Коли патос вичерпався через нову банальність, з'явилося щось, що притаманне тільки людині – іронія, сміх, насмішка, передовсім над собою, але і над обставинами, над плином історії. Те, що називають мудрістю
Живучи у закритому середовищі, обов'язково потрібно заносити туди щось стороннє. Хоча би розповіді про прочитані на самоті книжки. Тільки так формується повносправний вихід у світ у замкнутій провінції.
Нормальне життя. Але аж тоді, коли починаєш про нього думати, з'ясовується, хто з давно померлих зробив тобі його таким. Чию тінь мусиш весь свій вік виразно бачити накладеною на свою власну
Завше шкода, коли Різдво безсніжне. Хоч якраз таке Різдво може бути наповнене тими властивостями, які набуваються через відсутність чогось декоративного і звичного.
Великий натяк не став уроком. Безповоротне знищення природного середовища, яке знаходить безліч виправдань, далі залишається найвидимішою ознакою України
Свобода, разом із такою оспіваною можливістю вибирати, не менше полягає у з'яві чогось несподіваного. Свобода – це ще й зміна ритму, збій у заданій вібрації
Як позбутися двох речей, що гризуть найстрашніше: страх того, що життя було марним і нецікавим, і страх перед тим, що можеш бути неадекватним у певній ситуації, якої не знаєш, бо її ще нема.
Іронічна зверхність є тим важливим елементом сусідства, яке дозволяє жити мирно у лагідні часи. Але сусід – це той, через кого можеш переступити, коли потрібно перейти межу, бо він не кревний, а межа тебе обрізає
Думаю про тих, яких насправді майже більшість, – про усіх тих, яким льос ніколи і ніяк не дасть змоги не те що щось змінити, а й дізнатися, що таке можливе.
Балькон – навіть найменший – не варто закладати непотребом, тоді він здатен перетворитися на пляц, на оазу, на альвеолу насолоди життям: пити там вечірній чай, ранкову каву, багато говорити, дивитися...
