Українська держава переможе тоді, коли туди – у ці свіжі і вільні простори Донбасу – поїдуть перші внутрішні мігранти. Бо інший шлях – це арешти, концтабори, репресії, депресія і вічний спротив
Про незакінчену Другу світову. Про спеціальні міни заповільненої дії, які були закладені на периферії Європи. Про терор зі всіх сторін – бо там тоді закінчувалася Друга світова війна, для якої такі речі були нормальними.
Наше ціле життя – фраґмент, включений у те, що було, і те, що буде. Хід історії – власне, та найбільша обставина, якої не уникнути. А історія не надто зважає на наші уявлення про те, як ми хотіли би прожити свій фраґмент.
Доносити на ближнього завжди було доброю традицією у нашому суспільстві. За рівнем стукацтва українці не набагато відійшли від таких європейських лідерів, як німці. Ще й у такий спосіб підтверджується наша європейськість.
У дитинстві мені подобалося, як мій тато вживав слово «не пощастило». Тато сприймав його дуже спокійно, розуміючи, наскільки несподіваною і неконтрольованою може бути кожна ситуація, незалежно від того, скільки вона триває.
У тій чудесній молитві, яку одні приписують Авґустинові, інші Франціскові, а ще хтось анонімним алкоголікам, для мене завжди найпроблематичнішим було те, що про мудрість.
Війна закінчиться. І тоді треба бути навчитися собою правильним без допомоги революції, майдану і війни. Нічого не вдавати і віддавати оливу не з-під-пресу. Іронізувати і самоіронізувати. Вірити у щось не смішне, а веселе.
...його правда зближається до тієї Божої правди, яка свідчить не про те, як є, а про те, як може бути, як має бути, якщо за правдою жити, якщо жити правдиво.
Найважливіше! ніколи не сподівайтеся, що хтось інший, навіть найближчий, зрозуміє те, що ви розумієте так само, як це розумієте ви. Навіть на рівні слова.
Непромовлені смерті справжні, а війна імітаційна. Реальна війна десь тут. Тут, де здається, що ніякої війни взагалі не існує. Ніби мішок порвався, як вони всі умирають і вбиваються. Немов з ланца зірвалися.
