З моїх майже-спогадів озивається щось особисте: та сама пора на зламі 1960–70-х, яка дедалі відчутніше структурує сни і до чогось провокує всіма своїми мотивами.
Можливо, Майдан – це місце сили для українського громадянства, це місце сили для людей, які переймаються своєю країною і готові все за неї віддати. Можливо, це єдина запорука, що їм щось вдається.
Ту осінь, а потім і зиму ми прожили під рутівські касети. І якби відтоді все пішло по-найгіршому, ті касети залишались би з нами як знак чи принаймні єдиний доказ: ні, не наснилося
