Хоча Тарас Шевченко ніколи не бував у Галичині, серед усіх областей України найбільше монументів на його честь встановлено на Івано-Франківщині. Пам’ять про поета галичани вшановують упродовж майже півтораста років.  

  Один із легендарних командирів УПА Василь Андрусяк народився 100 років тому, 11 січня 1915 року. Він командував повстанцями Теренового відтинку №22 "Чорний Ліс", який діяв переважно на території Станіславської (тепер Івано-Франківської) області.  

Знакові  події року, що невпинно віддаляється від нас, на Прикарпатті тісно переплелися з Майданом, Небесною сотнею, війною, люстрацією та волонтерським рухом. Загальнонаціональні процеси нам не чужі, ба навіть у дечому тут проходять активніше, а ще має Франківщина і свій неповторний досвід подій та процесів. Отже, хронологія минулого року за порядком.   Штурм обласної державної адміністрації          

В усіх районах Івано-Франківщини від початку грудня пройшла серія громадських слухань з визначення найдостойніших кандидатів на посади голів райдержадміністрацій.  Місця публічних обговорень були повні людей, якими за не писаними правилами мали бути місцеві лідери громадських організацій, депутати різних рівнів тощо. У деяких районах на посаду голови висувалося до десятка кандидатів.

Івано-Франківщина, розмаїта за ментальністю та характером мешканців від рівнин до гір, зазвичай голосує неоднорідно й непередбачувано. Своїх представників «за мажоритаркою» знову обирали переважно очима та емоціями. Однак починає більшати виборців, які голосують за програмами та справами кандидата. У трьох із семи тутешніх округів лідерами стали ті самі народні обранці. Рухаємось від периферії до центру.    

Реєстрація кандидатів на виборах до парламенту завершилася. На Прикарпатті у підсумку маємо на семи одномандатних округах аж 77 бажаючих стати народним депутатом. Тобто тутешній конкурс на місце в парламенті 11 до 1. Серед кандидатів 5 чинних депутатів ВРУ і троє міських голів. Втім, більше половини – носії мало і взагалі не відомих прізвищ, які перетворюють виборчий бюлетень у довжелезний рулон паперу.  

"Бандерівці відмовляються воювати", – втішився інформаційний простір заклятого сусіда, коли на екранах з'явилася "картинка" із протесних мітингів, які останніми днями таки масово зорганізувалися на Галичині. Причина мітингів і справді у мобілізації, однак, як з'ясовуємо, не проти неї за суттю, а лише за формою.   Протимобілізаційний мітинг у Богодчанах. Липень 2014 року  

П’ять років тому, 18 червня 2009-го, пішов із життя Орест-Методій Дичковський (псевдо «Кривоніс»), чи не наймолодший із українських партизанів. Він був ініціатором створення Прикарпатського військово-спортивного ліцею, в якому вперше в Україні запровадив спецкурс із історії українського війська 1920-1950-х років – щоби навчати ліцеїстів законів конспірації, правил маскування, методів ведення партизанської війни…    

Народна самооборона, як громадське утворення виникла ще на Майдані, а на тепер вже є всеукраїнською організацію, що захищає інтереси місцевих громад. На Галичині діяльність самооборони чи не найпомітніша. Місцеві формування намагаються не спускати очей з тих галузей, де були і трапляються досі значні правопорушення та залишається корупція. Самооборонівці разом із представниками Правого сектору патрулюють дороги спільно з міліцією та ДАІ. Перед травневими святами організували блокпости на в’їздах до міст, абе не пропустити провокаторів.

За неповних 10 років через афганську війну перейшли понад півмільйона радянських солдатів. Із них 160 тисяч – українці. З війни вони поверталися додому скаліченими, якщо не фізично, то психологічно. Не всім вдалося перебороти «афганський синдром» і знайти своє місце в суспільстві.