Краще на самому початку відрізку підняти голову, розпростатися, стати на пальці або навіть на якесь підвищення і подивитися на весь обраний шлях зверху. Так легше наперед побачити ще не мацані перешкоди, які варто обійти, і вузлові опори, які виглядають надійно навіть для того, щоби розвернутися в разі потреби на кільканадцять градусів. Ідеально, коли можеш передбачити хоча би десять таких віх. А тоді – вперед. Перед кожним кроком має бути візуальна оцінка поверхні, на яку збираєшся перенести з більшим чи меншим напором свою вагу. Бо там може бути хитко або слизько, або просто нога може зсунутися у щілину між такими великими каменями, що тоді швидке перенесення центру просто зломить рівну палицю кінцівки. І руки. При твоєму зрості і гнучкості бажано, щоби вони були пружними третьою і четвертою ногою. Принаймні для того, щоби підтримати одним доторком пальця рівновагу, коли переступатимеш далі. Не забувай про голову. Це одна восьма усієї ваги тіла.  Навіть незначний нахил веде за собою цілий важіль хребта. А паличка, якою збираєшся підпиратися, може тебе проколоти…

 

 

Це я говорю трирічній дитині, яка вирішила пройти через ту ділянку тотально кам'янистого берега гірської ріки, де камені найбільші, де частина з них або частково, або повністю заходять у розсічену потугу течії. Говорю трохи інакшими словами, але моя перевага в тому, що деякі незрозумілі слова можу показати рухами кисті. Знаючи, що саме ці незрозумілі слова відтепер стануть зрозумілими.

 

Біле від сонця каміння, по-різному зелена – залежно від сантиметрів глибини – вода, синє небо, яке, мов очі, від максимуму освітлення здається матовим, маленьке зграбне тіло… Якесь повернення у дитинство, у правіки, у правду. Почуваю себе досократиком. Дивлюся, думаю і кажу то, що є насправді найвищою точкою еволюції людини. Коли ще світ був великим, але рідким. Як вода на Пісочному – без солей, які так чи інак підтримують на плаву.

 

Хочу, аби у дитячій свідомості зародився інтелект найочищенішого ґатунку. Він полягає у здатності вимірювати сили опору, тяжіння, тертя, скручування, провисання і стиснення усіх рівноправних учасників кожної моментальної ситуації. Знати, що все має свої властивості, які уможливлюють функції взаємодії. Все має своє призначення – рано чи пізно виявляти свої можливості. Тому очищена інтелігенція виявляється у визнанні існування намірів, які відрізняються від тих, які ведуть тебе.

 

Коли хочеш пройти через кам'яні перешкоди на березі гірської ріки, то треба йти. Але йти так, щоби врівноважити свою кінетичну енергію наміру з потенційною енергією намірів найближчого оточення – брил, каменів усіх калібрів, піску, води, вологи, поверхневого натягу рідин, волокнистої або кущуватої будови мохів, водоростей і лишайників, їхньої мокрості, мінливості блиску і тіні, яка залежить не тільки від рельєфу і високості сонця, але й від розміру хмар і напряму і швидкості вітру. На ті наміри мусиш не просто зважати. Їх треба поважати, знаючи, що все хоче свого вияву, а чудо стається тільки тоді, коли всі ті наміри збігаються або принаймні узгоджуються з твоїм, і Бог тоді несказанно радіє, бо найчастіше він чує претензії нерозумних.

 

Наразі я живу як бодігард. Дивлюся за траєкторіями машин, які заходять на поворот перед переходом. Оглядаю вікна, балкони, дахи і великі дерева на двадцять метрів наперед. Досліджую ділянки поверхні, на які можна впасти. Сканую дорогу, якою він біжить босий. Визначаю точки, з яких можна скочити у воду, якщо течія буде надто сильною. Заглядаю у очі вуличним псам, з якими він хоче пообніматися…

 

Життя бодігарда цікаве, але врешті безсенсовне, якщо він не зможе відпустити того, кого охороняє, у власне життя без оберегу. В якому будуть небезпеки, відвага, обачність і хоча би трохи найчистішої інтелігенції античного штибу. Тому і кажу: а паличка, якою збираєшся підпиратися, може тебе проколоти.

 

13.08.2020