Очерк*)
В Башкирскій край, именно в уфимску губернію, переселенє Українцїв, головно з ґуберній полтавскої, чернигівскої, катеринославскої і харківскої, почало ся два-три роки тому назад. Они селять ся головно в уїздах стерлитамакскім і белебеївскім яко більше степових.
Такі переселеня все збільшають ся мало не з кождим днем, і за послїдний час в Уфі не рідкість видїти на улици купку Українцїв, як переходять конечно по дорозї, а не по тротуарі. Они кажуть, що "туда" нехай ходять тілько пани. В Уфі они засягають конечних информацій у "чиновника по переселенческим дїлам" і набувають землї від властителїв по 15—25 рублїв за десятину.
Доволї цїкаве явище замічає ся все у україньских переселенцїв: они майже всяку господарску дрібницю таскають з собою тисячі верст, як: кади, корита, бочівки, лопати і проче, хоч все те тут в-троє дешевше, нїж в их краю.
Прибувши на участок, они вибирають пригідне для поселеня місце і ставлять собі тимчасово землянки а потім уже хати. Як в веденю сїльского господарства, так і дотично архітектури Українцї не заводять змiн анї трохи; у хатї такі самі стріхи й верхи і так само все вибілено.
В стерлитамакскім уїздї єсть доволї велика слобода, заселена Українцями з харківскої ґубернії перед трема лиш роками. При вїздї в ту слободу я просто забув ся, думаючи, що находжу ся на Українї: всюда на улици чути україньскій говір; там, коло хати, стоїть плуг, на криші лежить коса з грабками; дві дївчини в черевиках і в бiлиx сорочках, з широкими вишитими рукавами, стоять коло кирницї з журавлем. Дальше, хлопець в батьківскій шапцї пігнав воли до водопою, а другій, верхом на кони, без уздечки, мчить ся в весь карьєр з поля домів. Отець — в широчезних "вибійчатих" штанах, — як сказав Гоголь — мов Чорне море, і в чоботах незвичайних розмірів, стрічає єго в воротах і дере за чуб, щоби худобу беріг.
Українцї орють в дві пари волів або коней і розмірно значно мілче, нїж в своїм краю, позаяк земля тут, не будучи переуправленою до такої степени, не потребує глубокої орки, та й самий грунт землї не позволяв би того, бо в декотрих мicцяx пласт чорнозему доходить всего лише до четверти аршина, а за тим иде глиниста почва, майже безплідна. Деякі трудности для переселенцїв-Українцїв представляє знакомство з місцевими кліматичними услівями. Яре збіже сїє ся тут майже о місяць пізнїйше а озиме ранше, нїж то дїєсь на полудни, але дозріває не богато пізнїйше, бо о тиждень або два. Такому розмірно бистрому дозріваню збіжа помагає сприяючій клімат, доволї теплий [иногдї висше 40°R.] і разом з тим постійно вохкій за-для частих дожджів, маси piк, озер і лїсів.
Місцеві жителї сїють головно жито, гречку, просо і оркиш; а з переселенєм Українцїв Башкирія закрасувала ся золотистими колосами пшеницї гарнівки, кубанки і пр. — на диво корінному населеню, бо стараня их розвити посїв пшеницї в такій степени оставались безуспішними, і они не підозрівали, що все то виходило з такої системи управи піль, якої они придержують ся. Яка-ж може бути пшениця на ниві, ледви зритій сохою і часто заскородженій не бороною, а хворостом — а се робить ся так: навязують великій жмут хворосту і таскають єго конем по зритому, засїяному полю.
Переселенцї збіже косять грабками — і за той час, як десятина вимагає 8—10 серпів, Українцї кінчать єї при однім косари і двох вязальницях, не кажучи вже о тім, що косьба збирає збіже до чиста, а жнець, особливо робітник-Башкир, щоби скорше кінчати роботу, старає ся як найбільше захопити в руку стебел і длятого у многих зрізує лиш одно колосє і оно тут-же випадає на землю а стебло місцями остає ся на аршин високо.
З між всїх місцевих инородцїв, як Мордви, Чувашів, Черемисів, Вотяків і др., не виключаючи і Mocкaлїв — Башкири що-до фізичного розвою стоять висше, але низше від своїх нових сусїдів Українцїв, і, яко нарід пів-дикій, дармуючій а своєю численностію превисшаючій всїх, богато они робили і роблять шкоди всїм своїм сусїдам, зухвало і безкарно допускаючись крадежи, насильства і т. д., а віддавши свою землю в аренду під засїв, они коли збіже дозріє, зовсїм спокійно виправляють ся на поле товпами, жнуть і увозять збіже, коли тілько господарі не вспіють дати им викуп. Так хотїли они поступити і з новими своїми сусїдами, але, як говорить ся — попарились, бо Українцї, як і предки их, дружно і енерґічно стають в оборонї своїх прав, а коли між ними а Башкирами прийшло до бійки, Українцї все були горою. Так на примір, лїтом минувшого року лучила ся така пригода. Весною приїхали переселенцї з харківскої ґубернії з сумского уїзду, около 150 родин, і купили землю в стерлитамакскім уїздї. Скоро зблизив ся час ярових засївів, а участка свого они ще не розплянували, то під засїв взяли землї у Башкирів сусїдів по 30 копієк за десятину. І от, коли приблизив ся час жнива, Башкири цїлим селом виправили ся в поле жати збіже. Українцї зазрівши те, також цїлим селом идуть туда, а стрітивши супротивленє зі сторони Башкирів, завязали бійку. Башкири, видячи такій упір і замітивши фізичну перевагу Українцїв, поспішно полишили поле битви, при чім в результатї по сторонї Українцїв показали ся тілько з підбитими очима, а з Башкирів трох повезли на телїзї.
Другій випадок ще більше доказує, що Українець, коли приходить ся єму стати в оборонї себе і своїх прав, не остановить ся нї перед чим і все найде спосіб оборони. Дїяло ся се в бeлeбeївcкім уїздї, в поселку переселенцїв-козаків, здаєть ся з полтавскої ґубернії. До одного з них, яко більше зажиточного, внадили ся по-ночи Башкири: то амбар підломають, то клуню, то комору. Він доносить властям, а ті не звертали нїякої уваги на такі донесеня. Наконець хтось з єго односїльчан пocmіяb ся з него: "Що-ж ти дивиш ся, не підстережеш! вони у тебе скоро і жінку вкрадуть". Ті слова спонукали єго "підстерегти". І от він в одну темну ніч видить, що до амбара підїхали на конях дві підводи і вскоpi амбар отворив ся. Господар, нїкому нїчо не кажучи, узброює ся в стрільбу, мало-що не в пушку, і по-тихеньки, з осторожностью Запорожця, підходить до амбара, став коло дверей і, взявши стрільбу за цївку, грімко крикнув. Башкири, очевидно думаючи, що амбар окружевий масою народу, кинулись до виходу, а Українець давай гостити их держалном стрільби, а що они були в сусїках, забираючи в мішки зерно, то й не могли всї в один час кинути ся в двері, а се дало Українцеви змогу погостити кождого, а тілько послїдному дістало ся мало, і то лиш длятого, що ложе цївки розлетїло ся; прочі повалились тут же коло дверей і, як показало ся, мали навіть збрую.
Тепер Башкири починають пізнавати, що посягати на власність "малоросів" дуже небезпечно, і длятого они вже відносять ся до них вельми дружно. Она тілько дивують ся, як се такій "великій" нарід називає ся "малоросами": "Якій він "мал урус"? він "бік зур урус"! — говорять Башкири, очевидно не розуміючи значіня назви "малорос".
Але хоч і весело, роскішно і зажиточно живуть уже декотрі Українцї, однак згадка о ріднім краю сейчас наводить на них страшний сум і тугу. Менї якось раз прийшло ся мати розмову з одним, доволї розвитим і симпатичним стариком Панасом Сабадашем, одним из гepoїв взятя — Шаміля — як він говорить "Чміля".
— А що, дїду, — питаю єго — не кортить на Україну?
— Де вже, голубчику, не кортить? Отак би зняв ся та й полетїв. Нехай би тут срібро лопатами греблось, то й то не кинув би свою родину, коли б хоч трохи можно було там жить дальше. А тож бусурменьска Нїмота зовсїм затерла нас. А де-ж нам і з ними тягать ся, коли вони з Нїмеччини гроші возять трохи не возами. Як чого треба, то зараз і купить, не торгуючись.
— От ви кажете, що землї нїде брать, — мовив я дальше — хиба справдї уся земля перейшла Нїмцям, а паньскої зовсїм нема?
— Де-ж воно нема? єсть... Отож у якого задержалась, то сам сїє а проявилась лишня десятина, то Нїмцї загарбають. Пан жадає сїм кapбoвaнцїв, а Нїмець вісїм дає. А пани більше все з Ляхів — хиба дуже потурають нашому лихови? Ще сміють ся, кепкують з нас, згадуючи мабуть старовину. [Показало ся, що Сабадаш доволї добре обізнаний з исторією козацко-польских війн і взагалї з исторією України, що межи селянами і простими козаками явище вельми рідке.] Ну, та нехай панують, нехай хозяйнують на нашім полї, коли так склалось — говорив дальше Сабадаш, стараючись скрити пориви замітного роздразненя. — З України Нїмеччину роблять, нас з землї стирають та нїхто сего, буцїм, не добачає, хоч би й треба-б було де-кому озирнуть ся..."
Я не хотїв дальше вести розговору на той темат і незамітно перейшов на другій: о тім, як они брали "Чміля".
*) Очерк сей напечатаний в 127 і 128 н-рах "Уфимских Губ. Вѣдомостей".
[Дѣло, 18.07.1895]
18.07.1895