Творити свою оперу

«Ukraine – Terra Incognita»: за лаштунками міфів

Тандем режисерки та виконавиці автентичних пісень Уляни Горбачевської та композиторки Марії Олійник, об’єднав багатьох небайдужих митців та організацій для створення масштабної опери «Ukraine – Terra Incognita». Музично-театральне дійство для співака-воїна Василя Сліпака поєднує архаїчний спів, імпровізаційні елементи, яскраві костюми та відеоарт.

Розмова з ідейними натхненниками проєкту про те, чому про оперу, якої ще ніхто не бачив, так багато розмов у мистецькому середовищі.

Співачка Уляна Горбачевська та композиторка Марія Олійник.

– Опера в процесі творення, а інформації багато. Не переймаєтеся тим, що ви вже сказали «гоп», а ще не перестрибнули?

Уляна: Ні. Часом кажеш «гоп» і вже мусиш стрибнути. Буває і така послідовність.

– На «Спільнокошті» проєкт опери вже зібрав вказану суму – 119 тисяч гривень.

Уляна: Це лише частинка: за ці кошти робимо костюми, відеоарт, відбули сесію в Карпатах для співаків. Плануємо відзняти акапельну матрицю опери, не повну, але цілі зв’язки. Ось це допомога «Спільнокошту» та фонду «Відродження».

– Цікаво, що ці кошти за лічені дні зібрали лише 208 людей, якщо переглянути статистику сайту.

Уляна: Там лише моїх знайомих 80%. Ми сміємось, що працює формула: свій до свого по своє. Бо в цьому випадку це дуже тісне коло: ті, хто так само робить подібні проєкти, які є такими самими камікадзе в українській культурі, як ми. І виходить така творча кооперація невипадкових людей, синергія складається як згусток та концентрація правильних людей. І всі ці люди щиро зацікавлені, щоб у нас вийшла ця опера – це дуже надихає. Купа речей синхронно відбувається, проростає як гілки від дерева. Тому це дерево, яке б не було, буде плодити.

Камікадзе в українській культурі.

– Щодо опери: мистецтво, зрештою, є віддзеркаленням стану речей в суспільстві, а опера як жанр має можливості ставити акценти та поділити велике на дрібні шматки, щоб краще роздивитись ідею автора.

Уляна: Так, опера дає можливість масштабно висловлюватися. Треба вірити, що якщо відбудеться такий твір, то він теж на якомусь метафізичному рівні змінить простір України. Я зібрала круту команду, справжній цвіт нації. Упродовж 3-х років придивлялася до цих співаків. Переконалась під час співочої лабораторії в Карпатах, що ці люди – унікуми.

Артистична лабораторія у Карпатах.

Моя позиція: я довше прожила, більше дістала досвіду в народному співі і мені дуже хочеться ті золоті камінці, які тримаю в кишеньці, передати молодим. А вони, щоб далі, кожен окремо, творили наступне.

– В опері є 5 частин і кожну із частин ви назвали «міфом». Розкажіть більше.

Уляна: Кожен міф твориться через різні пісні і тексти для того, щоб прорости і говорити. В опері є 5 частин: Міф роду, Міф дому, Міф степу, Міф любові, Міф Залізного Серця.

«Міф роду» – від слова «родити» – це жіночий міф, відповідно акцент на ритуальні пісні, адже їх співали завжди жінки.

«Міф дому» – середовище, в якому виплекується герой: «Один раз любов’ю обігріте серце навіки не охолоне».

«Міф любові» – енергія і згусток сили, яка породжує дуже багато. Заради любові ми прийшли в цей світ, вона нас шліфує, надихає і творить нас людьми. Любов – об’ємна річ, без неї неможливо створити щось вартісне.

«Міф степу»– чоловіча тема, де проявляється чоловіча поліфонія, вічна вольниця: в цьому міфі присутні і козацькі, і чумацькі пісні.

«Міф Залізного Серця» – це про вертикаль, вічний дух, який не дає нам щезнути із землі – древо на краю. Це не просто про героїку і не про шароварщину, а про людей, які здатні нести свій вогонь, ризикуючи життям.

– Власне, центральною фігурою опери можна вважати постать Василя Сліпака – він і є тим Залізним Серцем? Це данина оперному співакові, який загинув в АТО, чи ця присвята має інше значення та свою історію?

Уляна: Лібрето опери було створене до подій на Майдані – воно випередило час. А потім, коли почався Майдан, в тому вогні я почала ловити і згадувати частини із лібрето, почала проживати все.

У тому часі мала єдину переписку з Василем незадовго до його смерті. Говорили про народні поліфонії. Розповідала про мрію створити фестиваль у Львові, де б поруч звучали українська, корсиканська, грузинська, сардинська поліфонії. Бо наше багатоголосся незаслужено незнане в світі. Василь підтримав, сказав, що це ідея чудова, він цінує і розуміє важливість задуму. Але на питання, чи взяв би він участь, як знаний оперний співак, відповів: «Зараз не час».

Потім був пошук композитора. Він був непростим, але врешті Юрій Ланюк порадив Марію Олійник. Ми зустрілись і одразу зрозуміли, що нас звела доля.

Є пісні, які не полишають тебе. Тобто ти співаєш багато різних, але деякі не відпускають. Коли писала лібрето, то почала думати, про що ж вони говорять. Мені вони склались в окремі теми, а якщо глибше – в окремі Міфи. Так і виник задум: сюжет не лінійний, а як в українському поетичному кіно ...сюжет мікроформ. Тобто задумано було далеко до всіх буремних подій 2014 - 2016 рр.

Коли Василь загинув, одразу зрозуміла що опера має бути присвячена йому, що він і є тим Залізним Серцем. Саме тоді, на велике моє здивування, я довідалася, що його псевдо на війні було «Міф». Василь і став новітнім Міфом, новітнім Мамаєм. Воїн і співець одночасно. Багато дивного і метафізичного відбулося в процесі створення лібрето. І це єдине листування з Василем дало мені впевненість, що можу присвятити йому оперу, в якій основою є народна пісня.

– Як щодо академічного співу, власне, яким володів Сліпак. Академічний спів є основою в оперному мистецтві, це жанрова специфіка: обирати співаків за професійним рівнем вокального виконання. Натомість у вашій опері вокалісти володіють архаїчною технікою. Ви трансформовуєте сам жанр опери?

Марія: Ми зазвичай орієнтуємося на європейську традицію в світі музики і не заглядаємо в себе. Українська культура мала досить важкі моменти історії, і розквіт музичний, зокрема й оперний, дещо загальмував: ми не проявились на такому ж потужному рівні, як у Європі. Наш головний задум: зазирнути в себе і створити свою власну традицію на музичних пластах саме нашої автентичної музики.

Уляна: Італійське бельканто теж виникло на основі італійського народного співу. Це можливість вивести перформера, який наділений народним вокалом, на велику сцену. Щоб питома українська народна пісня (в своєму першоджерелі) звучала у виконанні цілого покоління освічених професійних виконавців. Так, класична опера – це: декорації, голоси, оркестр, хореографія…

Акторські тренінги.

У нашому випадку опера «Ukraine – Terra Incognita» люди, які не лише виконавці, а також вміють існувати в сценічному просторі. Це певна театральна школа, не класична оперна, а, скоріше, тяглість традицій театру Леся Курбаса, школа Єжи Гротовського. Коли той, хто стоїть на сцені, вже одним своїм існуванням перетрансфомує простір і глядача. Це актор в античному розумінні, який може і вміє усе.

– Щодо складу опери?

Марія: У нас є основа – струнний оркестр, перкусія та фортепіано. У традиційній опері в складі завжди є хор, у нашому випадку, солісти забирають на себе цю функцію.

Уляна: Власне, чому я так довго добирала цих 10 співаків: вони можуть бути і ансамблістами, мають свій сольний вислів, які працюють правильно в просторі тілами – і не потрібно хореографічної групи, вони можуть декламувати. І тому наш співочий організм час від часу перетворюється на потік як ансамбль, як хор.

Співочий організм опери.

Персонажі в опері не лише голоси, як це прийнято в класичній опері. Так є сольний жіночий – це Terra Incognita. Група чоловічих голосів – воїни. Жіночі голоси – рід. Але також є саксофон, котрий в нашій опері озвучує Залізне серце, а перкусія – степ.

– Ви запросили колег-джазменів із Литви, Польщі та Німеччини для постановки опери. Розкажіть про імпровізаційну складову, як її можна подати у сформований музичний текст так, щоби твір не розпався під час виступу?

Марія: Ми маємо один принцип: партії голосів, (як солюючого саксофону, так і перкусії) не завжди будуть прописані в партитурі. Є певний матеріал, з яким музиканти працюють, і я як композитор даватиму волю музикантам у виборі часу входу в муличну матерію. У деяких місцях солісти співіснують з оркестром, а в деяких є вказаний лише вступ, а далі голоси течуть у своїй партитурі, паралельно з оркестром. Тому щоразу це звучатиме свіжо. Це принцип відкритості та вільної імпровізації.

Уляна: Це принцип театру, де є чітка структура, але при тому актор вільний, а не маріонетка. І я як виконавець знаю, як відчувають себе актори та співаки, якщо на сцені в них є певна відповідальність і певна несподіваність. Тому ці імпровізації є як wаke up і звучать завжди по-новому. І ще залежить, хто імпровізує: якщо той, хто має що сказати – ти твориш унікальну музику. Музику, яку би композитор міг писати рік, а вона стається тут і зараз. Завдяки тотальному дослуховуванню одне до одного та ефекту віддзеркалення того, хто імпровізує.

Марія: Так, зважте, різниця імпровізації та композиції: імпровізація – коли ти твориш тут же ж, увійшовши у потік. А композиція – те саме, коли імпровізуєш, але ти багаторазово цей камінь обтесуєш, уточнюєш. Відповідно, якщо в нас в опері будуть місця, які чудово зійшлися під час імпровізації – ми їх зафіксуємо в партитурі.

Концепція імпровізації в тканині опери вміщує такі елементи: голосіння як занурення в традицію, free jazz у виконанні запрошених джаз-музикантів і оркестр, який часами залучений до імпровізації. До слова, голосіння є тим самим імпровізаційним потоком, плакальниці – це звичайні люди з народу, але вони у своїй ділянці є професійними імпровізаторками.

Уляна: Так, окрім поліських голосінь, які досі є, ще треба згадати гуцульську традицію імпровізацій – коломийки, коли текст придумують по ходу. У нашому випадку імпровізація – це підсилення, чітко закладені меседжі, яка не дає нікому формально ставитися до партитури. Тут всі співтворці. Тут і зараз.

Композиторка Марія Олійник і співачка Уляна Горбачевська.

Марія: Наша ідея особлива і має конкретну ціль. Ми задаємо певні питання, яких не можемо уникнути, зважаючи на ситуацію, з якою ми живемо. Наша музика збудована з того, що ми як країна проживаємо зараз і з того, що ми пережили раніше. Коли я пишу ці міфи, відчуваю, як зчитую інформацію, ніби вона вже десь була, зчитую і збираю, як інструмент, через який втілюється певна невидима матерія.

– За останні роки, особливо на українській сцені, часто можна побачити мікс жанрів: опера-балет («Вій» Губаренка в Одесі), опера-реквієм («IYOV)», опера-цирк («BABYLON») формації NOVA OPERA. У вас також виходить синергія : етно опера, опера-містерія з елементами перформансу…?

Марія: Ми тяжіємо до класичної опери за складом. Але створюємо своє.

Уляна: Це перетин форматів, коли ти чітко не можеш сказати, чи це набуде нового опису. Мені страшенно подобаються проєкти, де я поєдную різні речі і коли зміст втримує все. Є академічні музиканти, хор, імпровізатор, автентичний спів, драматичні випади (як наприклад в “Мозаїці”) Не хочеться зараз форматувати і запхати творення до якоїсь означеної ніші, щоб не обмежувати себе. Це вже питання мистецтвознавців, які знайдуть визначення після перегляду.