Кожний громадський заклад, кожна суспільна установа — коли вони хотять виконати належно свої завдання, мусять вдатися і на дорогу видавництва. Друковане слово поглиблює і поширює найглибшу і найширшу суспільницьку роботу. Для тоїж самої причини, з тою самою метою виступив і Національний Музей вже на початку свого єтвовання до видавництва поодиноких праць.
1908 р. видав Церковний Музей "Каталогъ Книгъ церковно-словянскои печати", в якому подрібно описано більше 700 н-рів давніх церковно-словянських видань від 1491 р. до 1799 р. ріжних друкарень, між ними 24-ьох українських. Для першого основного ознакомлення із бібліоґрафією старо-словянських друків, як з методою так і книгописною працею взагалі, це видання дуже помічне всякому, хто не має під руками опису Каратаєва (до 1650 р.); вонож помагає й практично означувати неповні стародруки. В одному й другому випадкови книжка ця мала спасати від загибелі памятки давньої культурно-національної праці, яку ми так мало нераз вміли пошанувати.
"Ілюстрований провідник по Національному Музеєви" є перш завсе памяткою віддачі збірок музея до прилюдного ужитку 13. грудня 1914 р. Крім цього він сповняв завдання дешевого провідника, на якого управу музея ще й по сьогодня не стати в особі спеціяльного урядника. Нераз ставав він в пригоді своїми ілюстраціями прихильникам і співробітникам музея, коли ходило визнатися в значінню і пригідности якоїсь речі для музейного ужитку.
(Обі згадані книжки сьогодня на вичерпанню; коштують вони по 5 м. — 7 корон).
В часі російської інвазії 1914—15 р. дала управа музея для інформації ширших верстов окупантів статті: "Національний музей во Львовѣ 1905–1915" і "Деревянныя церкви Галицкой Руси XVII–XVIII вѣковъ", з приводу вистави набутих ще в 1912 р. рисунків архитекта А. Лушпинського і на основі його технічних вказівок.
В падолисті 1919 р. можна було наконець відкрити "Виставу сучасного малярства Галицької України", зібрану ще до листопадових подій 1918 р. Катальоґ цієї вистави є першою спробою суспільного огляду розвитку мистецтва Галицької України, та як такий не тратить свого значіння і сьогодня — очевидно, для цікавих до самої речі.
В пятнацятиліття Національного Музею управа музеї вважала за найбільше відповідне дати на тлі загального розвитку музеїв картину розвитку українського музейництва, особливо галицького, і тим робом встановити належне місце Національному Музеєви. Вага справи розвитку національного музейництва на Наддніпрянщині та в Галичині — була товчком для управи дати й нарис теоретично-практичних вказівок по музейництву, які особливо в наших окраях — були вельми пожаданим матеріялом для близчого ознайомлення із безліччю памяток давнини, що нас окружають. Найважнійшим одначе було бажання управи книжкою "Про Музеї і музейництво" та її ілюстраціями вияснити усій нашій суспільности, що в кожного народа є такі установи, на яких його грошево і духово стати. З хвилею зрозуміння цієї істини, в нас будуть і величні музеї, і фахові сили в них, та світової слави праці на підставі музейних збірок.
Після вистави новітнього мистецтва Галичини, що закінчилася під весну 1920 р., управа музея приступила до влаштування Шевченківської вистави з приводу 80-ліття першого видання "Кобзаря" (1840. С. Петербург). На цій виставі було зібрано усе важнійше і ціннійше із Шевченківського добра у Львові. Його було чимало, особливо у відділі видань портретів, та музичної гармонізації Шевченкових пісень. Тим то "Катальоґ Шевченківської вистави", з портретом батька Шевченка і статтею про нього Еп. дра О. Боцяна буде ще довго сповняти завдання Шевченківської бібліоґрафії 1903 р. Комарова, нині зовсім недоступної та за час 1903–20 р. одинокої спроби такої бібліоґрафії. Книжечка ся потрібна всякому, хто тільки цікавиться Шевченком.
Найновійше видання Національного музея дає змогу широким масам українського громадянства і культурного світа заглянути через одну невеличку частину збірок музея в саму творчу душу народа. З набутої ще в 1912 р. на власність Музея до загального ужитку збірки матеріялів до галицького церковного будівництва архитекта А. Лушпинського управа музея зладила альбом вибраних для видання самим автором рисунків, додала до нього одиноку технічну викінчену в даному матеріялі таблицю деталів і одиноку гуцульську церковку тогож автора, один з перших його рисунків, — що був у збірці проф. В. Шухевича, та пустила його на книгарський ринок. Видання було забезпечене осіню 1918 р. державною допомогою 30.000 к; до його виконання одначе можна було приступити тільки в падолисті 1919 р. після авторської підготовчої праці літом 1919 р., очевидно на чим раз дорозших коштах. Про виконання за границею годі було думати, хочби тому, що на весну 1919 р. хотіла пражська репродукційна фірма квоту 70.000 чеських корон з гори за весь наклад — при чому не ґарантувала незмінности ціни і цілости ориґіналів, та навіть накладу.
Виданий альбом рисунків деревляних церков Галичини не міг дати більше, як було в самій збірці; не міг стати иншим як тільки львівським виданням; та не міг не пригадати широкому світови таємної краси нашого давнього будівництва у хвилю відродження нашого села з попелищ війни.
Подробиці архитектурні і нариси поземі, перерізи, двері, вязання, наголовні хрести, зіставлення типів церковного будівництва і світського, нашого і чужого, знимки найважнійших незнаних в репродукціях, та найкращих навіть відомих церковних будівель виконані однородною технікою рисівничою (пером) з відповідним апаратом науковим — буде змістом осібної праці архитекта Лушпинського.
Отся праця по історії нашого церковного будівницва при щиро діяльній допомозі прихильників видавничої діяльности Національного Музея, та глибокому й широкому зрозумінню громадянством завдань Музея біля розвитку національної культури — до кінця цього року може бути зовсім готова. Потрібна на це зараз квота 20.000 мп., а взагалі 78.000 мп., збиреться легко, коли тільки музейські видання знайдуться в руках кожного заможнійшого інтеліґентам Европи і. Америки.
Pеr aspera ad astra.
[Громадська думка, 26.06.1920]
26.06.1920