Чому нас лякає скасування ЗНО?

***

«Пригадую свій принизливий вступ в кінці 90-х. З другого разу. Коли закінчувала, методистка з факультету потаємно повідомила, що зі 150 набраних на 1 курс у наш рік, восьмеро ті, хто вступав без грошей і зв'язків»

***

«Вступав у 2001 році, був переможцем олімпіади і йшов на співбесіду, але мене б і там завалили. Але один благодійний фонд платив за мене, і я вступив на контракт. Тисячі дітей з усієї країни не мали такого шансу».

***
«В мене не було ще ЗНО. Мав якраз бути вже для наступного випуску. Здавала іспити своїм вчителям. Ті предмети, що я весь рік мала середній бал і на іспиті отримала середній зі словами "ти відповідала на 12, але в чверті в тебе 8. Тому я тобі максимум можу поставити 9. Розумієш?". Я мала це зрозуміти чомусь…»

***
«Я з того випуску, який першим здавав ЗНО як обов'язкову умову вступу до закладу вищої освіти. Одразу скажу, що медалісткою не була. Готувалася до ЗНО сама, без репетиторів. Здала на п'ятірки і мову, і історію. Натомість далеко не всі медалісти, які в нас були, показали такі результати»

 

Ярина Ясиневич, членкиня Ради Реанімаційного пакету реформ, учасниця мережі АНТС, у 2008-2010 рр. керівниця апарату міністра освіти і науки Івана Вакарчука

 


Цими днями соцмережі вибухнули болісними або задоволеними спогадами про свій вступ, вододіл між якими пролягав у 2008 році, коли міністр освіти Вакарчук впровадив обов’язкове всеохопне ЗНО для вступу до вищої школи.


Тригером цієї «акції пам’яті» став витік інформації про можливі наміри скасувати ЗНО під претекстом карантину та фактичне скасування пробного ЗНО.


Та перша вступна кампанія із всеохопним ЗНО влітку 2008 року, яку намагалася, під тиском, зупинити прем’єрка чи не напередодні в прямому етері, а міністр на іншому каналі запевняв, що ні, тестування таки буде, пройшла нервово. Під «гарматні постріли» медіа, судові позови і спроби «опору» з боку численних вишів.


Ідею сприйняли насторожено і українці — спершу їй обережно довіряла заледве п’ята частина, а після вступної кампанії відбувся стрибок довіри до 86% і наступні понад 10 років стабільно показував високі показники довіри, особливо серед тих, хто складав ЗНО, чи їхніх родин.

За 10 років оцінювання зазнало покращень і «пакращень» й постійно перебувало під тиском: політиків, які щоразу подавали до суду за «порушення прав на рівний вступ», очевидно тих, хто досі був «рівнішим», цінних повчань Мін’юсту до Міносвіти на тему «потрібна чи ні математика», криків про «насильницьку українізацію», дефіциту шкільних журналів, коли додали до ЗНО середній бал шкільного атестата і їх масово скуповували для «внесення коректив» та спроб махінацій у самих вишах.


Вже в перший рік ЗНО суттєво змінилася «географія» першокрусників київських та інших престижних вишів. Там з’явилися студенти із такої забутої провінції і таких статків, що деякі ректори мусіли поспіхом виганяти бізнес-орендарів із гуртожитків, доти не особливо потрібних київській чи просто заможній молоді. Добре, що не встигли перепрофілювати, як свого часу опустілі через демографічну яму садочки.


Про це мало де йдеться, але поряд із системою тестування вже в перший рік була створена система перевірки кожного зарахованого абітурієнта, а Міністерство жорстко карало виші-порушники: аж до позбавлення ліцензій. Здійснюється незалежне спостереження за складанням тестів, а вся інформація у вільному доступі.


Пригадую, як ми враховували в умовах прийому на наступний рік знайдені нами чи журналістами на підставі тієї доступної інформації «діри». Але жоден прокол не був таким значним, щоб зруйнувати довіру до реформи.


Здавалося б, ЗНО — невеличка реформа, але вона торкнулася насправді значно ширшого кола, ніж навіть абітурієнти та їхні родини.
Молоді люди отримали шанс гідно пройти вступні випробування та мати рівний доступ до вищої освіти на основі своїх знань та емоційних зусиль, а не статків чи соціального капіталу батьків.

 

Університети позбулися тягаря з організації вступної кампанії, а поруч із тим — тиску з боку недоброчесних персонажів.

 

Мінімальний бал, який мусить «підняти» абітурієнт, показав справжню ціну шкільної «трійки» і спонукав задуматися про якість нашої освіти і діяти в цьому напрямку не лише фахівців.

 

«Голосування» заявками на вступ стало певним рейтингом університетів, на які ті все-таки змушені озиратися, особливо після того, коли скасували правило, що на контракт не можна набирати більше студентів, ніж надано «бюджетних місць».

 

Врешті вже закінчили школу і вступили ті, кого батьки вели до першого класу з більшою надією на майбутнє.

 

Окремим фронтом захисту ЗНО був мовний, адже наявність тесту з української мови та літератури так дратувала Росію, що в хід пішли і «міжнародний тиск», і пропаганда про неможливість перекласти  українською математичну чи фізичну термінологію. Втім, непохитний Вакарчук дозволив лише додаткову можливість отримати підказку-переклад мовою меншин, яку замовляли менше як 3% абітурієнтів. ЗНО «виявило», що українські діти знають українську мову. Дуже незручний момент для східного сусіда, серед іншого.

 

 
12 років реформи мали б нас розслабити, що скасувати ЗНО неможливо. І не лише «бо як же ж так!», але й з численних організаційних міркувань: цього літа провести вступну кампанію (не кажучи про прозору і чесну вступну кампанію) — вже нереально. А її сурогат так лякає батьків, котрі мали інший досвід, що лише натяк на скасування тестів вихлюпнувся морем коментарів у соціальних мережах.


Втім, зацікавлених у такій зміні ще й при нагоді пандемії і фальшивої турботи про здоров’я чимало. Політична комунікація ряснить суперечливими заявами, і можна було б опертися на слова прем’єра про те, що ЗНО відбудеться, але заявки кандидата на посаду міністра освіти пана Шкарлета про можливі модифікації тестування (скасування ЗНО для заочників, а серед ректорської спільноти живе бажання скасувати тести для «контрактників», наче їм мати базові знання хоча б на рівні трійки для отримання вищої освіти не потрібно, лише — гроші), підвищення ваги оцінок шкільного атестата (пригадуєте історію із журналами?) — дуже сильно насторожують.


Цими днями ми із колегами із старої «команди Івана Вакарчука» намалювали у своїй голові юридичні сценарії, як ліквідувати ЗНО цього літа цілком чи нівелювати настільки, що реформа втратить цінність. Вони є. А на фоні організаційно нікчемного і популістського рішення про скасування пробного ЗНО в останній момент на вихідні подібні заявки про повернення коштів (при тім що Центр оцінювання якості освіти не має потужності в розумні строки це організувати плюс мав би зараз турбуватися організаційними справами щодо влаштування основної сесії ЗНО) — настрожує. Рубання з плеча без оцінки наслідків можливі для цієї владної команди.


Сьогодні Рада — на жаль, очевидно — підтримає рішення про призначення нового міністра освіти. Нинішня команда т.в.о. міністра та заступників захищає право на рівний доступ українців до вищої освіти, а яким буде перший крок пана Шкарлета? Дізнаємося вже незабаром.


А суспільство, незважаючи на карантин, готове до відстоювання своїх прав. Перша акція протесту вже відбулася.

 

19.06.2020