«Проковтнути язика» в переносному сенсі означає «замовкнути». Перелякатися чогось і заткнутися там, де варто було би говорити. Або «з’їсти щось дуже смачне». Проте теперішня влада ризикує «проковтнути язика» (точніше – «языка») – в сенсі «подавитися».
Спроби влади влізти в мовну тематику можуть стати для неї початком кінця. Свого часу цю помилку зробив Віктор Янукович. Тепер її хоче повторити команда Зеленського.
Виглядає на те, що владна команда помітила тенденцію до відтоку голосів, тому до місцевих виборів хоче відвоювати втрачене. Одним із кроків в цьому напрямку має стати зміна закону про мову, котру анонсував спікер парламенту Дмитро Разумков. Завдяки цьому влада хоче повернути собі підтримку серед російськомовного населення й послабити тим самим ОПЗЖ, що грає на тому ж електоральному полі.
Якщо влада справді міркує в такому ключі, то це наївно. Адже подібне загравання з проросійським електоратом неодмінно гикнеться владі: по-перше, втратою голосів патріотично налаштованого виборця, а по-друге, протестами.
При чому тема мови може стати каталізатором значно серйозніших народних виступів, котрі виходитимуть далеко за межі лінгвістичної тематики. Адже в Україні протестні настрої мають властивість довго накопичуватися, настоюватися, аби потім вихлюпнутися всі вкупі. Влада потрохи налаштовує проти себе суспільство, воно поступово дозріває, а тема мови може стати тим спусковим гачком, що запустить протестну хвилю. Тоді Зеленському одразу пригадають і поліцейське свавілля, і нападки на Революцію гідности та активістів, і Венедиктову, і Портнова, і падіння економіки, і карантин, котрий всіх задовбав, і всі його й не його гріхи.
При цьому президентській команді не варто зважати на високий рейтинг самого Зеленського, сподіваючись, що це врятує від народного обурення. Аж ніяк, адже в інших інститутів влади баланс довіри не просто низький, а кричуще від’ємний.
Звісно, не варто очікувати підтримки акцій усіма прошарками соціуму. Проте цього й не потрібно. По-перше, революції завше здійснює активна меншість. А її Зеленський дістати встиг дуже швидко. По-друге, ситуацією скористатися захочуть групи впливу, чиї інтереси влада не задовольняє, себто політики та олігархи, котрі відчувають себе обділеними, тож спробують повернути собі статус-кво чи на хвилі обурення записатися в ряди передових борців проти режиму й відхопити для себе якісь преференції в обмін на підтримку протестів.
Так само в ситуацію радо втрутиться Росія, котра не зможе стояти осторонь кризи в Україні. І якщо спочатку вона неодмінно зробить ставку на м’яку силу в обличчі своїх ОПЗЖних посіпак, то у випадку, коли все піде не за її сценарієм, може вдатися до тиску через підконтрольних їй маріонеток на окупованих територіях. А боротьба на два фронти – це не те, чого мав би прагнути адекватний політик.
Технологи послідовно створюють для Зеленського образ батька нації та об’єднувача розділеної країни. Його він просував під час новорічного звернення й використовує в своїй риториці загалом. Проте в історію він може увійти з протилежним іміджем – розпалювача ненависти, що зіштовхнув лобами дві сторони суспільства. Тож поки не пізно – варто загальмувати із втручанням в мовне законодавство. А заодно не дозволяти проросійським силам піаритися на цій тематиці.
Якщо Зеленський дійсно в чомусь сильно прагне відмітитися і запам’ятатися, стати прикладом для прийдешніх поколінь, то в сфері антикорупції непочатий край роботи. Так само на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції. Сфер, де потрібне втручання держави або якраз навпаки – існує необхідність, аби вона забрала звідти свої мацаки й дала спокійно розвиватися, – сила-силенна. А проте вітчизняні керманичі чомусь послідовно лізуть до мовної щитової, на якій чорним по білому пише: «Не влізай – уб’є!»
Тільки біда, що українські президенти не шукають легких шляхів, а послідовно намагаються фіґлярувати: як не шпагатом між Заходом і Сходом, то на мовно-языковому поприщі. І останнє неодмінно обернеться ковтанням язика. В прямому значенні.
15.06.2020