Найкращою піснею є наступна!

Карантин раптово обірвав стрімкий темп нашого життя. Особливо це стосується культурної сфери, адже це спричинило відміну або перенесення сотень прем’єр, концертів, презентацій тощо. Однак митці знайшли можливості самореалізації і презентації своєї творчості і в цей непростий час. Український музикант, вокаліст та лідер рок-гурту «МЕРІ» Віктор Винник розповів про нові проєкти, які вдалося втілити під час карантину, про новий альбом «Снайпери-амури», а також про те, яку музику полюбляє слухати на дозвіллі.

– Ув одному з останніх інтерв’ю Ви розповідали про нову роботу «Бувай ми здорова». Вона є надзвичайно оригінальною та в деякій мірі навіть нетрадиційною для колективу. Як виник задум такого проєкту та чи плануєте згодом продовжувати працювати у подібній стилістиці?

– Пісня «Бувай ми здорова» – це абсолютна випадковість. Спочатку ми навіть не планували щось подібне. Цей цікавий проєкт був втілений, як кажуть у футболі, «із пасу» відомої львівської радіостанції «Люкс ФМ». До дня міста Львова вони запланували втілити оригінальний проєкт переспіву старих пісень сучасними виконавцями. Мені запропонували перелік пісень міжвоєнного періоду минулого століття. Серед них було багато композицій польською мовою. Чимало з них я чув вперше, тому обрав саме ту, яку знав з дитинства. «Бувай ми здорова» – це доволі відома галицька пісня, яка впродовж багатьох десятиліть була надзвичайно популярною на Галичині.

Під час роботи над композицією я слухав її різні виконання. Найближчим, на мій погляд, було виконання ансамблю «Львівське ретро», яке датоване 1990 роком. Саме звідти я запозичив слова до куплетів, оскільки, як відомо, сам жанр передбачає різноманітність текстів.

Пісню записали у досить короткі терміни: по-перше, на сам запис не було багато часу, а по-друге, процес йшов доволі легко і невимушено. Я подумав, що напевно не варто робити оригінальну версію звучання композиції, тому чи не одразу з’явилася ідея втілити її в стилі реґі. Ми спробували пісню у такому ключі, і виявилось, що вона прекрасно лягає на реґі-ритм!

Потім було відзняте відео. У ньому відтворений міжвоєнний період Львова та батярська тематика. Після прем’єри я вже отримав ряд критики з приводу неточного відтворення епохи. Так, можливо, там не все відтворене з історичною точністю, однак це швидше творча інтерпретація як самої пісні, так і цього періоду у відео.

Проєкт був надзвичайно цікавий! Мені здається, що композиція займе особливе місце в нашому плей-листі на концертах, тому що вона драйвова і дарує хороший настрій! А це дуже важливо!

Чи плануємо щось далі у такому ключі? Чесно, навіть не знаю. Я про це навіть не думав. Можливо, колись хтось знову підкине ідею, або вона прийде сама собою і знову вийде щось цікаве. Ще вважаю, що подібні проєкти є правильними і потрібними, тому що таких пісень є багато, а час, як не крути, іде. Вони, на жаль, забуваються! Чимало сучасної молоді вже, на жаль, не знають цих пісень, і пісні «Бувай ми здорова»  у тому числі. Можливо, хтось почує її у нашому виконанні і зацікавиться такою музикою, цим чудовим культурним пластом сторічної давнини пісенної спадщини України і Галичини зокрема.

 – У березні цього року Ви презентували 5-ий альбом «Снайпери-амури», який склали 14 композицій, різних за змістом та характером. Кожна з пісень – це окрема, неповторна історія, часто із хвилюючим та глибоким змістом. Чи є, можливо, серед їх числа композиція, яка особисто для Вас має неабияке значення? Чи це можна сказати про всі пісні альбому?

– Так, справді. Якраз на початку карантину встигли ми видати альбом. На жаль, карантин вніс правки у концерти, які мали відбутися для його презентації: якщо все буде добре, то весь весняний цикл концертів буде відбуватися восени. Але, тим не менш, альбом вийшов, він є доступним в мережі на різних платформах. Також є обмежена кількість CD-дисків для поціновувачів музики на компактах. Цей альбом – результат чотирирічної роботи, оскільки попередній вийшов ще у 2016 році («Я z України»).

Це трохи довго, можливо, варто було б швидше зробити платівку, однак моя природня лінь та ще певні фактори призвели до цього, що на нього пішло 4 роки. Однак альбом є доволі об’ємним. 14 треків – це багато, оскільки зараз такий стрімкий час, що все зменшується і змінюється з небувалою швидкістю. Скажімо, якщо раніше альбом мав включати 15 треків, то зараз цілком достатньо вже 7-8. Тому можна навіть сказати, що це два альбоми в одному.

Пісня «Снайпери-амури», яка дала назву альбому доволі давня. Їй вже 12 років. Вона мала ще ввійти у другий альбом групи «МЕРІ», але тоді чомусь так сталось, що не ввійшла. Зате пройшов час, я на неї подивився зовсім по-новому, і у співпраці з Остапом Панчишиним, молодим саунд-продюсером і лідером свого проєкту «PANCHYSHYN», ми зробили цю пісню та ще декілька композицій із цього альбому.

Щодо того, яка пісня є ближчою, то важко відповісти, хоча подібні запитання лунають доволі часто, людям це цікаво. Для мене найкращою піснею є наступна. Адже якщо розуміти, що вже всі пісні написані, то це невимовно сумно. Треба думати про майбутнє!

Не всі пісні, які лягли в цей альбом, були написані впродовж останніх 4-х років: наприклад, пісня «Чому болиш» – композиція ще з далекого 1998 року. Саме про неї можна сказати, що вона є для мене надзвичайно близькою, особистісною. Однак вони всі у тій чи іншій мірі є особистісними, як не крути, просто з різним забарвленням!

Насправді я ніколи не намагався писати альбоми цілісно. Вважаю, що не буває жодного дня, схожого на інший, тому й відповідно пісні за змістом, звучанням чи філософією – це просто зібрані у платівку різні клаптики мого життя, життя групи. Це також емоції, смисли... Якщо комусь вони також підходять, хтось може це приміряти на себе, комусь це приємно почути, то мені це завжди приємно розуміти, але в першу чергу я займаюсь цією справою для себе, а потім вже ділюсь з тими, кому це цікаво!

– Ви зазначали, що період ізоляції для Вас проходив доволі комфортно і цікаво. Як вдавалося поєднувати роботу з відпочинком, адже дуже часто вдома є чимало спокус, які відволікають від роботи?

– Справді, я про це говорив вже не в одному інтерв’ю, оскільки зараз багато чого перенеслося у віртуальну площину, а так значно легше знайти час для спілкування. Малось на увазі те, що мені легко дається цей карантин, який до речі ще досі триває. Адже я за натурою є людиною, яка досить довго може знаходитись сама. Пам’ятаю з дитинства такі моменти, коли я чітко ловив себе на думці, що мені з собою ніколи не було нудно, я завжди знаходив чим зайнятися. Навіть коли трапляються такі моменти, що не займаюся нічим, це не приносить мені ніяких неприємних відчуттів. Знаю, що є люди, які завжди прагнуть бути у колі спілкування, біля друзів, а от я можу дуже довго перебувати сам із собою. А тепер, враховуючи, соціальне дистанціювання, так тим більше!

Ще задовго до карантину, якщо була така можливість, то я з радістю залишався вдома. Насправді «у чотирьох стінах», як то кажуть, є дуже багато занять: чи то пограти на інструменті, чи то послухати платівки, чи почитати… Розумію, що це залежить від характеру та темпераменту людини, тому це не кожному підходить. Маю надію, що незабаром все втрясеться, і ми так чи інакше повернемося до звичного життя.

Під час карантину, окрім вже згаданого треку «Бувай ми здорова», також була зроблена карантинна версія пісні «Мерідіани». До речі, можна подякувати карантину за таку ідею, тому що ну навряд чи, коли все було б у звичному життєвому ритмі, ми би повернулись до старої пісні, якій вже скоро буде 20 років. Незабаром також вийде реміксована версія пісні «Чому болиш», також із кліпом. Відповідно, якщо задуматись, то наш карантин проходив не так уже й бездіяльно!

– Чи можете привідкрити таємницю процесу написання нових композицій. Яким чином чи у який спосіб до Вас зазвичай приходить натхнення, адже, як правило, такі процеси у творчих людей є надзвичайно індивідуальними?

– Це справді дуже індивідуально. Чесно кажучи, то я аж так ніколи над цим не задумувався. Просто в певний момент приходить мелодичний фрагмент або словесна фраза, як наприклад, «Снайпери-амури», і тоді усвідомлюю, що з цього щось може вийти цікаве.

Іноді навіть не думаєш над композицією... Вона приходить настільки легко, природньо, що відчуваєш себе якимсь самописцем – ніби хтось через тебе щось транслює. Я далекий від таких надприродніх речей, але такі моменти бували. У цей час просто потрібно взяти олівець і записати, бо пам’ять штука зрадлива. Чудово, що зараз є диктофони. Тепер це взагалі нескладно зробити!

Також я ще пишу для інших артистів. Мені дуже подобається, коли перед цим є готова мелодія. Якщо вона надзвичайно образна, то це дуже круто! Тоді на ці образи надзвичайно легко приходять слова. Чудово, коли тобі присилають мелодію, ти її слухаєш, і за якихось 15 хвилин вже є готова пісня, тому що вже самою музикою все сказано! Саме таким чином ми співпрацювали із Анатолієм Іванюком з гурту «НеМО», якого зараз, на жаль, вже немає з нами. Разом ми зробили багато пісень.

–   Яку музику полюбляєте слухати на дозвіллі? Чи має місце у Вашому плей-листі класична музика?

– Тут не хочу брехати, що жодним чином не є спеціалістом у такій музиці. Звичайно, що мені подобаються кращі зразки, які ми з дитинства чули: найпопулярніші композиції Моцарта, Баха, Бетховена, Чайковського і т.д. Але достеменно я, на жаль, їх не переслуховував. Не те, що не вистачає часу, а якось руки не доходять, щоби присвятити цьому достатньо часу, ретельно прослухати твори різних композиторів, щоби краще їх зрозуміти. Однак я впевнений, що це був би цікавий досвід!

Оскільки не маю професійної музичної освіти, адже є за освітою художником, тому класична музика дещо пройшла повз мене. Зате повз мене не пройшов рок, чимало зразків якого вже теж стали класикою!

Щодо музики на дозвіллі, то зараз часи дещо змінилися, якщо згадати ті моменти, як слухали музику раніше: 20-30 років тому, наприклад, щоби познайомитися із певним композиціями, потрібно було дістати платівку, поставити бобіну, касету, тобто це був процес, в якому було щось сакральне! Зараз цей процес дуже спростився. Щоб почути улюблений трек, достатньо натиснути одну кнопку чи кілька комбінацій. Вся музика знаходиться у твоєму ґаджеті, смартфоні чи комп’ютері.

Відверто кажучи, я ностальгую за тими часами, коли музика була цінніша. Щоби її послухати, потрібно було докласти певних зусиль. І дотепер слухаю вінілові платівки, яких у мене багато. Приємно, що зараз вернулась на них мода, але треба зрозуміти, що це такий собі мейнстрім, який швидше за все за деякий час просто мине.

Проблемою, на мій погляд, є те, що музики зараз занадто багато. Вона долинає з усіх усюд, людина чи не весь час перебуває у такому музичному фоні й іноді дуже важко в цьому розібратися!

З новою музикою я ознайомлююся здебільшого із радіо та Інтернету, щоби мати приблизне уявлення про сучасні музичні тенденції. Я люблю більше музику, яка так чи інакше є класичною, тому це великий перелік виконавців і груп. В моєму розумінні музика поділяється лише на два напрямки: хороша і погана! В кожному стилі є чимало невдалих зразків, водночас, дуже багато хороших пісень, виконавців, тому це спонукало до поділу для себе музики саме на такі два напрямки.

– Ваша стійка громадянська позиція не може не захоплювати! Вона проявляється як у творчості, так і у діяльності. Це початково було зумовлено Вашими внутрішніми прагненнями, переживаннями чи, можливо, бажанням розповісти про це іншим, донести до слухача те актуальне й потрібне, про що ніколи не можна забувати? Чи, можливо, суть в чомусь іншому?

 – Дякую за комплімент! Ми, на жаль, живемо в країні з викривленими уявленнями багатьох моментів, коли слово патріот, як на мене, вже знівельоване… Погодьтесь, це дивно, коли подібні речі викликають запитання, комусь можуть подобатись, а комусь – ні. Мені здається, це не мало так би бути. Я не бачив цього в інших країнах.

Ти тут народився, розмовляєш своєю мовою, шануєш її традиції та її героїв! І це круто! Я в захваті від тих народів, в яких є така однозначність!

На жаль, у нас цього немає, оскільки ми продовжуємо жити в країні, яка так чи інакше продовжує зберігати традиції УРСР. В спадок нам залишилась абсолютно неунітарна країна. Ми розірвані у всіх фронтах: у мовному питанні, у ментальності, баченні. І це саме те, що ворожі сили (а у нас наразі лише одна така – країна-агресор Росія) використовують.

Мені здається, що не було б таких проблем в таких країнах, як наприклад, Польща. Зрозуміло, що поляки є теж різні, теж з різним баченням, але вони всі мають одну мову, бачення того, хто вони і куди йдуть. В Україні цього всього немає: на жаль, один народ – різна мова, віра та культурні моменти.

Як це зшити докупи, я чесно кажучи не знаю, але це та ситуація, у якій мабуть, варто бути такими як є. Справа в тому, що світ зараз відкритий, і можна жити де завгодно. Іноді зустрічав негативне ставлення до емігрантів, що «от, ви там покинули Україну в найважчі часи». Це абсолютно вибір кожної людини. Іноді ці ж емігранти роблять для нашої країни значно більше, аніж ми тут.

Я це все веду до того, що у нас немає іншої країни. На всій земній кулі є лише цей клаптик землі. І тут навіть не йдеться про якісь квадратні кілометри, а про землю, на якій ми народились. України більше не буде ніде! Вона може бути лише тут, тому мене дивує таке неоднорідне бачення того, хто ми, що ми, і для чого?

Не вважаю себе суперпатріотом: я нічого такого, повірте, не зробив, про що можна говорити. Є люди, які зробили в рази більше: наприклад, на початку війни стали добровольцями, які активніше брали участь у волонтерському русі. Ось це на мою думку герої!

А те, що пишу пісні, про те що мене болить, тривожить, і ці пісні подобаються ще комусь, то це те що я вмію і не можу не робити! Ці пісні приходять, тому відповідно я їх віддаю і бачу, що вони резонують в інших людях! Зокрема, скажімо, пісня «Я z України», якій вже минає 6 років, і якою ми, як правило,  закінчуємо свої концерти. Коли ми бачимо, який вона знаходить відклик у людей, тоді розуміємо, що ці люди теж поділяють наше бачення глобально: що таке наша країна, хто ми, і куди ми йдемо…

Розмовляла Наталя Мендюк.

Фото: із особистого архіву Віктора Винника.