Світлана Рейніш: «Для мене важливо, щоб балет “Соляріс” викликав питання та емоції»
11, 12 та 13 квітня Львівська національна опера представить своє прочитання роману відомого львівʼянина, письменника-фантаста Станіслава Лема. Культовий роман, що підкорив світ, оживе на сцені в ун11, 12 та 13 квітня Львівська національна опера представить своє прочитання роману відомого львівʼянина, письменника-фантаста Станіслава Лема. Культовий роман, що підкорив світ, оживе на сцені в унікальному балетному втіленні.
Науково-фантастичний роман «Соляріс», написаний у 1961 році, став найвідомішою книгою Лема. У ньому розповідається про космічну станцію, розташовану біля загадкової планети, вкритої розумним Океаном. Люди намагаються встановити контакт, але стикаються не з розумними інопланетянами, а зі своїми власними спогадами, які матеріалізуються під впливом загадкової сили Океану. «Соляріс» – не просто фантастичний роман, а філософське дослідження про межі людського розуміння.
Легендарний роман Станіслава Лема став основою для нової постановки Львівської національної опери – балету «Соляріс» на музику Олександра Родіна та лібрето Василя Вовкуна. У рідному місті письменника-фантаста його культовий твір “оживе” в унікальному сценічному втіленні: під музичним керівництвом диригента Івана Чередніченка, у хореографічному баченні Катерини Курман, із вишуканими костюмами та сценографією Світлани Рейніш, а також світловим оформленням Олександра Мезенцева. Ця постановка, створена в межах творчої програми «Український прорив», стане новим зразком модерного українського балету.
Напередодні премʼєри авторка сценографії та художниця костюмів Світлана Рейніш розповіла про те, як почалася співпраця з Львівською національною оперою, що надихало її на створення концепції візуального рішення балету «Соляріс», а також про те, які в неї очікування перед премʼєрою.
— Ваш шлях у мистецтві розпочався з класичної художньої освіти в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, згодом Ви навчались в Університеті мистецтв Лондона. У своїй творчості Ви працювали в різних мистецьких напрямах: від сценографії до VJ-інгу та проєкційного мапінгу. Що Вас спонукало звернутися до «Соляріса» Станіслава Лема та як розпочалася співпраця з Львівською оперою?
— Коли я планувала вступати до Лондонського університету мистецтв на сценографію, я звернулася до Василя Вовкуна за рекомендаційним листом. Тоді він згадав, що Львівська опера має ідею створити балет на музику Олександра Родіна за мотивами роману «Соляріс» Станіслава Лема. Жартома він сказав: «Ну тоді Ви зможете зробити нам сценографію», а я відповіла: «Дайте мені хоча б спочатку вступити до університету!».
Відтоді минуло кілька років, і коли я працювала над фінальним проєктом у Лондоні, вирішила обрати «Соляріс» як тему своєї дипломної роботи. Львівська опера надала мені лібрето, музику та технічні характеристики сцени. Після мого захисту Василь Вовкун переглянув проєкт, і йому сподобалося. Так я отримала можливість створити сценографію для балету. Це мій дебют на великій сцені – процес дуже захопливий, але водночас хвилюючий. Величезною підтримкою для мене стали всі відділи театру, які допомагають втілити мої ідеї в життя. У якийсь момент я зрозуміла, що все вийде, тому що працюю з професіоналами, на яких можу покластися.
До цього я вже мала досвід співпраці з Львівською оперою – у 2020 році розробляла сценічне відео для опери «Лис Микита». Цей проєкт став для мене вирішальним: я зрозуміла, що хочу займатися не лише відео в театрі, а прагну створювати цілісні сценічні світи. Саме тому я вирішила здобути освіту у сфері сценографії та дизайну костюмів.
— Як Ви інтерпретували філософську глибину роману Лема у сценографії? Які художні образи стали ключовими у створенні атмосфери балету?
— Ключовими художніми образами для створення атмосфери балету стали мотиви, закладені в романі Станіслава Лема. Читаючи «Соляріс», я робила нотатки, шукаючи візуальні метафори, які можна було б перенести на сцену.
Лібрето балету складається з двох частин: перший акт відбувається на Землі (про що згадок у романі Лема фактично немає), а другий – на орбітальній станції над Соляріс. Саме в другій дії мені було легше спиратися на літературне джерело. Наприклад, у книжці є епізод, де планета обертається навколо двох сонць: одне забарвлює все в теплий відтінок, інше – в холодний. Цей контраст я використала у сценографії – у другій дії присутні лише два основні кольори, які по черзі змінюють один одного, створюючи ефект двох сонць.
Ще одним важливим сценічним образом стали два великі кола, що з'являються у другій дії. Вони одночасно символізують ці два сонця, а також ілюмінатори станції, які розділяють світ людей і світ Океану. Вся сценографія першої і другої дії побудована на принципі геометричних форм – особливо кіл, що додають відчуття замкненого, відстороненого простору.
Оскільки хореографія балету є сучасною, я прагнула створити сценографію, яка теж виходить за межі традиційних рішень. Це не мальовані задники, а масштабні, масивні конструкції, що формують цілісний, мінімалістичний простір. У першій дії я дотримуюся стилістичної єдності із другою: декорації змінюються не кардинально, а зʼявляються доповнення, що підкреслюють трансформацію простору.
Цей принцип я застосувала і до костюмів: якщо головні герої одягнені в червоний колір у першій дії, то навіть після зміни костюмів у другій, вони зберігають цей акцент. Колір у балеті стає своєрідним індентифікаційним маркером персонажів, їхнього внутрішнього стану та розвитку.
— Розкажіть детальніше про процес створення костюмів для персонажів? Чи є в їхніх образах певні символи, що допомагають розкрити внутрішній світ героїв?
– У дизайні костюмів я дотримувалася чітко вибудованої системи: кожен головний герой має свій колір, який супроводжує його протягом усього балету.
Кольори були ретельно підібрані відповідно до характерів персонажів, так само як і маски, які вони надягають на вечірку в першій дії. Наприклад, Кельвін і Гері асоціюються з червоним – вони втілюють пристрасність, емоційність, доленосний зв’язок. Їхні маски – Гера і Зевс, що символізують силу та невідворотність їхньої зустрічі. Нападник одягнений у чорне, його маска – Арес, бог війни, що уособлює агресію, страх і конфлікт. Сарторіус, натомість, постає як Аїд – правитель царства мертвих, який намагається оживити символічну Афродиту. У цій сцені зіштовхуються дві протилежності – світ краси та життя зі світом смерті та контролю над життям.
Для мене було важливо зберегти єдину стилістику у всіх костюмах, тому в них присутні спільні декоративні елементи. Вони не тільки поєднують героїв у єдиний художній простір, а й підкреслюють мінімалістичний підхід до дизайну. Це театр, і для мене має неабияке значення, щоб візуальна складова була не лише концептуальною, а й естетично цілісною.
— Як Ви вже зазначили, у балеті чітко розділено дві реальності – Земля і Соляріс. Остання своєю чергою фактично стала однією із головних персонажів балету. Якою є Ваша сценографічний Соляріс? Чи було складно створити візуальний образ того, що, можливо, немає конкретної форми?
— Окрім моєї сценографії, важливою складовою образу Соляріс в балеті є власне танцівники – вони втілюють Океан, стаючи його рухливою, живою матерією. Моє завдання полягало у тому, щоб знайти таке рішення для костюмів, яке б передавало мінливу природу Океану, його здатність змінювати форму, адаптуватися, створювати нові структури.
Я вирішила, що найкращий спосіб це показати – зробити їхні початкові костюми максимально нейтральними. У романі Лема Соляріс не має власної фіксованої форми, вона лише віддзеркалює те, що сприймає. Так само і артисти балету на початку виходять на сцену в комбінезонах тілесного кольору. На тканині нашиті тонкі лінії – як натяк на можливі трансформації, на зародок майбутніх форм. Спершу вони нічого не виражають – це чиста, незаповнена субстанція, яка ще не набрала своїх обрисів.
Океан «вчиться», отримує інформацію від живих людей і починає змінюватися. Костюми трансформуються – додаються нові елементи: спідниці, жилети, що символізують процес його формування та набуття виразності. Океан стає сміливішим, більш усвідомленим, він уже не безликий, а вміщує у собі щось запозичене від головних героїв.
Так само мінливим є і його сценографічний образ. Спочатку він невидимий, але поступово з’являється в ілюмінаторах у вигляді химерних тіней, що то розсіюються, то згущуються у складні, незрозумілі структури. Для мене було важливо створити Океан, який постійно змінюється, не має сталої форми, але водночас завжди є присутнім – невидимим, невловимим, проте відчутним.
— Композитор Олександр Родін зазначав, що команда постановників дуже чутливо підійшла до його музики. Чи надихнула Вас партитура на певні візуальні рішення? Як Ви працювали з музичною драматургією під час розробки сценографії?
— Музика Олександра Родіна має дуже сильну драматургію, і це суттєво вплинуло на мої візуальні рішення. Вона не просто супроводжує події на сцені, а є повноцінним рушієм сюжету. Тому, працюючи над сценографією, я уважно слухала партитуру, аналізувала її ритми, кульмінації та тональні зміни, щоб знайти відповідні візуальні образи.
Всі елементи на сцені працюють у тісному зв’язку з музикою, створюючи цілісний простір, у якому звук і зображення стають нерозривними. Для мене було важливо, щоб сценографія не просто «ілюструвала» музику, а співіснувала з нею, доповнюючи та підкреслюючи її емоційне напруження.
— Який емоційний і смисловий ефект, на Вашу думку, справить сценографія та костюми на глядача? Якими є Ваші очікування напередодні премʼєри балету?
— Цей балет – складний і багатогранний, у ньому закладено багато смислів, і він доволі авангардний. Я очікую, що кожен глядач сприйме його по-своєму: хтось зосередиться на любовній історії Кельвіна і Гері, інші – на науково-футуристичному аспекті твору, а хтось просто насолодиться магією театру, поєднанням сценографії, костюмів та музики.
Для мене важливо, щоб цей балет викликав питання та емоції. Щоб глядач вийшов із залу, замислившись не лише про сюжет, а й про глибші теми, які піднімає «Соляріс»: що означає бути людиною, чи можливо зрозуміти іншу свідомість, де проходить межа між реальністю та ілюзією?
Але найголовніше для мене – це поставити виставу, якою всі, хто над нею працював, могли б пишатися. Щоб кожен член команди міг із гордістю сказати: ми створили якісний український продукт, що виходить за межі традиційного балетного формату і може говорити із сучасним глядачем універсальною мовою мистецтва.
Розмовляла Наталя Мендюк.
Фото надані Львівською національною оперою.
Довідка:
Світлана Рейніш — сценографка, художниця костюмів.
Українська театральна художниця, медіаартистка та артдиректорка. Спеціалізується на проєкційному мапінгу, візуальних рішеннях для театральних постановок та VJ-інгу на музичних фестивалях.
Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури у 2009 році. У 2024 році здобула ступінь магістра з театрального та сценічного дизайну в Університеті мистецтв Лондона (UAL).
Учасниця багатьох міжнародних фестивалів, серед яких «Geneva Lux» (Швейцарія), «Patchlab Digital Art Festival» (Польща), «Jerusalem Light Festival» (Ізраїль), «Kyiv Lights Festival» (Україна) та інші. Працювала артдиректоркою проєкту «Soloveiko» на «Eurovision EuroFestival» у Ліверпулі (2023), створювала відеооформлення для балету «Лісова пісня» (2021) та опери «Лис Микита» (2020).
У 2019 році була членкинею журі «Kyiv Lights Festival». У 2024 році представила свою роботу королю Чарльзу та королеві Камілі під час Євробачення в Ліверпулі. Викладає медіаарт, провадить майстеркласи та лекції у різних країнах.
11.04.2025