Володимир Навроцкій, єго значенє і заслуги. III

(Відчит д-ра Евгенія Олесницкого, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого.

(Дальше.)

Першій виступ Вол. Навроцкого на по­ли економично-статистичнім припадає на рік 1874. В тім роцї помістив він в „Прав­дї“ студію о статистичнім трудї Рапацкого „Ludność Galicyi“. Вже в тій студії проявив він знамените знанє науки економії і єї найновійших принципів, а не менче незвичайну зручність в орудованю цифрами ста­тистичними, котрі під єго рукою виходять неначе живими существами. То було лише початком, а вже в слїдуючім роцї 1875 засіяли наука і спосібність В.Навроцкого світлим тріюмфом як для него самого, так і для народовцїв, котрих речником був він на тім поли. Народовцї не мали в тім часї анї голосу анї впливу на по­литичне житє Русинів. Политикою кермува­ла стара святоюрска партія. Була то доба, в котрій проявила она позірно на внї найбіль­шу силу, а дїйстно на внутрь найбільшу не­міч. В радї державній засїло в р. 1873 15 єї репрезентантів. Галицка Русь покла­дала з початку велику надїю на свою деле­гацію, тим більше, що в тім періодї прий­шли на порядок дневний парляменту справи незвичайної ваги. Досить згадати тут про закони конфесійні і програму економичних реформ министра Претиса.

Як сповнила святоюрска делегація свою задачу - се pїч загально відома. Поминув­ши вже становище єї при рїшеню законів конфесійних, оказались рускі посли в спра­вах економично-скарбових крайно несвіду­щими і нездарними, і віддались на безуслов­ні услуги централистичному правительству.

В ту власне хвилю, коли покликані до оборони прав руского народу святоюрскі по­сли голосували за законами крайно шкідними для Русинів, — підняли недопущені до политичного житя народовцї занедбані рускими послами або незрозумілі для них питаня з наукового становища, розслїджували их до­кладно, виказуючи, якою дорогою треба-би повести еқономично-скарбові реформи, щоби охоронити рускій нарід від тяжкої кривди.

Ті „недоварені молодики“, як их з погордою називали премудрі „батьки народа“, поклали тогдї перші підвалини до розумної економичної програми, а иниціятором і до­стойним речником тої акції став Володи­мир Навроцкій.

Коли рускі посли не лише підпирали внесений в р. 1875 Претисом домовий по­даток, але ще і ломили за него копії в своїх органах, переспівуючи без зрозуміня рїчи пісню нїмецких „Press-“, виступив На­вроцкій в „Правдї“ з знаменитою критич­ною студією, в котрій виказав, що підпи­рана рускими послами реформа податку домо­вового стреміла як-раз до того, щоби зва­лити податковий тягар з капиталистів на убoгy людність, отже і на наших селян та маломіщан. Єсть то безперечно найосновнїй­ша студія над згаданим проєктом Прети­са, студія, якою не могла в ті часи виказа­тись навіть австрійско-нїмецка литература скарбовости.

Против тої студії пробовало полемизу­вати „Слово“, однак замовкло по рїзкій ре­плицї Навроцкого, так само як в р. 1881 замовкла цїла польска журналистика по пер­шій єго відповіди даній критикам „Подвій­ної крейдки“. Взагалї не було случаю, що­би в економичній полемицї хто будь коли додержав Навроцкому місця. Сила єго аргу­ментацій була недорівнана, а складалась на то не лише зручна діялектика, не лише остра і колюча сатира, але головно превеликій за­сіб знаня і знамените теоретичне образованє.

Политично-наукова дїяльність одного Навроцкого, хоч і не засїдав він в парля­ментї, варта була тогдї далеко більше, як вся парляментарна акція пятнацятки руских послів. Коли при дебатах над шкільним питанєм розбивались заходи их о брак доказового матеріялу, котрого зажадали про­тивники на оправданє жалоб на польониза­цію народних шкіл, то як-раз тогдї публикував Навроцкій в „Правдї“ свою най­довшу студію „Руска народність в школах галицких“, котра на довгі часи осталась взірцем статистично-политичної працї, ві котрій автор незбитими а живими і неоспо­римими доказами виказав кривди руского народу на поли шкільництва. Та, на жаль, не покористувались заступники народу гото­вим, поданим им матеріялом. Сан­кціонованим авторитетам нїяк було зна­комитися з „покутними органами", нїяк було учитись від проскрибованих і небла­гонадеждних...

Два роки опісля т. є. в р. 1877 підня­лася в радї державній нова акція, котра дуже живо дотикала интересів руского на­роду. Була то акція податкова заїнавгурована тогдїшною меншостею польскою під прово­дом Кшечуновича а під окликом „оборо­на интересів краю“. Головною цїлею тої акції було не допустити правительства до за­веденя загального податку доходового і за­держати сей податок в роли податку допов­няючого. Галицка польска праса ударила в великій дзвін. Кшечуновича славлено добро­дїєм краю, перворядною скарбовою повагою.

В т. зв. „твердо“-рускій прасї не тикано зовсїм того питаня, рускі посли мовчали своїм звичаєм і благоденьствували щасли­ві, що не потреба сушити собі голови, бо при голосованю ласкаве правительство навчить уже, коли підносити руку.

З поміж всїх Русинів бистре око одного Навроцкого доглянуло, що під окли­ком галицкої шляхти „оборона интересів краю“ скриваєсь „оборона кастових инте­ресів шляхотчини“. Навроцкій виказав то в своїй студії „Шляхетні защитники наро­ду“. Студію ту навіть сама редакція „Правди“ приняла з рестрикцією і сумнївом. Вол. Барвіньскій, помістивши єї, додав до неї від себе статейку, в котрій опираючись на аргументаціях віденьского письма Finanzielle Fragmente, старався в де-чїм оспорювати погляди Навроцкого.

Відповідею на то була слїдуюча праця Навроцкого: „Интереси клясові і интереси народу“, котра мусїла положити конець вся­ким сумнївам.

Посвященє головних польских прово­дирїв з'илюстрував Навроцкій дуже до­садно і характеристично. Позаяк головними моторами скарбової акції Поляків були по­сли Кшечунович, Лемпковскій і Рильскій, то Навроцкій постарався о зіставленє подат­ків оплачуваних тими трема панами і ви­казав, о скілько би більше платили они, коли-б заведено реформу, против котрої борються в имя „интересу краю". Супротив того мусїло кождому стати ясно, що той „кра­євий интересь“ єсть грубо егоїстичним ин­тересом верховодячої в краю касти шля­хотскої.

(Конець буде.)

[12.06.1888]