(Відчит д-ра Евгенія Олесницкого, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого.
(Дальше.)
Першій виступ Вол. Навроцкого на поли економично-статистичнім припадає на рік 1874. В тім роцї помістив він в „Правдї“ студію о статистичнім трудї Рапацкого „Ludność Galicyi“. Вже в тій студії проявив він знамените знанє науки економії і єї найновійших принципів, а не менче незвичайну зручність в орудованю цифрами статистичними, котрі під єго рукою виходять неначе живими существами. То було лише початком, а вже в слїдуючім роцї 1875 засіяли наука і спосібність В.Навроцкого світлим тріюмфом як для него самого, так і для народовцїв, котрих речником був він на тім поли. Народовцї не мали в тім часї анї голосу анї впливу на политичне житє Русинів. Политикою кермувала стара святоюрска партія. Була то доба, в котрій проявила она позірно на внї найбільшу силу, а дїйстно на внутрь найбільшу неміч. В радї державній засїло в р. 1873 15 єї репрезентантів. Галицка Русь покладала з початку велику надїю на свою делегацію, тим більше, що в тім періодї прийшли на порядок дневний парляменту справи незвичайної ваги. Досить згадати тут про закони конфесійні і програму економичних реформ министра Претиса.
Як сповнила святоюрска делегація свою задачу - се pїч загально відома. Поминувши вже становище єї при рїшеню законів конфесійних, оказались рускі посли в справах економично-скарбових крайно несвідущими і нездарними, і віддались на безусловні услуги централистичному правительству.
В ту власне хвилю, коли покликані до оборони прав руского народу святоюрскі посли голосували за законами крайно шкідними для Русинів, — підняли недопущені до политичного житя народовцї занедбані рускими послами або незрозумілі для них питаня з наукового становища, розслїджували их докладно, виказуючи, якою дорогою треба-би повести еқономично-скарбові реформи, щоби охоронити рускій нарід від тяжкої кривди.
Ті „недоварені молодики“, як их з погордою називали премудрі „батьки народа“, поклали тогдї перші підвалини до розумної економичної програми, а иниціятором і достойним речником тої акції став Володимир Навроцкій.
Коли рускі посли не лише підпирали внесений в р. 1875 Претисом домовий податок, але ще і ломили за него копії в своїх органах, переспівуючи без зрозуміня рїчи пісню нїмецких „Press-“, виступив Навроцкій в „Правдї“ з знаменитою критичною студією, в котрій виказав, що підпирана рускими послами реформа податку домовового стреміла як-раз до того, щоби звалити податковий тягар з капиталистів на убoгy людність, отже і на наших селян та маломіщан. Єсть то безперечно найосновнїйша студія над згаданим проєктом Претиса, студія, якою не могла в ті часи виказатись навіть австрійско-нїмецка литература скарбовости.
Против тої студії пробовало полемизувати „Слово“, однак замовкло по рїзкій реплицї Навроцкого, так само як в р. 1881 замовкла цїла польска журналистика по першій єго відповіди даній критикам „Подвійної крейдки“. Взагалї не було случаю, щоби в економичній полемицї хто будь коли додержав Навроцкому місця. Сила єго аргументацій була недорівнана, а складалась на то не лише зручна діялектика, не лише остра і колюча сатира, але головно превеликій засіб знаня і знамените теоретичне образованє.
Политично-наукова дїяльність одного Навроцкого, хоч і не засїдав він в парляментї, варта була тогдї далеко більше, як вся парляментарна акція пятнацятки руских послів. Коли при дебатах над шкільним питанєм розбивались заходи их о брак доказового матеріялу, котрого зажадали противники на оправданє жалоб на польонизацію народних шкіл, то як-раз тогдї публикував Навроцкій в „Правдї“ свою найдовшу студію „Руска народність в школах галицких“, котра на довгі часи осталась взірцем статистично-политичної працї, ві котрій автор незбитими а живими і неоспоримими доказами виказав кривди руского народу на поли шкільництва. Та, на жаль, не покористувались заступники народу готовим, поданим им матеріялом. Санкціонованим авторитетам нїяк було знакомитися з „покутними органами", нїяк було учитись від проскрибованих і неблагонадеждних...
Два роки опісля т. є. в р. 1877 піднялася в радї державній нова акція, котра дуже живо дотикала интересів руского народу. Була то акція податкова заїнавгурована тогдїшною меншостею польскою під проводом Кшечуновича а під окликом „оборона интересів краю“. Головною цїлею тої акції було не допустити правительства до заведеня загального податку доходового і задержати сей податок в роли податку доповняючого. Галицка польска праса ударила в великій дзвін. Кшечуновича славлено добродїєм краю, перворядною скарбовою повагою.
В т. зв. „твердо“-рускій прасї не тикано зовсїм того питаня, рускі посли мовчали своїм звичаєм і благоденьствували щасливі, що не потреба сушити собі голови, бо при голосованю ласкаве правительство навчить уже, коли підносити руку.
З поміж всїх Русинів бистре око одного Навроцкого доглянуло, що під окликом галицкої шляхти „оборона интересів краю“ скриваєсь „оборона кастових интересів шляхотчини“. Навроцкій виказав то в своїй студії „Шляхетні защитники народу“. Студію ту навіть сама редакція „Правди“ приняла з рестрикцією і сумнївом. Вол. Барвіньскій, помістивши єї, додав до неї від себе статейку, в котрій опираючись на аргументаціях віденьского письма Finanzielle Fragmente, старався в де-чїм оспорювати погляди Навроцкого.
Відповідею на то була слїдуюча праця Навроцкого: „Интереси клясові і интереси народу“, котра мусїла положити конець всяким сумнївам.
Посвященє головних польских проводирїв з'илюстрував Навроцкій дуже досадно і характеристично. Позаяк головними моторами скарбової акції Поляків були посли Кшечунович, Лемпковскій і Рильскій, то Навроцкій постарався о зіставленє податків оплачуваних тими трема панами і виказав, о скілько би більше платили они, коли-б заведено реформу, против котрої борються в имя „интересу краю". Супротив того мусїло кождому стати ясно, що той „краєвий интересь“ єсть грубо егоїстичним интересом верховодячої в краю касти шляхотскої.
(Конець буде.)
[12.06.1888]
12.06.1888