Віднайти загублений світ

Віднайти загублений світ. Художниця Зоряна Базилевич

Двері майстерні відчинила тендітна молода жінка. Усміхнена. Таку усмішку має тільки Зоряна – трохи сором'язливу, що, мов сонячний промінь на мить освітлює  обличчя і надовго залишає  своє тепло на ньому. Ця теплота для всіх –  і знайомих, і незнайомих. Я це знаю напевно, бо знайома із Зоряною вже віддавна, пам'ятаючи її ще підлітком – ця усмішка була з нею завжди.

Кімната, де п'ємо каву і розмовляємо, виконує кілька функцій. Художня майстерня: мольберт із новою роботою, на стінах і під стінами – картини. Це також і робочий кабінет: поряд зі столом – зручний фотель для відвідувачів. Відвідувачів, що приходять до неї, як до свого психотерапевта. Я тут не у цій якості (хоча була б не проти), а маю намір написати про Зоряну.

Про те, який, подиву гідний, стрімкий і цікавий шлях вона пройшла за дуже короткий відрізок часу.  У її родині є митці, медики, правники, інженери і Зоряна освоїла усі ці професії. Поступово, крок за кроком, вона, ніби куштувала кожен фах і вирізняла, чого саме хоче. А потім вирішила, що їй все підходить, тільки не окремо – а в сукупності, і вимішала, наче інгредієнти для страви (вона –  ще й чудовий кулінар) усі придбані знання і вміння. Раціональність та сувора логіка адвоката, художнє обдарування і талант митця, витримка та здатність до співпереживання у спілкуванні з пацієнтами психоневрологічного диспансеру, наполегливість та вперте бажання в освоєнні гештальт-терапії, – це все в поєднанні із тим, що Зоряна  рідкісно вправно провадить не тільки  авто, а й корабель своєї сім'ї, де вона вирозуміла та любляча дружина і мати.

Тому, незважаючи на те, що, в першу чергу, хочеться написати про Зоряну Базилевич як художницю, не можу оминути й інших вимірів її багатогранного життя. Але зараз, все таки, – про творчість. Першою освітою Зоряни була мистецька, яку здобула у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша, по закінченні якого досконало освоїла ткацтво, неодноразово виставляючи свої гобелени на виставках. Однак, цей вид мистецтва не повністю, на її думку, міг передати і відобразити ту чи іншу емоцію. Стала більше працювати над малярством, і в тих ранніх творах ще відчувалась структура побудови композицій, котра  тяжіла до ескізу гобелена. Та, чим далі, підхід до живописних робіт почав змінюватись, наповнюючи її твори буянням кольорів,  персонажів та настроїв.

Дві персональні  виставки (у 2012 та у 2018 рр.), між якими заледве п'ять  років, показали зміни, що відбулись у ній, у її сприйнятті світу і себе у ньому, а теперішні роботи підтверджують подальший  поступ вперед.   Роботи Зоряни, деякі з яких виоокремлюються у певні цикли, залишаючи в собі елемент декоративності, почали набирати нових, глибших змістів.

Розглядаючи, наприклад, живопис “Антилопа“, можна зауважити вплив кольору на зміст самої роботи – помаранчево-жовта   гама ніби стверджує ту радість і красу буття, що згасає з останнім криком звіра, якого наздогнала стріла мисливця. 

А у творі “Весна прийшла” прочитується дивовижна  єдність людини і природи, пробудженої весною, коли значення міста, навіть  для міської людини, відсувається десь на маргінес.

Фантастичний звір у роботі “Бурак” (серія “Борхес”), весь у квітах та з павиним пір'ям, оточений таким розмаїттям кольорів, котрих, здавалось би, важко уявити разом – однак вони довершено співпадають.

Колір у роботах Зоряни став частиною конструкції картини, він  відіграє суттєву роль,  так само, як присутність, поряд з головними персонажами – образами,  багатьох деталей, що завжди  несуть  певний посил.

Багатошаровість, палімпсест – важлива складова як змісту, так і форми живопису художниці. Попри те, що настрій та основне смислове навантаження вхоплюються одразу при першому огляді тієї чи іншої роботи, – твір затримує біля себе, змушує заглиблюватись.   І тоді, саме через цю палімпсестність, починають виринати ще безліч деталей, що підсилюють сприйняття і занурюють глядача у предивний світ, як от у роботах “Тривожні думки” чи “Весь мій світ”.

Цей  окремий  світ, що Зоряна витворює  у  кожній   роботі,  наповнений неймовірними створіннями, рослинами та конструкціями,  має своє пояснення у мисткині – вона  прагне передати на полотні, в першу чергу емоції, котрі в той, чи інший час, хвилюють її.

Своїх “демонів”, що живуть у кожному із нас, витягає на світ у вигляді  химерних образів. Вона вміє їх розпізнавати і знає, як собі (та іншим) дати з ними раду, бо пройшовши складне навчання    гештальт-терапії,  може збагнути і зазирнути у найвіддаленіші  закамарки   людської підсвідомості.

Зізнається, що рідко коли малює у радісному настрої, – найчастіше, коли болюча глибина відчуттів стає нестерпною. Тоді виринає певний образ, тоді інтуїтивно підбираються кольори і ось – зупиняється перед нами “Великодній бик”, йдуть дивною парою “Гуляки біля моря”, кудись поволі простує чудернацьке створіння з роботи “I love u all”. “Водомір” легко ступає по воді, летить на пташці з прозористими крильцями над засніженим лісом “Різдвяний король”, і три дивовижні  королі несуть свої “Дари”. Та у звичайний опис всі ці роботи не вкладаються, бо вони не про те, що ми бачимо, тобто – не зовсім про те. 

Анрі Бретон у своєму Маніфесті писав, що коли сни і реальність стануть єдиним цілим, зіллються в абсолютну реальність, то це буде сюрреальністю. Хоча до якогось певного стилю роботи Зоряни Базилевич віднести не можна, все ж таки, на мою думку, її живопис поєднує елементи фентезі із сюрреалізмом.

Так само, як і в практиках, які застосовували сюрреалісти, художниця часто працює спонтанно, інтуїтивно, створюючи паралельно існуючий зі свідомістю, світ підсвідомості. Вона наміренно звільняє себе від контролю розуму, і тоді виходять на свободу її фантастичні звірі і дивовижні створіння, тоді найбільш несумісні кольори доповнюють один одного і все у творі стає довершеним,  складаючись в одне ціле, наче пазли.

Свого часу, Сальвадор Далі, Макс Ернст, Рене Магрітт та інші художники цієї плеяди цікавились новим, на той час, вченням Зигмунда Фройда.   Зоряна пішла далі – вона досконало освоїла методологію,  започатковану німцями Фридеріком та Лорою Перлз, де одним із завдань гештальт-терапії є допомога у якісному зростанні людини, у  відкритті її потенціалу. А тепер вона почала вивчати і також захопилась  працями  американського психотерапевта Ірвіна Ялома та британського невролога Олівера Сакса.

Ця тема надзвичайно цікава, та мій  візит закінчується. Розумію, що написаного замало для повного портрету мисткині і що маю ще багато запитань. Та залишаю майстерню з неймовірно теплим відчуттям: незважаючи на те, що за словами Зоряни, у творчості вона випускає на свободу своїх “демонів” – вони не лякають, бо їй вдалося їх приручити. Як   тільки ці створіння ступають   на полотно, – перероджуються і потрапляють в зовсім інше   життя – у загадковий  світ, наповнений світлом та пригодами,  з  дивовижними  деревами, пташками, рибами та квітами, – немов у дитячих фантазіях.  

Віднайти загублений світ дитинства – це саме те, чого так прагне кожен митець. Та не кожному вдається сягнути такого рівня.  Зоряні, в якої усмішка залишилась такою ж, як у дитинстві, – вдалось.