Розмова із українським оперним співаком Романом Чабаранком, запрошеним солістом Ліонської національної опери (Франція)
Інтерв’ю відбулося, коли увесь світ перезавантажився на режим StayHome, а оперні театри і концертні зали всього світу наповнили стан вимушеної самоізоляції мистецтвом, музикою і оперою. Безкоштовні онлайн-трансляції оперних вистав і концертів з усіх куточків світу продовжуються, як і онлайн-спілкування з митцями.
Роман Чабаранок. Бас-баритон, народжений у місті Тернополі 22 березня 1995 року. Вчився у Тернопільському музичному училищі ім. Соломії Крушельницької на факультеті хорового диригування. Навчався від 2014 року у Львівській національній музичній академії ім. Миколи Лисенка і отримав ступінь бакалавра. Паралельно з навчанням стажувався у Львівській національній опері ім. Соломії Крушельницької. Під час стажування дебютував у партіях Царя в опері «Аїда» Дж. Верді, Командора в опері «Дон Жуан» В. А. Моцарта, Монтероне в опері «Ріголетто» Дж. Верді, Базиліо в опері «Севільський цирульник» Дж. Россіні, Зорастро в опері «Чарівна Флейта» В. А. Моцарта. 2018 року вступив до університету ім. І. Франка, де отримав ступінь магістра (проф. В. Дудар). У 2019 році поступив у Варшавську оперну студію (Молодіжна програма, продовживши навчання у проф. Ольги Пасічник). За роки навчання отримав 1 премію Національного конкурсу ім. Соломії Крушельницької (Тернопіль; 2018), а також 1 премію V Міжнародного конкурсу ім. Соломії Крушельницької (Львів; 2019).
– Як Ви добиралися з Ліона додому після нашого Videochat’у на FB? Адже український кордон був на той час частково перекритим. І Ви не планували так скоро повертатися? Що Ви відчули коли дізналися, що фестиваль, де мала відбутися прем’єра «Ріголетто», а після неї ще ціла серія вистав, скасовують?
– На щастя ми з Михайлом Малафієм швидко відреагували на повідомлення, що кордони будуть закриватися і після офіційного скасування проекту відразу купили зворотні квитки на літак. Хоча це було надзвичайно складно. Вже багато рейсів було скасовано. Прямого рейсу на Львів не було і на нас чекала маленька подорож до Парижа. А звідти прямим рейсом вже летіли до Львова. Відчуття направду були не найкращі, бо після того, як офіційно відмінили виставу, кожний з нас, хто брав участь у проекті, дуже засмутився. Для нас це було насправді важко. Ми вклали дуже і дуже багато сил у нашу роботу, а ще більше нервів (у доброму розумінні). Але нас заспокоювала лише одна думка: ми встигли заспівати генеральну репетицію при повному залі й отримали дуже хороші відгуки. Усі залишилися задоволені виконанням наших ролей.
– Тепер всі ми переживаємо великий шок, перебуваємо в невизначеному стані, не знаємо, що на нас очікує у майбутньому. Неможливо передбачити, коли карантин закінчиться і коли ми знову відчуємо звичний ритм життя. Що Вам допомагає у цій ситуації? Які позитивні справи вдома, у спілкуванні з друзями, колегами підтримують Вас у цей час?
– Направду, кожен з нас потрапив тепер у прикру ситуацію з цією пандемією. Але мусимо розуміти, що рано чи пізно вона закінчиться і потрібно буде повертатися у звичний режим роботи. Мабуть у кожного з нас є певна мета на час карантину. Особисто для мене важливо поки що відволіктись. І у цьому мені допомагають заняття спортом. А також роблю різні фізичні вправи у перервах між розбором нових партій і вдосконаленням старих. Стараюсь не забувати і за духовний розвиток. Ну і звісно, радію спілкуванню з друзями і батьками, які допомагають мені пережити цей складний етап життя.
– Скасували не тільки оперний фестиваль у Ліоні. Ви мали і подальші плани. Які проекти, на які Ви покладали великі надії, були перекреслені? Які нові ролі знаходяться на стадії вивчення? Чи мають шанс відбутися якісь із запланованих вистав?
– Так, на жаль, багато планів тепер змінилось. Я працюю солістом Львівської Національної опери за сумісництвом. Чимало оперних постановок, у яких я мав брати участь, не відбудеться. Паралельно мала би розпочатися і робота над вивчення нових партій у театрі. Але мушу працювати над новими ролями самостійно. Серед них Фігаро у «Весіллі Фігаро» В. А. Моцарта, Ассур у «Семіраміді» Дж. Россіні, Коллен в «Богемі» Дж. Пуччіні.
На жаль, мої плани завершити стажування у Варшавській Національній Опері також не здійсняться найближчим часом. Скасовано багато майстер-курсів із провідними спеціалістами вокалу. Але надіюсь, що скоро життя повернеться у звичну колію.
– Але згадаймо Ваші минулі успіхи. Які події 2019 року стали вирішальними для Вашої кар’єри як оперного співака. Які ролі, вистави, конкурси, контакти були найбільш цікавими і важливими для Вас?
– Одна із вагомих подій минулого року – V Міжнародний конкурс імені Соломії Крушельницької. Я ретельно готувався переважну більшість часу. Конкурс відбувався у Львові 14-22 листопада 2019 р. і я мав честь брати в ньому участь. Ця подія стала для мене надзвичайно важливою, я би сказав, найвирішальнішою. За конкурсом спостерігало чимало авторитетних спеціалістів, у тому числі й мій імпресаріо Валерій Серкін. Конкурс складався із 3-х турів, які слухало і оцінювало компетентне журі. Його представники прибули з різних країн. Серед інших фахівців – Вікторія Лукʼянець, Михайло Дутчак, Ольга Пасічник, Олександр Дяченко, Ейтан Пессен, Беата Клатка, Анатолій Соловʼяненко, Світлана Мамчур, Славомір Якубек, Андрій Юркевич. Кожен із турів мав на меті розкрити різні вокально-сценічні здібності оперного співака, виявити індивідуальні особливості. Найцікавішим був 3-й тур, який передбачав виконання повноцінної оперної партії на театральній сцені Львівської національної опери. Для мене результати конкурсу стали приємною несподіванкою. Адже я присвятив весь час на підготовку програм першого і другого турів, а третій пропускав.
– А чому? Ви не сподівалися, що пройдете на третій тур?
– Так, але сталось наступне. Від початку до кінця мої результати зростали і після 2 туру, де я виконував з оркестром арію Laporello-Madamina з опери «Дон Жуан», речитатив і арію Кривоноса з опери «Богдан Хмельницький», мене пропустили в 3-й тур. Я мав виконувати партію Базиліо з опери «Севільський цирульник».
Для мене це був виклик, який я мав подолати. Отож після виконання цієї партії журі присудило мені 1-шу премію серед чоловіків. Увесь цей час мене підтримував мій педагог Василь Вікторович Дудар і моя концертмейстер Евеліна Валентинівна Дулаєва. Також я мав змогу поспілкуватись після конкурсу і з членами журі й отримав дуже слушні зауваження і поради у напрямах роботи над собою на майбутнє. Зокрема спілкувався з Беатою Клаткою (завідувачкою кафедри оперної академії Національної опери Варшави), Ольгою Пасічник (солісткою Варшавської камерної опери), Михайлом Дутчаком (головним диригентом Львівської національної опери), Славоміром Якубеком (екс-директором Братиславської національної опери). Відчуття після конкурсу в мене були двоякі. З одного боку, я не вірив, що все це відбулося саме зі мною, з другого, я розумів, що доклав максимум зусиль, щоб змагатись із професійними співаками, котрі були старшими від мене на декілька років і мали набагато більше досвіду. Для мене це була справжня битва, яка тривала 10 днів.
І ще одна надзвичайно знакова подія - мене відібрали у 20-ку співаків з понад тисячі заявок на стажування у Віденську Staatsoper. Для мене це велике визнання. У віці 24 років я вже отримав можливість співати на одній з найкращих оперних сцен світу.
І потім прийшов контракт на співпрацю з Ліонською Національною оперою. А це вже великий шанс набиратися світового досвіду в різних європейських оперних театрах.
Справді, торік відбулося багато радісних подій, також інших, які змінили моє життя і збагатили мої життєві пазли.
– А конкретніше, як відбулося запрошення до Ліонської опери? Адже для всіх нас це знаковий момент: два українських співаки – Ви і Михайло Малафій – були задіяні у виставі одного з найпрестижніших європейських оперних фестивалів – фестивалю Ліонської опери!
– Усе відбувалося надзвичайно швидко і вирішувалося за короткий період часу. Одразу після моєї перемоги на V конкурсі ім. Соломії Крушельницької мене запросили на «живе» прослуховування до Києва. Там я зустрівся із багатьма іншими конкурсантами. На прослуховуванні був присутнім Алекс Грігорев (TACT) і арт-директор Ліонської опери. Власне він відразу після прослуховування запропонував мені співпрацю. А те, що ми будемо разом з Михайлом Малафієм співати у одній продукції, я дізнався вже пізніше, за кілька днів перед від’їздом до Франції. Це була дуже приємна несподіванка для мене.
– Якими були Ваші перші враження від Ліонської опери? Як відбувалися репетиції? І взагалі, що вирізняє цей оперний театр від інших, наприклад, від ЛьівОпери?
– Напевно, найпершим приємним враженням було те, що всі люди вільно спілкуються на чотирьох-п’яти мовах і могли без проблем допомогти мені розібратися із будь-яким лібрето. Це, очевидно, найбільша відмінність між нашим Львівським оперним театром і Ліонським. Що ж до архітектурної краси, то скажу відверто, з Львівською оперою не порівняти. Наша ЛьвівОпера набагато красивіша (сміється)!
Про репетиції можу сказати лише одне: було надзвичайно важко! Зібралася велика інтернаціональна команда і кожен, задіяний у такому великому проекті, є апріорі достойний і витривалий, щоб працювати у фестивальному режимі на сцені такого відомого театру. Але кожна репетиція сильно виснажувала, бо процес дуже інтенсивний. Як з музичного боку, так і в роботі з режисером вимагався відразу високий рівень і максимальна віддача.
– Постановка «Ріголетто» була цілком готова до прем’єри. Планова генеральна репетиція відбулася. Отже Ви на всі 100% відпрацювали свої ролі. Яке враження від вистави у цілому?
– Я мав за честь працювати на одній сцені з такими відомими виконавцями як Михайло Малафій, Роберто Фронталі, Ніна Мінасян, Венвей Чанґ, Агата Шмідт, Мішель Спотті, Аксель Раніш. Враження від постановки були цілком очікуванні, адже рівень постановки визначає якість професіоналів. Ця вистава – наша колективна творчість і заслуга всіх разом.
– Про що йдеться у «Ріголетто» Акселя Раніша? Адже ясно, що у режисерській постановці історія буде дещо інша, ніж у Верді.
– Так, Аксель дещо видозмінив, додавши ще одну сюжетну лінію, яка перепліталася з персонажами опери. Він увів і новий персонаж – це такий привид, який втручався у всі драматичні перипетії опери. Для нас, виконавців, цей крок був досить сміливим і навіть небезпечним. Я був не впевнений, чи готова публіка до такої зміни акцентів у всім відомій опері. Але, на мою думку, задум був дуже оригінальним.
– Європейська публіка навпаки здивувалася, якщо би на сцені побачила традиційного «Ріголетто». До видозмін оперної класики вже всі звикли. Але цікаво, який Ваш герой, Романе, – Граф Монтероне. Хоча партія невелика, але саме вона визначає розвиток конфлікту драми «Ріголетто». Монтероне проклинає Ріголетто. Прокляття переслідує його як містичне пророцтво і здійснюється у фіналі. Замість мертвого Герцоґа Ріголетто отримує від Спарафучіле мертве тіло власної доньки. Режисер постановки «Ріголетто» Баварської опери Арпад Шиллінґ незвично потрактував Вашого героя: Монтероне – інший бік особистості Ріголетто. А ким є Ваш герой у новій постановці? Що нового вносить у трактування ролі Монтероне Аксель Раніш?
– Перш за все для мене як молодого співака ця партія надзвичайно складна в плані емоційної віддачі й осмислення її сенсу. Головний режисер трактував мою роль, напевно, подібно до Арпада Шиллінга. Я справді створював образ, який є темною стороною Ріголетто. У постановці в нас були навіть схожі костюми. Таке трактування видається виправданим. Але найбільшою проблемою для мене було створення емоційної напруги, яка би не відпускала глядачів. Партія Графа Монтероне дуже впливала на мене. Я постійно перебував у стані самозаглиблення. Напевно тому, на репетиціях я втягувався у роль на 100% мимоволі, а лише під вечір відчував, скільки сил я втратив протягом дня. Для мене це була колосальна практика, яка навчила контролювати свою енергію. При такій максимальній віддачі я навчився економити і розподіляти свої сили.
– Чи реалізуються всі Ваші плани навколо ліонської постановки «Ріголетто» у цьому році? Які прогнози щодо відтермінування фестивалю Ліонської опери?
– На жаль, про це ще рано говорити. Невідомо, як довго протримається карантин. Було би добре, щоб відновили цей проект у найближчий час. Сподіваюся, виставу поновлять у новому сезоні...
– Про які нові плани, проекти і оперні постановки Ви починаєте думати вже тепер? Як впливає на Ваше творче життя час «генеральної паузи» усього світу, яким зараз диригує незваний диригент на ім’я Коронавірус? Що корисного Ви хотіли би порадити колегам з власного досвіду?
– Я завжди кажу так: «Людина планує – Бог керує». Наразі я хочу освоїти вже згадані опери і вчити, пробивати граніт знання мов. І це для мене тільки початок. Мабуть, перше, що я міг би порадити – навчитись завжди дякувати за те, що маєш. Ніколи не падати духом, хоч це не завжди легко… І намагатися завжди і в усьому знайти себе! У кожного є своя дорога і кожен з нас сам собі її стелить. Думаю, цих порад достатньо. Я намагаюся керуватися цими правилами і вірю, що все, що трапляється – на краще.
Розмовляла Аделіна Єфіменко.
Текст: ©Аделіна Єфіменко.
Фото: ©Andriy Pashkovsky.