Кінець року завжди викликає запитання про те, якою може бути найважливіша проблема наступного року. Це, звичайно, спрощення, оскільки щороку стається безліч подій, і для кожного з нас важливою може бути інша. Але все ж варто замислитися, яка окрема проблема могла б змінити перебіг подій в усьому світі. На мій погляд, найважливіше місце, за яким слід спостерігати у 2013 році – це Європа.
Якщо розглядати Європу як єдине географічне ціле, то вона є найбільшою економікою у світі. Якщо вона захоче, то змогла б стати військовим суперником Сполучених Штатів. Європа є одним зі стовпів системи міжнародних відносин, і те, що станеться з Європою, визначатиме її устрій. Я б сказав, що у 2013 році почне вимальовуватися майбутнє Європи.
Питання полягає у тому, чи стабілізується Європейська Унія, чи зупиниться її фрагментація і вона розпочне підготовку до поглиблення інтеграції та розширення. Проте, в межах ЄУ може і посилитися внутрішня напруга, інституції можуть втратити ще більше легітимності, а держави-члени можуть прискореними темпами продовжити проведення власної незалежної політики, як внутрішньої, так і зовнішньої.
Європейський проект у випробуванні
Минуло більше, ніж чотири роки після кризи 2008 року і близько двох років, відколи проблеми, викликані кризою 2008 року, породили кризу суверенних боргів та банківську кризу у Європі. Відтоді криза перетворилася з фінансової на економічну, Європа занурилася у рецесію, а безробіття на континенті зросло до вище ніж 10%. Що важливіше, це був період, у який апарат для прийняття рішень, створений під час заснування ЄУ, виявився нездатним виробити політику, що була б як прийнятною для усіх, так і придатною для реалізації. Країни ЄУ поводилися радше як окремі національні держави, що переслідують власні національні інтереси у своєрідній грі з нульовою сумою, у якій успіх однієї держави має бути досягнуто за рахунок іншої, а не як члени одного політичного цілого.
Цю гру з нульовою сумою можна побачити на двох рівнях. Перший рівень стосується того, які країни мають нести фінансовий тягар стабілізації єврозони. Фінансово здоровіші країни хотіли, щоб слабші країни несли цей тягар у формі політики суворої ощадності. Слабші країни хотіли, щоб сильніші країни несли цей тягар у вигляді продовження кредитування, незважаючи на зростання ризику того, що кредити не будуть повністю погашені. Наслідком були постійні спроби дійти до компромісу, які до кінця так і не вдалися. Другий рівень стосується відносин між класами. Чи повинні нести цей тягар середній та нижчий класи за рахунок скорочення урядових видатків на їхню користь? Чи його повинні нести еліти за рахунок посилення оподаткування та регулювання?
Коли ви розмовляєте з європейцями, які підтримують думку, що Європа займається вирішенням своїх проблем, постає запитання: Яку проблему вона вирішує? Чи це проблема банків? Проблема безробіття? Чи проблема нездатності країн знаходити спільні рішення? Якщо говорити більш конкретно, то європейські урядовці працюють над цією проблемою вже кілька років, а вони є одними з найкращих і найрозумніших у світі. Їхня нездатність виробити рішення не пов’язана з відсутністю добрих ідей або необхідністю серйозніше обміркувати проблему. Вона пов’язана з тим, що немає ніякого політичного консенсусу щодо того, які з країн та які суспільні класи мають нести тягар. Міждержавні та класові тертя перешкоджають виробленню рішення, з яким можуть усі погодитися та поважати.
Якщо європейці не вироблять такого рішення у 2013 році, настане час серйозно засумніватися у тому, що таке рішення можливе і, отже, подумати про майбутнє Європи без Європейської Унії або з дуже слабкою Унією. Проте, якщо Європа дійсно матиме план, який здобуде загальну підтримку, то ми зможемо сказати, що Європа починає виходити з кризи, що, у свою чергу, буде найважливішою подією 2013 року.
У цей момент розумна людина почала б стверджувати, що я ігнорую Сполучені Штати, які мають інші, але однаково важливі економічні проблеми, і також неспроможні дійти консенсусу щодо того, як їх розв’язати, що ми й бачили під час недавньої інтриги навколо "бюджетної прірви", що не раз матиме повторення. Але, хоч на фінансовому рівні це порівняння є доцільним, то на політичному – зовсім ні. США не загрожує розпад, якщо уряд почне проводити суперечливу політику. Сполученим Штатам вже понад два століття, і вони пережили набагато більш серйозні проблеми, зокрема Громадянську війну та Велику депресію. Європейській Унії лише близько 20 років у її нинішньому вигляді, і це її перша значна криза. Наслідки суперечливої політики для американської фінансової системи будуть, щонайменше, значними. Але на відміну від Європи, ці наслідки не є неминучою загрозою для існування США.
Інші наслідки кризи
Саме політичний вимір кризи, а не фінансовий, став найважливішим. Цілком може бути, що Європейська Унія вже стоїть на шляху подолання проблем своїх банків та може уникнути поглиблення кризи суверенних боргів, але ціною, яку вона заплатила, є рецесія та одночасно, що набагато серйозніше, безробіття, що є, загалом, вищим, ніж у Сполучених Штатах, а у деяких країнах – набагато вище.
Ми можемо поділити країни ЄУ на три категорії, порівнюючи їх за критерієм рівня безробіття зі США, який становить близько 7,7%. Є п’ять країни ЄУ, у яких воно є значно нижчим, ніж у США (Австрія, Люксембург, Німеччина, Нідерланди та Мальта). Є сім країн з безробіттям близьким до рівня США (Румунія, Чехія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Великобританія і Швеція).У решті 15 країн безробіття є вищим, ніж у США: в 11 країнах рівень безробіття коливається між 10 і 17%, зокрема, у Франції – 10,7%, в Італії – 11,1%, Ірландії – 14,7%, і Португалії – 16,3%.У двох інших країнах воно є приголомшливо високим – у Греції – 25,4%, а в Іспанії – 26,2%. Ці рівні близькі до рівня безробіття у США у розпал Великої Депресії.
Для промислово розвинених країн – одних з найпотужніших у Європі – це приголомшливо високі показники. Важливо пам’ятати, що ці цифри означають для суспільства. Майте на увазі, що рівень безробіття особливо високий серед молоді. В Італії, Португалії, Іспанії та Греції понад третина робочої сили у віці до 25 років є, як повідомляють, безробітною. Для того, щоб довести безробіття до прийнятного рівня в Іспанії та Греції потрібно буде покоління. Навіть для країн, в яких безробіття є на рівні близько 10% протягом тривалого періоду часу, його зниження буде повільним, а Європа досі перебуває у стані рецесії.
Розглянемо ситуацію безробітного у віці до 30 років, можливо, з вищою освітою. Цифри означають, що є велика ймовірність того, що він ніколи не матиме змоги збудувати бажану для себе кар’єру, і, цілком можливо, ніколи не отримає роботу з тим статусом, якого він очікував. В Іспанії та Греції молоді – а також старшим людям – загрожує особиста катастрофа. В інших країнах частка тих, кому вона загрожує, є нижча, але все одно ця перспектива дуже реальна. Пам’ятайте також, що безробіття не впливає лише на одну людину. Воно впливає на сім’ю, батьків і, можливо, інших родичів. Ефект є не лише фінансовим, але й психологічним. Безробіття породжує завісу, відчуття невдачі та страху. Воно також породжує молодь, сповнену енергії та гніву, якій нема чого втрачати. Безробіття є причиною виникнення правих та лівих антидержавних рухів. Постійно та безнадійно безробітним майже нема чого втрачати, і вони думають, що щось виграють, дестабілізуючи державу. Важко оцінити, який рівень безробіття породжує такі заворушення, але немає ніяких сумнівів, що Іспанія і Греція перебувають у цій зоні, і інші теж можуть у ній опинитися.
Цікаво, що якщо у Греції вже виник радикальний правий рух, то політична система Іспанії, яка переживає тертя між центром та автономними регіонами, залишається відносно стабільною. Я б сказав, що ця стабільність заснована на переконанні, що у ситуації з безробіттям буде знайдено якесь рішення. Її жах ще не усвідомили, як і той факт, що цю проблему швидко не подолати. Це глибока структурна проблема. Рівень безробіття у США під час Великої Депресії був пом’якшений певною мірою Новим курсом, але потребував перебудови під час ІІ Світової війни для свого справжнього зниження.
Саме тому 2013-й є важливим роком для Європи. Вона зробила вже багато для врегулювання банківської кризи та кризи суверенних боргів. Задля цього вона серйозно послабила власну економіку і породила масове безробіття у деяких країнах-членах. Нерівний розподіл тягаря, як між країнами, так і класами, є загрозою для Європейської Унії. Це не просто проблема країн, що тягнуть віз у різні боки, але й проблема нових політичних рухів, що виникають у найбільш вражених верствах суспільства, які будуть одночасно націоналістичними і не довірятимуть власним елітам. Що ще може статися у тих країнах, де тривають соціальні катастрофи? Навіть якщо катастрофа пом’якшується до певної міри тіньовим сектором економіки та еміграцією, що скорочує безробіття, його показники є і болісними, і сумними, принаймні у 14 країнах Унії.
Європа на роздоріжжі
Європейська Унія настільки зосереджена на фінансовій кризі, що для мене не ясно, чи реальність щодо рівня безробіття справді усвідомлюють європейські урядовці та бюрократи, частково через дедалі глибшу прірву між світоглядом європейських еліт та тими, хто глибоко розчарувався у Європі. Частково це викликано географічними причинами. Країни з низьким рівнем безробіття – це, переважно, країни Північної Європи, що є центром ЄУ, натомість, країни з катастрофічно високим безробіттям знаходяться на її периферії. Їм [першим] легко ігнорувати далекі речі.
Але 2013-й є роком, у якому визначення європейської проблеми має вийти за межі фінансової кризи та поширитися на її соціальні наслідки. Повинен стати видимим принаймні якийсь поступ, якщо не рішення проблеми. Важко зрозуміти, як стагнація та безробіття на такому високому рівні може тривати ще один рік, не викликаючи значний політичний опір, що породить уряди, що зруйнують устрій Європи, або змусить зробити це нинішні уряди.
Цей устрій не є достатньо старим, випробуваним чи достатньо надійним, щоб постати перед викликами. Людей не просять померти на полі бою за ЄУ, але, натомість, просять прожити життя у стражданнях та розчаруванні. Багато у чому це навіть важче, ніж бути хоробрим. Оскільки основною обіцянкою ЄУ було процвітання, неспроможність її виконати – і, натомість, породження бідності замість процвітання, та ще й нерівномірно розподіленої – не є прийнятною. Якщо Європа в кризі, то найбільша світова економіка є в кризі, так само політичній, як фінансовій. І це для світу, можливо, важливіше, ніж будь-що інше.
Джордж Фрідман – засновник та генеральний директор Stratfor
George Friedman
Europe in 2013: A Year of Decision
Stratfor, 3.01.2013
Зреферував Омелян Радимський