Я подорожував між Польщею та Азербайджаном в той рідкісний період, коли формуючі Європу сили прийшли в рух, і більшість відвіданих мною країн заново оцінюють свої позиції. Переважаючим відчуттям була тривога. В таких країнах як Польща спостерігачі це не приховують. В таких же місцях як Туреччина, яка є більшою і не є безпосередньо на лінії вогню, українська тема є радше під сподом, а не домінуючою темою. Але у всіх країнах — від Польщі до Азербайджану – я чув два питання: чи росіяни зарухались? І що ці країни можуть зробити, щоб себе захистити?
Москва теж тривожиться, і деякі росіяни висловлювали мені це абсолютно відкрито. З російської точки зору, європейці і американці зробили одну річ з якою – і вони це знали – Москва не могла жити: вони поставили в Києві прозахідний уряд. Для них західні твердження про народне повстання в Україні спростовуються фінансуванням Заходом неурядових організацій, які були важливі для підтримки руху з повалення уряду. Але навряд чи це найголовніше. В даний час Україну контролює прозахідний уряд, і якщо цей контроль продовжуватиметься, Росія буде в небезпеці.
Погляд Росії на Захід
Коли росіяни дивляться на карту, то вони бачать: Балтійські країни вже в НАТО, а Україна долучається до Заходу. Антизахідний уряд в Білорусі загрожений, і якщо Мінськ змінить свою лояльність, то потенційні вороги Росії проникнуть майже так само глибоко до ядра Росії, як колись нацисти. Це порівняння я чув від росіян кілька разів. Для них Велика вітчизняна (Друга світова) війна, в якій загинуло понад 20 мільйонів радянських людей, є яскравою, живою пам'яттю, – як і зрада Гітлера. Росіяни люди недовірливі і підстав бути довірливими не мають. Те ж саме можна сказати і про Центральну Європу, турків і кавказців. В їх минулому нема нічого такого, що дозволяло би їм розкіш когось переоцінювати.
За останні тижні стали очевидними три речі. По-перше, росіяни не будуть вторгатися в України безпосередньо. Ви не окупуєте країну з майже 50 мільйонами 50 тисячами мобілізованого Росією війська, і ніколи вам не варто припускати, що окуповане населення буде вас радо вітати. Росіяни мають переконання, що їх сила є переважаючою, але американські загроза знищення боєприпасів і авіаударів на паливні склади – росіяни мусять з цим рахуватися - а також загроза повстання роблять росіян обережнішими.
Так само ясно, що жодна європейська держава не може надійно захистити лінію, що простяглась від Польщі до Румунії для відбиття нападу росіян – чи хоча б підтримувати ці країни проти російського тиску і потенційної підривної діяльності. Німеччина є ключовою країною, і Берлін дав ясно зрозуміти, що є межі того, що вона готова робити в Україні і які кроки готова прийняти для захисту східного флангу НАТО і Європейського Союзу. Берлін не хоче другої холодної війни. Німеччина залежить від російських енергоносіїв і, зрештою, задоволена статус-кво. Решта Європи рішуче втручатися не може.
В підсумку це означає, що будь-яка підтримка східного флангу Європи повинна виходити від США. Вашингтон останні кілька тижнів підкреслював свою прихильність двох ключових країн: Польщі та Румунії. Президент США Барак Обама вирушив до Польщі, в той час як віце-президент Джо Байден побував в Румунії, і підкреслюючи абсолютну прихильність Вашингтона до Польщі та національної безпеки Румунії, вони були специфічно короткими. Ця відсутність деталей не є дивною – Сполучені Штати все ще вивчають ситуацію. Вашингтон не готовий окреслити характер і ступінь своєї підтримки, і, з американської точки зору, поки росіяни зосереджені на Україні, ще не час, щоб це робити.
Головним завданням для Сполучених Штатів логічно має стати Польща, найбільш вразлива країна на Північно-Європейській рівнині. Але станом на нині відстані і логістика обмежують здатність росіян загрожувати Польщі. Найбільшим же побоюванням в регіоні є стабільність Балтії, і загроза полягає не у вторгненні Росії, а у російських диверсіях – загроза, котру танковими дивізіями не вирішиш.
Що ще важливіше: зобов'язання щодо Польщі будь-який союз апріорі ставить в оборонну позицію. Це мало сенс під час холодної війни, коли радянські звичайні збройні сили були набагато більшими і краще розгорнутими. Але нині Росія значно слабша, і доцільнішою є більш напориста стратегія – яка додає Росії, що також змушена захищати ключові активи, ризиків.
Стратегія Чорноморського розвитку
З цих причин, бачимо, Сполучені Штати починають приймати чорноморську стратегію, зосереджену на Румунії. Росіяни тримаються за Севастополь, бо військово-морський потенціал у Чорному морі має вирішальне значення. Стратегія, яка посилює військово-морський потенціал Румунії і розміщує в реґіоні американські літаки, ставила б під загрозу російський флот. Це також би розширило обороноздатність Грузії і захистило б безальтернативний маршрут для будь-яких трубопроводів, що йдуть від Азербайджану. Простіше кажучи, спроможний суперник Чорноморському флотові створить для Росії проблеми, особливо якщо українська режим виживе, і Крим буде ізольованим. Візит міністра оборони США Чак Гейґеля до Румунії вказує на важливість для стратегів США розташування цієї країни.
Важливо відзначити постійну широку дипломатичну активність між Сполученими Штатами і Туреччиною, а також зустрічі між турецькими, румунськими та польських лідерами. Турки, очевидно, є вразливими щодо енергетичних загроз, і Анкара не хоче бачити Чорне море як поля битви. Водночас, Туреччина хотіли б бути частиною кожної союзної структури, що США будує в реґіоні. У довгостроковій перспективі турки мають глибокий інтерес до іракської та іранської енергії та мало довіри до російських інтенцій.
Те, що ми бачимо, є грою реґіональних гравців з новими союзними структурами. Процес перебуває в зародковому стані, але вже змушує росіян розглянути своє майбутнє. Додатковий вимір – це шляхи енергоносіїв. Росіяни, як видається, мають тут перевагу: багато з країн, що побоюються Москви, також залежать від її природного газу. Але тут є і слабкість Росії. Природний газ є потужним важелем, але не особливо прибутковим. Державний бюджет Росії – її, фактично, економіка – побудована навколо нафти. Головна небезпека Москви сходиться в тому, що вона не контролює ціни на нафту. Радикальне її зниження як мінімум похитне економіку Росії. Будучи в Польщі, Обама навмисно вказав на економічні проблеми Росії. Він хотів, щоб президент Росії Володимир Путін знав, що він розуміє слабкість Росії.
Тому розгортання необхідної військової сили, не є ключовим елементом розвитку стратегії Заходу. Ключовими, радше, є кроки заходів, щоб затопити світовий ринок нафти – навіть знаючи, що реалізація цієї стратегії є дуже важкою. Виглядає ймовірним, що Тегеран досягає домовленості з Вашингтоном про ядерну зброю, іранський нафтовий ринок відкриється, і потече основне джерело нафти. На ринок також рухається додаткова іракська нафта, і незабаром може відновитися лівійський видобуток. Та й сам Вашингтон володіє наймогутнішою зброєю: Сполучені Штати могли б повністю змінити свою нинішню політику і почати експорт нафти та зрідженого природного газу.
Є тут і підводні течії. Болгарія недавно, після зустрічі прем'єр-міністр країни з трьома сенаторами США, оголосила, що призупинить будівництво Південного потоку, трубопроводу особливої уваги росіян. У короткостроковій перспективі стратегія може полягати в обмеженні контролю Росії над європейською енергією; в довгостроковій перспективі – стратегія може створювати засоби дестабілізації російської економіки.
Ніщо з цього не є безпосередньою загрозою для Росії. Пройдуть роки, перш ніж ці та інші альтернативні джерела енергії вийдуть в онлайн – реально ж деяких з них в наявності може ніколи не бути, і тут є багато обмежень, особливо в короткостроковій перспективі. Американські компанії і нафтовидобувні союзники, які залежать від високих цін на нафту, будуть страждати разом з Росією – дороге забезпечення такої політики. Але грою тут є геополітичні ф'ючерси. Після того, як значні зусилля збільшення широкої доступності нафти починаються, зупинити їх важко. Російською стратегією повинна бути зменшення впливу енергії на геополітичні імперативи Москви. Росіяни це знають, і зараз їх мета полягає в диверсифікації своєї економіки протягом найближчих 10 років до такого рівня, щоб знизити їх вразливість до коливань на енергетичних ринках. Загрозою Москві є стрибок поставок, що урізає російські ринки і знижує ціни на нафту ще до того, як Росії завершує цю роботу.
Для Сполучених Штатів не є грою масивно озброювати Польщу, будувати румунський флот чи трансформувати світові нафтові ринки. Вcе простіше: Вашингтон хоче показати, що готовий робити всі ці речі. Така демонстрація здецидованості змушує росіян наново оцінити свою позицію вже зараз, до того як загроза стане реальністю. Не можна сказати, що Сполучені Штати блефують – просто Вашингтон волів би досягти своїх цілей без значних зусиль, і, чесно кажучи, без танкування цін на нафту.
Нові оцінки
Сполучені Штати в даний час мають прозахідний уряд в Україні. Якщо цей уряд продовжує існувати і зміцнюється, позиція Росії стає цілком оборонною, і загроза претензій Москви зникає . Крім того, може дестабілізуватися Білорусь і отримати в кінцевому підсумку прозахідний уряд. У кожному разі позиція Росії стає надзвичайно важкою. Застосування її головної зброї – відключити поставки природного газу в Європу – мусить в такому випадку враховувати стратегічну вразливість Росії, і, можливо, навіть оцінювати потенціал нестабільності в самій Росії. Майбутнє для Росії стає тим, чого не хоче жодна країна: невизначеним.
Росія в даний час має два варіанти. По-перше, дестабілізувати Україну. Успіх є невизначеним, і Москва не може передбачити реакцію США. Рухи Вашингтона в Польщі, Румунії і навіть в Туреччині зробили цей варіант більш ризикованими, ніж було раніше. Запасний варіант для Росії – зробити Україну нейтральною. Росія залишить нинішній уряд на місці до тих пір, поки Київ зобов'язується не приєднуватися до очолюваних Заходом багатонаціональних структур і не допустити жодної іноземної військової присутності на території України. У свою чергу, росіяни ґарантуватимуть територіальну цілісність України і, можливо, навіть переглянуть статус Криму.
Західна стратегія полягає в створенні реальної загрози фундаментальним інтересам Росії. Це означає, ґарантію захисту Польщі при обладнанні офензивного військового потенціалу в Румунії. Але стрижнем стратегії є, щоб Москва знала, що Сполучені Штати готові у разі потреби влаштувати тотальну атаку на нафтові ціни. Мета полягає в тому, щоб змусити Путіна переосмислити довгострокові ризики, які він оцінює, кешуючи на короткострокову вигоду Росії від експорту природного газу.
Росіяни повинні оцінити, чи можуть вони настільки дестабілізувати Україну, щоб змістити прозахідний уряд. Вони також повинні враховувати витрати на це. Водночас, Москва вивчає можливості нейтралізування України. Ключове значення буде мати Німеччина, і я підозрюю, що німці були б щасливі побачити Київ нейтральним – якщо б це поклало кінець кризи.
З точки зору США, орієнтована на Захід, але нейтральна Україна створить буферну зону, не викликаючи конфронтацію з Росією. Але американці повинні оцінити стабільність такого механізму і чи росіяни могли б пізніше його підірвати. Проблема з погодженням будь-якої угоди є у примушенні її виконувати. Ви втілюєте її життя, будучи в стані загрожувати іншій стороні тим, чого вона не хоче. І єдине, чого не хоче Росія це будь-що, що загрожує її ослабленій економіці. Якщо механізму контролю не буде, то Україна залишиться полем битви в невеликій холодній війні.
George Friedman
Borderlands: The View Beyond Ukraine
Stratfor, 10.06.2013
Зреферував О.Д.