І знову не в будень доводиться нам святкувати 59-ті роковини смерти Кобзаря України, що лишаючи свій безсмертний "Заповіт", не тільки просив згадати його "незлим тихим словом", але і громовим голосом Тиртея закликав: Кайдани порвати!
На очах сучасного покоління немов здійснюється Шевченкова ясноява та його пророчі слова.
На просторих землях України не вгаває буря. На широких степах не погасають вогні, а на західних окервавлених окраїнах немов
...Заснула Вкраїна,
Буряном укрилась, цвіллю зацвіла
В калюжі, і в болоті серце погноїла
І в дупло холодне гадюк напустила...
Тверда дійсність знову насунула перед очі змальовану Шевченком картину тої безщасної землі, на якій
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
Наче здійснилися пророчі слова Кобзаря, що страдав душею над тою хвилиною:
Як Україну злії люде
Присплять лукаві і в огні
Її окраденую збудять...
І збудили її окраденою, знеможеною, обезсиленою довгою неволею.
Тому і нині той сам сум, що обгортав душу поета, лягає хмарою на наше покоління:
За щож боролись ми з Ляхами
За що ми різались з ордами
За що скородили списами
Московські ребра... Засівали
І рудою поливали
І шаблями скородили...
Щож на ниві уродило?
Уродила рута, рута
Волі нашої отрута.
І нині знову приходиться сказати за поетом:
Лягло кістьми
Людей муштрованих чимало,
А слів і крови? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих нишком серед ночі,
А матерніх гарячих слів,
А батьківських, старих крівавих —
Не ріки — море розлилось
Огненне море!...
І нині приходиться тяжко сумувати, що
Нарадила мати
Як пшениченьку пожати
Полтаву достати,
Oй пожалиб, якби були
Одностайне стали...
_____________
Не стремілиб списи в стрісі
У Петра у свата,
Не втікалиб із Хортиці
Славні небожата...
Бо Шевченко був не тільки поетом: був ясновидцем-пророком і апостолом нового життя.
Є три головні ідеї, що лежать в основах Шевченкової творчости, в яких огні Тарасова ґеніяльність стопилася в моноліт.
Це ідея нашої історичности, звязана тісно з нею ідея нашої національно-державної самостійности та ідея чоловіколюбія.
Шевченко був нашим найбільшим національним істориком, наймогутніщим національним ідеольоґом та одним з найбільших гуманістів всего людства. Він один, як ніхто перед ним, а мало хто після нього, мав повне й вірне зрозуміння нашої історії як цілости, як історичного процесу, як еманації українських стремлінь до здобуття та оборони державної самостійности.
Розуміючи національну ідею українського народу як історично оправдану ідею державної самостійности України, Шевченко силою своєї ґеніяльної яснояви знявся понад голови всіх сучасних та нащадків своїх, що топталися до недавна в зачарованому колі "областних автономій". Він мов велит станув понад нами, глядячи в будучність і з тугою визираючи того Прометейського покоління, що піде за ним душею й серцем, думкою і ділом та принесе волю Україні.
Шевченко — це співак поневоленої міліонової маси.
Пануючим елєментом його світогляду є демократизм, якому Тарас не спроневірився до смерти, мимо того, що в ріжні доби свойого поетичного розвитку мав нераз суперечні погляди.
Тому чи то коли в добі мужицького романтизму в "Гайдамаках" бажає, щоби в степах України блиснула булава, чи опісля, коли порозумівши краще суть козацтва, побачив, що й воно гнобило свого "найменшого брата", з обуренням називає гетьманів "варшавським сміттям, рабами і підніжками Москви", все бачимо тут одну й ту саму живу струю демократичну, бажання волі і правди для всіх людей, а в першій мірі для свойого народу, для своєї України.
Шевченкова поезія високогуманна, чоловіколюбча. Не в значінню сентіментального доктрінерства чи тісної партійної програмовости, а в значінню щирого та безпосередного, широкого, щиролюдського спочування до покривджених та протесту проти всякої кривди, неволі та насильства. Тому Шевченко остане на все поетом-громадянином, для якого всім змістом ідейного круга остане щастя України та щастя ближніх.
І тому твори Шевченка, це не клясична спадщина минулого, — це жива теперішність і будуче. Бо Шевченко випередив нас, а покоління, яке відчує всю силу й велич його вітхненного слова, щойно гряде.
Нинішне люте время, яке переживає український народ пригадує поневолі часи в яких жив Шевченко, в яких творилися його кріваві думи.
І нині людей запрягають в тяжкі ярма і нині орють лихом і лихом засівають і нині торгують правдою і людською кровю і нині над поневоленим народом знущаються.
Тож у дні нинішного великого лихоліття нехай нам дороговказом буде Тарасовий заповіт, в якому він кличе:
Вставайте!
Кайдани порвіте!
І нехай нас кріпить віра в Його пророчі слова:
Борітеся — поборете!
Вперед!
10.03.1920