У річницю трагічних подій на Майдані на порошенківському «Прямому» телеканалі почув рекламу: «Зустрінь весну разом з "Русским радио" і Олегом Винником, Тіною Кароль, Монатиком, Іриною Білик». Почулося щось дуже знайоме. Згадав, що. Вже ж колись була «русская весна», в 2014 році. Тоді вона ніби провалилася. Може, це таємний заклик до нової «русскої весни» 2020 року?
Нормальні люди в Україні вже давно забули про свято «23 фєвраля», хіба дехто пам’ятає, що це день народження Віктора Ющенка. Але сумнозвісний телеканал «Інтер» готує на цей день таку програму, що просто зашибісь. Дивує не контент цієї програми, бо щороку в них на цей день контент однаковий: здебільшого совкові патріотичні фільми. Дивує назва цього «спеціального марафону» до «Дня защитника Отечества»: «Всем, кто остался верен своей Родине, посвящается». Якій «Родине»? І хто «остался верен»? А може, це заклик в унісон з «русской весной»? Неймовірні чудеса…
А ось які новини подає сайт ЗІК, який себе позиціонує як «найголовніші новини України»: ватажок самопроголошеної ЛНР Леонід Пасічник відреагував на загострення конфлікту в Золотому, назвавши «дії української сторони актом міжнародно-кримінального злочину проти народу Донбасу». Про це повідомляє російське агентство «Інтерфакс». Зокрема, за даними представників ЛНР, «унаслідок напруженої ситуації в населеному пункті Золоте Луганської області загинуло чотири військових НЗФ. За словами Пасічника, вогонь було відкрито на ділянці розведення військ…»
«Розцінюю такі дії України як акт міжнародно-кримінального злочину проти народу Донбасу. Відповідальність за загибель громадян Республіки повністю лягає на верховного головнокомандувача української армії Володимира Зеленського», – заявив Леонід Пасічник. Крім цього, ватажок так званої ЛНР наголосив, що «український президент цілеспрямовано йде шляхом терору проти народу Донбасу». «Закликаю світову громадськість зупинити збройну агресію ЗСУ і вказати керівництву України на необхідність виконання Мінських угод – єдиного документа, що дозволяє вирішити конфлікт мирним шляхом», – додав Пасічник.
ЗІК («Західноукраїнська інформаційна корпорація», якщо хто не знає) повідомляє цю інформацію своєму західноукраїнському, виходячи з її назви, населенню, і це населення, вочевидь, повинно збирати підписи з засудженням «міжнародно-кримінального злочину проти народу Донбасу» і всіма силами закликати світову громадськість «зупинити збройну агресію ЗСУ». Аби хтось не думав, що це все мені наснилося, скопіюйте декілька слів з цього повідомлення і киньте в Ґуґл.
Дивуватися цьому всьому чи щось інше робити? Просто ми настільки відірвалися від нашої української інформаційної реальності, що майже загубили зв’язок з тим, що зараз коїться в головах значної частини наших співгромадян, навіть набагато більшої частини, аніж ми можемо собі уявити. Ми з ними живемо в абсолютно різних площинах і системах координат, ми так з ними розрізнені, як ніколи в історії новітньої незалежності України. Якщо на будь-які запитання, поставлені в ефірі телеканалів «Прямий» і «Еспресо», глядачі цих каналів відповідають у співвідношенні 95% проти 5%, то на ті ж самі запитання, поставлені в ефірі телеканалів «112-й» і «NewsOne», ситуація абсолютно протилежна – 5% проти 95%. Такого інформаційного розколу не було ані під час Помаранчевої революції, ані навіть під час Майдану 2014 року і подій після нього.
У 2004 році нічого злобно антимайданівського й антиукраїнського в інформаційному просторі майже не було, приблизно те саме було й після Революції Гідності 2014 року. В останньому випадку зрозуміло, чому. На це запитання дав відповідь Володимир Винниченко ще у 1917 році: «Чорносотенство… після першого вибуху революції злякалося, принишкло і навіть на українство не сміло сичати зі своїх закутків. Але очунявши трохи, гарненько обнюхавши ситуацію, воно запримітило, що в деяких галузах воно може відстоювати себе і свої позиції… Різні товариства й організації посипали в Петроград протести проти "примусової українізації Малоросії", "Союзъ малороссовъ имени Гоголя" поставив собі програмою "боротьбу за Росію й проти України"».
Антиукраїнські сили добряче очуняли приблизно з 2016 року, а радикальний перелом стався в другій половині минулого, 2019 року, коли Медведчук купив собі більше, ніж половину всього українського інформаційного простору. Це вакханалія неймовірних розмірів. Візьмімо той самий ЗІК. Будь-який день. Наприклад, 13 лютого 2020 року. Там серед 50 повідомлень про події в Україні і світі 13 починаються зі слів «Віктор Медведчук заявив», тобто більше, аніж чверть. За попередній день з 30 повідомлень цими словами починаються 9, тобто майже третина. Це новинна стрічка. Є архів, який можна подивитися. Треба розуміти так, що з того всього, що діється в Україні і світі, 25–33% – це заяви Медведчука. Напевно, і в Росії такого нема, це вже клінічне північнокорейське чучхе. Десь у класика літератури є епізод про те, що кожне слово якогось індійського мудреця записували на грамплатівки, і цих платівок накопичилося стільки товарних вагонів, що з них потім стали виготовляти ґудзики. З промов Медведчука вже можна виготовити стільки ґудзиків, що вистачить на всю армію РФ вкупі з колаборантами Донбасу.
Проросійські телевізійні канали «NewsOne», «112-й», «ЗІК», «Інтер» (не відстає від них, а навіть деколи перевершує) транслюють майже безперервні антиукраїнські інформаційні помиї. Але ми всі живемо у зовсім іншій реальності, ми просунуті, проєвропейські, що нам до цих ватників, вихованих на антиукраїнській брехні? Ми довідуємося про їхнє існування лише тоді, коли вони чорною, смердючою алкоголем хмарою пруть з Маріїнського парку, викрадають і вбивають Юрія Вербицького та багатьох інших наших героїв.
Яким же чином ми можемо зарадити черговому антиукраїнському шабашу, старанно виплеканому шаріями в інтернеті і портновими і лукашами на ТБ? Жодним. Бо ми ж дуже демократична країна, ми свято бережемо свободу слова. Попереджати Зеленського, що його можуть «шльопнути» на нулику, – це злочин, а говорити про те, що майданівці на Майдані вбивали своїх же побратимів майданівців, – це нормальна річ.
Новітня історія нас навчила, що в усіх галузях виграє той, хто виграє на інформаційному полі. Простіше: інформаційне питання – це питання життя і смерті. Вочевидь, є два варіанти подолання антиукраїнської пропаганди пропагандою українською. Перший – це лише відповідь проукраїнської пропаганди на пропаганду антиукраїнську. Другий – це стримування антиукраїнської пропаганди усіма можливим засобами: на законодавчому рівні ліцензуванням і законами проти дезінформації, на рівні громадянського суспільства – рішучим спротивом, притаманним громадянському суспільству. А найкраще поєднати ці два варіанти.
Поки ми не отямимося і не зрозуміємо, що існує велетенський шмат іншої України, яку ми так спокійно віддали на поталу ворожій пропаганді, і що цю Україну треба якось рятувати, ми приречені на поразку. Бо ось вже гряде чергове «Зустрінь русскую весну з Русским радіо», і не очуняємося, як втратимо, наприклад, Харків чи Запоріжжя, чи щось іще. Скажете, це неможливо. Але хто з нас шість років тому міг подумати, що ми втратимо Крим і частину Донбасу?
22.02.2020