Галичина.

Машина мчить, і даль, як син

днів юності ясної,

Цвітуть поля Галичини

у сніжному завої.

Міста, і села, і гаї,

шосе нитки співучі,

і думи зоряні мої,

ставки, шипшинні кручі.

Тут німець був. Його змели

полки свобод орлині,

щоб назавжди не знати мли

матусі-Україні.

Вже за Берлін полки звитяг

ідуть під бою гами,

і пурпуровий має стяг

над вільними полями.

Ідуть дівчата, парубки,

гаї навколо сині,

Пливуть тумани од ріки, —

ну, так, як на Вкраїні.

Я п'ю повітря, мов вино,

з усмішкою ясною.

О, краю мій Галичино,

Навіки ми з тобою!

Машина мчить, і лине пyть

як спомини ласкаві,

І Львова вулиці встають

музикою в уяві.

Зірками віти криє сніг

і пада на повіки.

Там у провулках гомінких

ходив Франко великий.

Ходив, співав у сліз вогні

холодною землею,

учитель мій, його пісні

сіяють нам зарею.

Я п'ю повітря, як вино

У срібному завої,

Цвіти, моя Галичино.

Навіки ми з тобою.

[Вільна Україна, 16.02.1945]