Будь-який мистецький твір, абстрактний чи суперфотореалістичний – це емоційне, інтелектуальне, аналітичне, оптичне заломлення променів світла крізь призму суб’єктивності. Результати у кожного різні. Пізніше критики відноситимуть результат роботи художника до тієї чи іншої течії, стилістики, жанру. Шукатимуть місце в історії мистецтва, вписуватимуть в табелі про ранги. Поговоримо сьогодні про молодого художника з Надвірної, виставки якого часто можна бачити в Івано-Франківську.
Ю. Боринець
Ю. Боринець, "Ми ворони, летимо в космос".
Усі роботи Юрія Боринця, навіть, на перший погляд, майже абстрактні – насправді натурні замальовки. Жодних вигадок, фантазій чи відступів від баченого. Не має значення тема, сюжет, мотив… Малювання як спосіб відображення побаченого. Не як в дзеркалі чи фотоапараті. А як створення знакової структури, обмеженої гнучкістю графічної лінії та барвистістю живописної плями. Без ідей. Без концептів. Малювання як спосіб фіксування емоції. Створення емоційного декору. Перетворення зримого реального об’ємного образу в загадково-орнаментальну знакову каліграфію, без сподівань на прочитання. До банального прості сюжети, мотиви, незамислуваті рефлексії на оточуючу дійсність або її симулякри.
Дім і майстерня Ю. Боринця
Ю. Боринець, "Тепло диму"
Молодецька працьовитість і продуктивність не перетворюється в нав’язливу, впізнавано-нудотну заштампованість. Розглядаючи величезну кількість створених робіт, дивуюся вмінню відкривати нові нюанси, віднаходити свіжі співставлення, бачити теми. Вживання текстів, котрі інколи фіксують подію на картинах, не привносить пояснень, скоріше вони доповнюють декоративну орнаментику композиції. Таку ж роль виконують – обов’язково виклично виразні – автографи-сигнатури художника.
В майстерні
Спосіб життя, що веде Юрій Боринець, перегукується з його несистематизованим живописом – власноруч побудована хата в Надвірні вдало поєднує в інтер’єрі дерево з плазмою, екологічність з інформаційністю, простір зі свободою. Три пси, дві кішки, дружина та троє дітей органічно співіснують в світі на маргінесах містечкової природи.
Кухня
Боринець полюбляє пленери. Як традиційні, з серії – «намалюй пейзаж», так і акційні та «дитячі», з серії – «малюємо разом». Достатньо часто робить персональні виставки, або акції. Час і місце переважно не мають значення. Калуш, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернівці, Хмельницький. Простір галерей, привокзальної площі, зали СХ, арт-кафе, музею органічно вміщує в себе його розхристані, різноформатні, на полотні, на папері, гуашем, олією, в рамах чи прибиті до поверхні паркану артефакти.
Ю. Боринець, експозиція на привокзальній площі
Перша персоналка в Художньому музеї Івано-Франківська вибудовувалася за класичними канонами: відкриття виставки з похвальними промовами, картини в рамах, порядок розвішування «по плямах», зі збереженням чіткої експозиційної ритміки. Таку монотонність несподівано «псував» якісний, експресивний живопис, що гарно контрастував з бароковим інтер’єром колегіати.
На виставці-акції в КМЦ «Є» по периметру галереї на висоті середнього людського росту було розклеєно безперервною смужкою різнокольорові папірці-наліпки з офісного репертуару, на котрих художник та його діти зробили декілька зображень, а інші автор пропонував розмалювати глядачам, в буквальному сенсі вписати власну «сторінку» в історію арту. Млявість публіки компенсувалася драйвом і наполегливістю художника, та й концептуальністю самого задуму, що фіксував і сприймав будь-який результат як позитивний.
Ю. Боринець на відкритті виставки "Кenzo"
Виставка «Kenzo» в арт кафе «Мармуляда» вирізнялася хаотичністю розташування робіт – на стінах, на підлозі, в рамах і паспарту, просто на папері, за барною стійкою і в залах. Художник вперше демонстрував свої експерименти з фото. А відкриття запам’яталося смакуванням багаточисельною публікою вина, власноруч виготовленого художником.
Виставка «12» в галереї «Арт на мур» зіставляла творчість двох колег і друзів – майже академічні портрети і фігурні композиції Миколи Джички та наближені до абстракції динамічні пейзажні мотиви Юрія Боринця. «Дада», «Bord», «PRX12», «Снайпер» та інші беззмістовні, відв’язні роботи Боринця радісно контрастували з драматичними, філософськими композиціями Джички, а разом творили нову якість експозиційної пропозиції.
Ю. Боринець, "Снайпер"
Ю.Б. (як часто підписує свої роботи художник) навчався в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету, і є одним з тих двох-трьох винятків із випускників цього закладу, який не зовсім вписується в естетику, що нав’язується його викладачами. Значний вплив свого часу на художника справив калуський пейзажист Василь Голубєв, багато робіт котрого Юрій придбав для своєї колекції. Експресивні мазки, що формують стрижень композиції, гра контрастів та витончена колористика творять впізнаваний авторський почерк. Грайливість, несерйозність, легковажність – настрої, що стали майже обов’язковими в авторській політиці самовираження. Художник демонструє захоплюючу рису – дитячість, безпосередність світосприйняття. Якщо пригадати муки Пікассо, який неодноразово наголошував на бажанні «так» вміти дивитися на світ, то Боринцю можна лише позаздрити.
Ю. Боринець, "Веселка"
PS. Художнику не вистачає виставок поза межами Галичини і України. Досвід бачення себе зі сторони, в іншому контексті, в такому віці вельми важливий і корисний. Але переважно мовчазний, з серйозним виразом обличчя художник впевнено і вперто торує свій шлях пошуків краси. Побажаймо удачі і нових знахідок.
02.07.2013