Дівчинка, що розридалася

Нещодавно на теренах ФБ промайнула жартівлива, проте глибока думка, сформульована приблизно так: “Уявляєте, як воно зараз сценаристам "Кварталу"? Щодня, щомиті в українському політикумі трапляються такі епічні ляпи, які можна було б просто блискуче гостро висміяти, спародіювати на естрадній сцені, викликати регіт зали й загальне схвалення! А ніззя!”

 

 

Але я хотів не зовсім про це. А про витоки оцього. Про непрофесійність і дилетантство. Щодо цього в голові крутиться давній, але радянський (sic!) анекдот однією фразою: “Як згадаю, який з мене інженер, то боюся до лікаря йти”. Інфляція освіти очевидна, особливо після скандалів щодо дипломів представників вищих ешелонів, починаючи від прем'єр-міністра, – і тотальна непрофесійність є однією з її похідних.  Непрофесійність, яка неприпустима, яка дає важкі й тривалі наслідки.

 

Я – чоловік вже літній, нових друзів практично в наші дні не набуваю. Але трапляються й винятки. Один із них – поет і психіатр Борис Херсонський, за поетичною творчістю якого я давно слідкував, а пізніше відкрив його для себе ще й як гарного публіциста, автора цікавих колонок-есеїв. Врешті нещодавно пощастило познайомитися з Борисом Григоровичем особисто, і це була окрема приємність.

 

Так-от – у такій саме колонці для НВ пан Борис розповів про одну зі своїх пацієнток, яких він час від часу консультує як психолог. Можна прочитати за посиланням, та все ж коротко перекажу і я.

 

Отож, до психолога мати приводить 18-літню доньку. Проблема – дівчинка закінчила коледж туризму, але не може втриматися на жодній роботі. Звідусюди її звільняють. Під час бесіди психолог переконується в цілковитому анальфабетизмі, відсутності будь-яких знань у вже повнолітньої дівчини. Він радить найпростіше: найняти для неї вчителів і опанувати хоча б програму 5 класу. Він радить читати книжки. На цих словах – “читати книжки” – дівчина розридалася. Борис Херсонський ще й підкреслює — не розплакалась, а саме розридалася.

 

Психолог-консультант розпитав матір, і та розповіла, що буквально з 3-го класу носила до школи подарунки за гарні оцінки для доньки. В коледжі теж. Психолог-консультант коректно і водночас уїдливо порадив спробувати платити за місцем працевлаштування доньки. Мати гумору не оцінила.

 

Я неодмінно запитаю у пана Бориса при наступній нашій зустрічі, а чи можна якось відслідкувати подальшу долю цієї дівчинки. Судячи з того, що колонка минулорічна, можна припустити, що відбувалось це принаймні кілька років тому. І саме за ці кілька років (три-два, навіть півтора) дівчинка проплакалася, проридалася та й, можливо, подалась у слуги народу. І зараз ця дівчинка вже засідає десь у Верховній Раді або в одному з міністерств, рангом не нижче заступника міністра. Всі відповідні навички і належна підготовка в неї наявні. І диплом вона вже має. Туристичного коледжу. Або й іще якийсь, недержавного зразка...

 

Некомпетентність влади на всіх рівнях зашкалює. Від географії (пригадаймо Торонто – столицю Канади, чи пак Канадії, або Литву замість Латвії), до арифметики (пригадаймо, як вони порахували, що зовсім неважко підвищити зарплати вчителям до 4 тисяч доларів). Міністри один поперед одного рекомендують не читати книжок, самі себе називають дебілами і профанами...

 

Повсюдний ефект Данінґа-Крюґера, вже багато разів згадуваний у нашій і ненашій публіцистиці: низька компетентність і загальна неосвіченість не дозволяє людині усвідомити свою низьку компетентність і загальну неосвіченість.

 

 

Суспільство на всі ці недоречності реагує мляво. Скидається на те, що після підйому свідомості внаслідок Революції Гідності в українському соціумі стався глибокий відкат (не без участі чужої пропаганди, звісно). І відкат цей полягає в тому, що неуки, роззирнувшись і переконавшись, що таки становлять у громаді більшість, перестали соромитися свого неуцтва, проголосили його нормою. Розумію, що сказав щойно річ полемічну, що в суспільстві вистачає і компетентних, освічених, грамотних людей. Але вони, ці люди, стороняться контактів з владою, попросту кажучи – гидують. Хоча теж не всі. Дехто вбачає для себе можливим співпрацю в ім'я великої подальшої мети, розглядаючи ситуацію стратегічно, мислячи вже наступними десятиліттями. Дехто керується комсомольським принципом “єслі нє я, то кто же”, і в цьому теж є певний резон. Вважаєш себе фахівцем? Іди і працюй, бо на те місце без тебе візьмуть неука й нездару. Та багатьох все ж не пускають до співпраці ідейні переконання.

 

Тож для дівчинки, яка проплакалася (проридалася!), поле діяльності відкривається дуже широке. І ніякі випускниці Києво-Могилянської академії їй не конкурентки!..

 

 

 

04.02.2020