30 січня в Івано-Франківську померла Дарія Возняк – дружина відомого художника й політв'язня Опанаса Заливахи, донька рідного брата Степана Бандери – Василя, замордованого в концтаборі Освенцім. Про це повідомив на своїй fb-сторінці франківський громадський діяч, товариш родини Володимир Ковальчук.
Фото: report.if.ua
Парастас за упокій померлої відбудеться сьогодні, 31 січня, о 21.00 у Будинку смутку на вул. Ребета. Чин похорону і Служба Божа – 1лютого о 13.00, також у Будинку смутку.
Поховають Дарію Возняк (Заливаху) на цвинтарі в «Дем'яновому лазі» поряд з її чоловіком Опанасом Заливахою. У грудні Дарії Возняк виповнилося 78 років.
Батьки Дарії, Марія Возняк і Василь Бандера, взяли шлюб 1940 року. Проте свого батька Дарія ніколи не бачила – після арешту гестапо його 1941 року розстріляли в Освенцімі. Мама, побоюючись за долю доньки в період сталінських репресій, коли її з усією родиною вислали в Кемеровську область, записала Дарію на своє прізвище й нікому не говорила про спорідненість із провідником ОУН аж до 1990-х років минулого століття. І лише тоді у Стрийському ЗАГСі Дарії видали нове свідоцтво про народження із записом у графі «батько» – «Василь Андрійович Бандера».
Опанас Заливаха – український живописець, член Клубу творчої молоді (1960-1964), відомий шістдесятник. Народився 26 листопада 1925 року.
Юність Опанаса Заливахи минула на Далекому Сході СРСР і в Сибіру, куди його сім'я втекла з рідної Харківщини від Голодомору 1930-х років. Від 1947 року навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Був виключений звідти за «поведінку, не гідну радянського студента». 1953-го його поновили в інституті. Закінчив його 1960 р.
1957 року приїхав на практику до Косова, а через 4 роки оселився в Україні.
1960-1961 – художник Тюменського художнього фонду.
1961-1965 – художник Івано-Франківського художнього фонду.
1964 року у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створював вітраж «Шевченко. Мати» до 150-річчя Тараса Шевченка у вестибулі Червоного корпусу КНУ. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, тож вітраж знищила адміністрація університету.
1965-1970 рр. – відбував покарання за статтею 62 Карного кодексу УРСР («за антирадянську агітацію та пропаганду») – 5 років у таборі № 385 (Мордовія).
Коли вийшов з табору, одружився з Дариною, племінницею Степана Бандери. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину.
Помер 2007 року в Івано-Франківську.
Пам'ятник Опанасові Заливасі встановили 2017 року на пішохідній частині вул. Незалежності в Івано-Франківську (скульптор – Ігор Семак). Фото: Gudyma/commons.wikimedia.org
Був лауреатом Премії імені Василя Стуса 1989 року. 1995 року отримав Шевченківську премію за твори останніх років – «ХХ вік», «Мироносиці», «Українська мадонна», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Козака несуть», «Початок».
Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні в листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932-1933 роки та змогли реалізувати себе.
Скільки робіт створив Заливаха, нікому достеменно не відомо. Лише 2003 року у видавництві «Смолоскип» вийшов його перший альбом. 2016 року у видавництві «Лілея НВ» вийшов альбом «Опанас Заливаха», в якому зібрано багато робіт митця. Упорядник Мирослав Гронець працював над альбомом 5 років.
Удома художник тримав іконостас загиблих товаришів: Івана Світличного, В'ячеслава Чорновола, Алли Горської. Хотів відкрити свій музей.
31.01.2020