Говорячи про сакральне, про святість, ми розуміємо цінності найвищого рангу. Щось, що виходить поза відносність людського, буденного, а належить до абсолюту, відзначається незмінністю своєї сутності для людини.
Сакральному (лат. sacrum) в українській мові найближче відповідає священне, але також і метафізичне, трансцендентне, містичне, ірраціональне, релігійне, божественне, магічне, духовне – у різних його проявах.
Категорії сакрального, святого, священного (праслав. svętъ, svętъjь) своїми коренями сягають добіблійних часів (др.євр. qadoš відділяло божественне від світу; др. грец. ἅγιος (агіос) означає святість самого Бога, призначеність Богу; ἱερός (ієрос) – священний, належний Богу: храм (ἱερόν) і священик (Ιερέας); оςιος (осіос) – моральний, благочестивий¹. З ХІІ–ХІІІ ст. до н.е. відоме слово sacros, від якого пішли sacer i sacrum².
Сакральне у християнстві проявляється у Божественних – Літургії, Євхаристії, Слові, Євангеліях, Одкровеннях, Таїнствах, Єпіфаніях, богослужіннях, священних текстах, у переданні Традиції Церкви та втілюється у відділених від мирського, профанного простору та часу сакральних місцях, просторах, діях та об’єктах.
Найвищими сакральними цінностями, які визнаються такими ж цінностями й у світському житті, є Правда, Добро та Краса.
Сакральне проявляється і через візуальне мистецтво – архітектуру святинь, ікони, фрески, літургійні шати, церковні предмети, через звуки – спів, музику, дзвоніння, через запахи – кадження, оливи, квіти. Важливу роль у проявах сакрального відіграє світло – як центральна богословська категорія і засіб проявлення простору та об’єктів для людини.
За Словником Біблійного богослов’я сакральна архітектура (від лат. sacrum – святиня, sacеr, sacri – священний, а також sacramentum – освячення, святість) – архітектура священних місць, споруд та дійств (обрядів). Семітське слово кодеш (святий предмет, святість) має спільний корінь зі словами “відрізати, відміряти” й означає відділення від світського (пор. індоєвр. reg – проводити лінію, різати, окреслювати; лат. regiones – “небесні лінії”, що проводились у часі гадань авгурами). «Священні предмети – до яких не торкаються, а наближаються за певних умов ритуальної чистоти… Вони викликають до себе… почуття страху й потягу, яке викликає у людини почуття неповноцінності перед священно-божественними проявами… Показна святість для осіб, місць та предметів стає дійсною, внутрішньо правдивою святістю лише у випадку прийняття Святого Духа»³. Та «утверджуючи правила культу, через які Бог являє Свою святість, Господь зберігає для Себе місце (свята земля, святилище, храм) і людей (священики.., пророки); а також предмети (офіри, одяг і предмети культу); час…, присвячені Йому ритуалом (приношенням, жертви, посвяти, помазання, окроплення кров’ю)»⁴. «Всі ці речі священні. Але святість їх різна, залежно від зіставлення зі святістю Бога… Святість не можна набувати автоматично. Вона – результат вільного волевияву Бога… Нескінченна віддаль, що ділить цю святість і святість Бога, відтворена в ритуалах»⁵.
Богослови розрізняють релігійне, християнське, церковне, сакральне, священне, літургічне, біляцерковне мистецтво.
Релігійне мистецтво (religious art, religioese Kunst, sztuka religijna) – форма творчого вираження, що відноситься до різних віровизнань і релігій та залежить від ідей і предмету віри конкретної релігії. Релігійне мистецтво може бути і позахристиянським, проте християнське мистецтво завжди мусить бути релігійним мистецтвом⁶. Християнське мистецтво (Сhristian art, christliche Kunst, sztuka chrześcijańska) – частина релігійного мистецтва, що виникла і розвинулася разом з християнством, включаючи всі його теперішні вітки⁷. Церковне мистецтво (L'Art d'Eglise, kirchliche Kunst, sztuka koscielna) – пов’язане з Церквою і служить переважно для культової мети. Регулюється тільки авторитетом та правом Церкви. У ширшому розумінні – мистецтво, що знаходиться в церкві.
Сакральне, священне мистецтво (ars sacra, d’art sacre, sacred art, sakrale Kunst, sztuka sakralna, sztuka swieta,) – поширена назва, синонім у вузькому смислі всього, пов’язаного з культом – вівтар, іконопис, стінопис, літургійні предмети і шати, престіл і його покриття. Є частиною або синонімом церковного мистецтва, проте може виступати і у ширшому значенні – духовного мистецтва взагалі⁸. Літургійне мистецтво (liturgical art, liturgische Kunst, sztuka liturgiczna) – предмети мистецтва, що безпосередньо пов’язані з обрядом Літургії, богослуженнями⁹. Біляцерковне мистецтво (квазісакральне, парасакральне, sztuka dewocyjna) – світське мистецтво на релігійні теми, що відзначається суб’єктивізмом у трактуванні сюжетів і змісту¹⁰.
Отже, серцевиною понять є зв’язок мистецтва з основною – священною та освячуючою, сакральною та сакралізуючою, духовною та одухотворяючою функцією храму, сакральних – об’єктів, місць, просторів, дій взагалі.
Організацію сакральних просторів, місць, об’єктів, дій зазвичай довіряють фахівцям від візуального мистецтва, які в остаточному варіанті відповідають разом із замовником (громада, парох, Церква) за створений образ святості у соборах, церквах, каплицях, цвинтарях, місцях відпустів, прощ, ходах, процесіях та здійсненні інших релігійних обрядів, створюючи у широкому розумінні християнську культуру в цілому.
Завдання освячення світу (sacrificatio mundi) може відбуватися засобами мистецтва і творчості. Через творчі цінності як посередники відбувається зв’язок з цінностями Божими. Митець нерідко виступає добрим проповідником науки і віри Церкви¹¹.
Говорячи словами Папи Пія ХІІ, необхідно створити комунію-громаду (communion), яка здійснюватиме правдиву участь (acuoso participation) у Літургії. Правдива комунікація (communicatio actuosa) дозволить здійснювати наповнену любов'ю і мудрістю участь (amorosa intelligente participazione) (Папа Пій ХІ)¹². Мова тут іде не лише про здійснення літургічних чинностей (liturgices actions), але про створення гармонійного простору¹³.
Семантичну повноту сакрального складають релігійно-світоглядні, ритуальні, етичні, естетичні, психологічні, сотеріологічні (спасенні) та аксіологічні ознаки¹⁴.
Сакральне, божественне присутнє у фундаментальних основах богослов’я, філософії, ряду гуманітарних, фундаментальних і природничих наук як ціннісний орієнтир та умова пошуку.
Проте людина через незнання розмиває міцні основи свого буття, легковажить найважливішим у своїх цінностях, зупиняє свій поступ у вдосконаленні себе.
Пропоновані наступні роздуми стосуватимуться не облаштування сакральних об’єктів, а демонстрування помилок, які постають внаслідок незнання та надмірних ініціатив нефахових виконавців при недостатній або невластивій участі духовних осіб у організації різного роду релігійних акцій. Такі помилки нерідко ображають почуття вірних, створюють візуальний хаос, врешті, спотворюють загальнолюдські цінності, та насамперед ті цінності, репрезентантами яких мали би служити.
Недостатність розуміння природи сакрального збіднює уявлення про сакральний об’єкт, а відсутність засад візуальної репрезентації сакрального унеможливлює його відповідне адекватне сприйняття та створює образи, які віддаляють людину від мети участі у релігійних обрядах.
Візуальна культура сакрального не завжди може безболісно адаптувати засоби і засади теперішнього візуального мистецтва, особливо його сучасних медійних, цифрових технологій без шкоди для себе, без втрати того, для чого існує сакральне.
Стихійність та спонтанність у підході до сакральних речей можуть взагалі вивести людину за межі сакрального в область кічу, несмаку, профанації, слідуванню минущій моді, врешті збудити зневагу до вищих цінностей, а з нею і зневіру та зневагу до них. Такий шлях провадить до невігластва, що є однією з причини лаїцизації соціуму, явища десакралізації життя та життєвого простору.
Помилки трапляються у широкому діапазоні проявів сакрального – від державних та національних символів, містобудівних утворень, структури та форми самих сакральних об’єктів, релігійних дій, створення відповідних образів візуального та інших впливів на людину.
І ці помилки зумовлені нерідко невмінням розібратись у власній системі цінностей.
Полегшити розуміння сакрального можна шляхом конкретизації сакрального у його співставленні з несакральним, профанним, яке пов’язують із секулярними цінностями
Широкого розмаху набули у Європі секуляризація, лаїцизація, переорієнтація цінностей у суспільстві, що вилилось у зменшенні вірних, закритті та зміні використання храмів – їх перетворювано на дискотеки, спортивні, виставкові, концертні зали, зліквідувавши їхню сакральну функцію. Наприклад, найстаріший парафіяльний храм столиці Нідерландів, освячений 1306 р., під кам’яною підлогою якого поховані 10 тис. громадян Амстердама (будівлю спорудили на території колишнього цвинтарю, а в її підземеллях ховали до 19 ст.). Прихід кальвіністів у храм змінив його внутрішній вигляд – залишилося дуже мало деталей від старого костелу, а після реновації 1955–1979 рр. у храмі не відбуваються богослужіння, він переважно виконує світські – виставкові, концертні, екскурсійні, репрезентативні (шлюби королівської родини) функції (рис. 1).
Рис.1. Найстаріший парафіяльний храм столиці Нідерландів (14 ст.) зі зміненою функцією (зверху) та храм св. Йосифа в Арнемі, перетворений на скейборд-майданчик (знизу)
У Великобританії, як і на усьому Заході, широко практикується перетворення сакральних об’єктів – храмів також на житлові фешенебельні будівлі, обладнані найновішими технологіями. Одна з них (рис. 2) – трикімнатна «вілла» у селі Cold Hanworth у графстві Lincolnshire вартістю 450 тис. доларів, перероблена зі старого готичного костелу зі збереженим вівтарем, вітражами, вежею (рис.2)¹⁵. Правда, купівлю цієї «вілли» стримує заборона на винесення поховань, оскільки довкола колишнього храму, де тепер розкішний парк, був цвинтар.
Рис. 2. Костел, перетворений на житловий будинок у селі Cold Hanworth у графстві Lincolnshire, Великобританія
Іншою стороною експлуатації образів сакрального є зворотній попередньому процес – надання новим світським об’єктам сакральних рис та використання сакральних форм. Цей процес започаткувався ще в епоху відродження, розмаху набув у часи промислової революції, коли з’явилися нові типи важливих громадських будівель, що виникали з розвитком промисловості, транспорту, торгівлі та секуляризованого мистецтва. Банки, біржі, вокзали, музеї, палаци, театри повсюдно отримували куполи, вежі, вітражі, великі внутрішні простори, конкуруючи своїм образом з храмами.
Цікаво, що культ підприємництва перейняв форми сакральної архітектури, перенісши з ними і ціннісний рівень – освятивши формами цей новий образ нової епохи, нової діяльності людини, нових винаходів .
Дійсно, архітектура, зримий образ – основа формування і трансляції цінностей. Тому вона така важлива завжди!
У епоху історизму, коли архітектура повною мірою задіяла арсенал історичних стилів, світські об’єкти широко експлуатують неовізантійський, неоримський, романський, готичний, відродження, бароко, рококо та інші стилі, найкращі зразки яких свого часу були втілені та дійшли до наших днів саме у сакральних об’єктах. Цей процес засвідчив не стільки вичерпання архітектурних форм як засобів просторової мови та вираження, скільки розпочав універсалізацію засобів архітектури, перевівши образність творів архітектури зі стильового та типологічного шарів у сферу індивідуальних пошуків просторових образів, які започаткували новітню архітектуру. Архітектура постмодернізму оживила цей професійний підхід вже у другій половині ХХ ст. новим мисленням у своїх об’єктах.
Наприклад, будівля 1990-х років у Вроцлаві зі струнким рядом різновеликих залізобетонних колон відверто вказує на спосіб побудови брили готичного костелу, де різної висоти колони відсилають нас до образу різних – бокових і центральної – нав соборного простору, аркбутанів і контрфорсів. Загальне стриміння угору, як і великі зашклені площини поміж колонами, безпосередньо несуть відчуття готичного образу храму, а збоку додає безомильності враження гострошпильна дзвіниця. Але все це – лише наші асоціації і хибне впізнавання: насправді тут паркінг для автомобілів у центрі міста, який, правда, зовсім не шкодить образу центру ані своєю транспортною функцією, а може, навіть і цією «стилізацією».
Такий собі передвісник чи продовжувач видавання одного за інше, що став невід’ємним атрибутом наших вже днів. Роберт Вентурі у 1960-х розкрив цей механізм передання значень у мові архітектури, започаткувавши постмодернізм. Ця вроцлавська постнеоготична споруда із позиченим знаком та образом і знекровленим символом яскраво засвідчує постмодерне мислення (рис. 3).
Рис. 3. Використання форм, що нагадують сакральні, явище квазісакральності форми: гараж у Вроцлаві (вгорі) та торговий центр у Лісабоні (справа та внизу)
На цьому ж рисунку – торговий центр у Лісабоні. Тут і образ піраміди-зіккурату, і купол, і шатро, і монументальні розписи сюжету чоловіка і жінки – весь набір основних класичних просторових і фігуративних образів сакрального об’єкту (рис.3).
Натомість тим разом сакральна споруда – костел у Лісабоні – несе яскраво виражене авторське трактування ірраціональності форми. Похилений хрест змушує задуматись: він падає чи підноситься? Два португальські приклади за способом відсилання до семантики форм мовби помінялися місцями своїми образами – сакральним і світським: торговий центр виглядає як храм, а храм виглядає як театр з винесеною сценою.
Рис. 4. Костел у Лісабоні: незрозуміле трактування традиційних символів та використання семантики форм
Важливим є вплив сакральних і світських об’єктів у загальноміському масштабі, коли вони відіграють простороформуючу та планоструктуруючу роль і виступають основними носіями образу міста, активно впливаючи на його образ, стають нерідко символом міста (Святий Штефан у Відні, Нотр Дам чи Сакре Кьор у Парижі, Саграда Фамілія у Барселоні, Києво-Печерська лавра у Києві, Маріяцький костел у Кракові). Тут уже безпомильно впізнаєш їхню сакральну роль і у образній тканині міста.
Не так у однойменній столиці князівства Андорра, що заховалося серед гір Піренеїв і є єдиним містом і водночас столицею князівства. Оточена могутніми скелястими горами зелена долина з гармонійною забудовою посередині увінчана великою зальною спорудою, яку ознаковує стрункий шпиль вежі блакитного кольору, що дуже гармонійно поєднаний з колористикою міста та неба. Однозначні місце і образ храму – але знову ні: це насправді спортивно-реабілітаційний та рекреаційний комплекс (рис. 5).
Рис. 5. Домінуюча у візуальному просторі широкої долини і великого міста споруда з образом сакрального насправді є спортивно-реабілітаційним комплексом (Андорра)
Невластиве використання сакральних знаків, символів, форм та образів, що виразно виводять свою просторову генеалогію від сакральних об’єктів, які сотнями та тисячами літ укладали і транслювали у довкілля соціуму свою сакральність, сформували стійкі психологічні стереотипи та просторові архетипи у свідомості багатьох поколінь однозначністю своїх смислів, свідчить лише про невігластво та смішні (сумні) намагання боротись із людською природою та культурою (рис. 6).
Рис. 6. Незнання, невігластво, провокація, іронія та зневага щодо сакрального: перевернутий образ храму; огородження лоджії житлового будинку у формі менори; форма, що невдало нагадує деформований хрест; формалістично надумане використання знаку хреста до житлового будинку
Поширено тепер повсюдно влаштовувати вечірнє підсвічення храмів, коли світильники світять знизу вгору. Такого світла знизу у природі нема. Низ у свідомості людини усіх релігій і вірувань у всі часи сприймався як темрява, туди ж, униз, спускався Спаситель після Свого Воскресіння, і ікони показують чорну темряву пекла внизу під ногами Христа.
Тож запитаємо – звідки це «світло знизу» виходить і що є його джерелом на просякнутих символічністю сакральних спорудах?
Ми самі через незнання провокуємо непотрібні асоціації, які мають достатньо сильний вплив на психіку людини і добре запам’ятовуються, укладаючись у певні стереотипи сприйняття.
Для сакральних об’єктів достатньо верхнього, верхнього-бічного розсіяного світла, що працює м’яким заливанням об’єкту. Подібне підсвічення має Софія Київська. Храму не потрібне цяцькування світлом.
Або інша поширена річ: на додаток «до світла знизу», воно нерідко ще і кольорове, часто червоне. Які асоціації це викликає – здогадатися неважко.
Взагалі у східному богослов’ї категорія «світла згори» є частиною богослов’я світла і символіки світла. На відміну від західної гілки християнства, на Сході не прийнято розділяти біле світло на кольори спектру (у кольорових вітражах, наприклад) – виходячи з богословської доктрини світла як представлення нероздільного Бога. Причому світла не лише як Його символу, а і як самої сутності Бога – «Бог є Світло світу».
Часто також використовують поверхні стін храмів, експлуатуючи значущість їхнього простору, для влаштування різних оптично-світлових дійств, інсталяцій для різних шоу, гепенінгів, демонстрацій та дій провокативного характеру, що не мають жодного відношення до сакрального змісту (рис. 7).
Приклади зневаги і деформації сакральних символів демонструє вивіска в італійському кафе «12 апостолів» з написом: «Всі (апостоли – Ю.К.) пішли обідати» та вручення президентом Болівії Ево Моралесом подарунка Папі Франциску у вигляді розп’яття на серпі і молоті¹⁶ (рис. 8). У Латинській Америці сакральна тематика також часто надмір використовується у традиційних карнавалах (рис. 9).
Рис. 7. Використання сакральних об’єктів як тла для влаштування святкових атракціонів (зверху) або політичних акцій (знизу)
Рис. 8. Приклади зневаги і деформації сакральних символів: вивіска в кафе «12 апостолів» містить напис: «Всі (апостоли – Ю.К.) пішли обідати» (зверху) та вручення президентом Болівії Ево Моралесом подарунка Папі Франциску у вигляді розп’яття на серпі і молоті (знизу)
Рис. 9. Карнавальне використання образу духовних осіб та сакральних символів
Профанацією сакрального виглядає прийняття Святих Дарів на пляжі або екзальтовані «великодні традиції» на Філіппінах (рис. 10), як і різноманітні бакалійні використання святих образів, зображень та тем (рис. 11).
Рис. 10. Профанація сакрального: причастя на пляжі (зверху), «великодні традиції» на Філіпінах (знизу)
Рис. 11. Бакалійна «експлуатація» сакрального
Рис. 12. Сакральне як декоративний образ у світі моди (Дольче і Габбана): «сакральні» фасони
Дизайнери одягу та взуття Дольче і Габбана використовують сакральні образи (ікони, фрески) для моделей одягу та взуття (рис. 12). Широко представлені священні образи у найрізноманітніших виробах домашнього вжитку (подушки, серветки, хустки, сумки) та біжутерії (браслети, кулони, великі хрести)¹⁷, аж до комічності та співчуття (рис. 13).
Рис. 13. Максимальне «наближення сакрального» (зверху), дитячі костюми на святі у Смоленську¹⁸
Звідки походять такі тенденції та невігластво?
З виховання атеїстичного світогляду у тоталітарну епоху, однобокої системи освіти, байдужості суспільства, пофігізму, зміни системи цінностей, які дружно перейшли й у сьогодення (рис. 14).
Рис. 14. Наслідки атеїзації у роки радянської влади
А забуття основоположних засад існування людини у повноті її свідомості, світовідчуття та світодіяння ведуть до нищення її самої. Заперечення сакрального, а з ним і основної системи цінностей людини, провадять до суспільної деградації та розпаду. У якій би формі не подавалася зневага сакрального, традиційних цінностей, вона провадить до руйнування (рис. 15).
Рис. 15. Наслідки втрати людських цінностей – новозбудована церква жіночого монастиря на Донбасі 2017 р.
Можливо, найбільш всеохопним символом української сучасності можна вважати гранату, розписану як писанку. У цьому сакральному образі втілилась і праформа-архетип яйця – символу Всесвіту, до якого відсилає писанковий взір, і міф про Яйце-Райце, з якого усе вийшло, і космологічний Великий вибух, і правічнa дилемa первинності-вторинності, причинності-наслідковості, і відновлене нашим часом теж споконвічне відчуття крихкості світу, його самоліквідності (бо граната ж справжня!) (рис. 16).
Рис. 16. Українська писанка зразка 2014–2019
Чи залишиться людина, якщо Великий вибух перейде з космічного на людський вимір?
Лишається питання – у чиїх руках цей засіб Вибуху?
Бога?
Людини?
Кого?
Давати відповідь нам – кожному!
Юрій Криворучко, доктор архітектури
_____________________________
¹ Ключевые понятия Библии в тексте Нового Завета. Словарь-справ. Изд-во «Герменевт», Спб. 1996. С. 127–128
² Отто Р. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным. СПб. АНО. Изд-во СПб ун-та. 2008. 272 с.
³ Словник Біблійного Богослов’я. За ред. Ксав’є Леон-Дюфура. Рим. 1992. Львів. 1996. Місіонер. 934 с., с. 707
⁴ Там само, с.708
⁵ Там само, с. 709
⁶ Tomkowicz St. Style w architekturze kościelnej, Kraków. 1923;
Makota J. O klasyfikacji sztuk pięknych. Z badań nad estetyką współczesną. Kraków. 1964;
Crasse Pierre-Paul. "Le Darwinisme aujourd'hui", Points Sciences-Seuil, pp. 136-137. – Цит. за: Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. С. 354, 17-19;
Ledergerber K. Kunst und Religion in der Verwandlung. Köln 1961 (M.DuMont Schauberg), 13
⁷ Crasse Pierre-Paul. "Le Darwinisme aujourd'hui", Points Sciences-Seuil, pp. 136-137. – Цит. за: Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. С. 354, c. 17
⁸ Crasse Pierre-Paul. "Le Darwinisme aujourd'hui", Points Sciences-Seuil, pp. 136-137. – Цит. за: Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. С. 354, c. 128;
Wendland W. Die Kunste der Kirche, Berlin, Luterisches Verl. 1953, c. 144;
Wendland W. Kunst im Zeichen des Kreuzes. Die künstlerische Welt des Protestantismus unserer Zeit. Berlin, Leipzig, Deutsches Verl. Bong & Co. 1934
⁹ Alfano M. L’architettura sacra della seconda mete del Settecento ad oggi. „Fede e Arte” 1966. № 3. S.17, c.31-54;
Liturgie und Kirchenraum: Anstässe zur einer Neubesigung, Hrsg.: Lennsenn J., Würzburg, Echter Verl. 1986, c. 7-9
¹⁰ Ks. Nadrowski H. Kościoły naszych czasów. Dziedzictwo i perspektywy. WAM. Kraków. 2000, c. 18
¹¹ Там само, c. 258
¹² Nadolski B. Eucharystia. Liturgika. T.4. Poznań. 1992, c. 106
¹³ Ks. Nadrowski H. Kościoły naszych czasów. Dziedzictwo i perspektywy. WAM. Kraków. 2000, c. 261–262].
¹⁴ Головей В.Ю. Сакральне в мистецтві: проблеми образотворчої репрезентації. Луцьк: Вол. Нац. Ун-т ім. Л.Українки, 2012, 419 с., с. 12
¹⁵ pinterest.co.uk/pin/51932201931198309
¹⁶ July 8, 2015. Credit: L'Osservatore Romano. La Paz, Bolivia, July 9, 2015 / 10:45 am (CENA/EWTN News)
¹⁸ Немыченков В.И. Яйца с образами: О новом виде иконоборчества
В скороченому варіанті стаття була опублікована у другому числі журналу "Патріярхат" за 2019 рік
12.01.2020