Кілька заміток про послїдне „Архієрейске посланиє“.

(Надіслана статя).
_____ _____

(Конець).
Наш нарід — як влучно зазначує Архі­єрейске посланиє — занадто привязаний до своєї віри! А духовеньство за много має впли­ву, щоби ми мали бояти ся злих наслїдків для Церкви з розширеня на нарід виборчого права! Так! чистїсенька правда! Лиш одно мале застереженє! Коби тото цїле духовень­ство поступало дїйстно так, як єму і Церков і Настоятелї і званє наказує! Але чи ми мо­жемо бути нинї певні сего, що не найдуть ся такі одиницї, які сховавши „посланиє“, будуть голосувати і аґітувати за радикалами, бо та­ка воля чи апробата є „комітету і орґанїза­циї“? В такім величезнім леґіонї сьвящень­ства могуть річ природна знайти ся одиницї котрі наносять тим самим шкоду й Церкві й своїй суспільности! Але загал — думаю — рі­шучо повинен піти за своїми пастирями.
Без згляду на то, чи стратить ся там „в горі“ чи між „академиками“ репутацию людий „поступових“ чи інтелїґентних“, а звер­не ся там на себе громи „ретроґрадів“ „клє­рикалів“, чи може „суспільників“ .(!) загал той — кажу — повинен рішучо виступити до борби не в обороні одиниць і „фамілїй“, а своєї Церкви й свого бідного народу, який мов замотиличена вівця йде не знати куди, в яку пропасть, своїми бідни­ми хребтами видвигає на верх ревунів-патрио­тів, щоби ті чим скорше єго покидали, до Львова ся діставали, синекури забирали, ки­шенї наповнювали, а о тім біднім хлїборобі і добродїю-сьвященику зовсїм забували!
І грізне „memento“ вичитують такі люди у згаданім „посланію"!
„Ті, яких релїгією чи суєвірєм була слї­па ненависть до сьвященьства, і які уважали за першу мету своєї працї, відібрати нашому народови віру, не даючи єму в заміну нїчого, тратять у народа всякий вплив! І мусять стратити! Крикунів, ревунів, дерунів, звихне­них морально людий з під темної зьвізди наш нарід не потребує. Най они полишать ся там й у тих суспільностях, де ся родили, але чесно жити не хотїли.
„Нам потреба таких послів, які би уміли в соймі борони­ти справ Церкви і народа“! „По­треба нам таких, які знали би, о що і як старати ся для наших хлїборобів, для учите­лїв і молодежи, для духовеньства, і міщань­ства, і всїх прочих верств нашої суспільности, для культурного і економічного єї двигненя!“ „То справа важна, зазначує наконець „Архиє­рейске посланїє“, приступайте до неї в імя Боже, з усильною і покірною просьбою о Бо­же благословенє!“
О благословенє там панам з під стягу „Громадского голосу“ і „Діла“ не розходило ся ! Але все таки думали, що терором зму­сять і наш Епископат до „поступовійшого“ листу і більшої для них толєранциї!
А тимчасом — як сказано — не так склало ся — як бажало ся.
Не знати, як там столиця. „Поступова“ провінция бурить ся. Деякі навіть є тої дум­ки, що „Дїло“ рішучо не повинно було печа­тати пастирского листу, сеж вода на млин „суспільників“! Але не минув ще день по „па­стирскім посланию“, а репутация „Дїла“ і єго прихильників поправила ся.
„Не пригадуєте собі, добродїю, дати „по­слання“?“ — заговорив мене перед кількома годинами оден з национал-демократичних па­тротів.
— Мабуть 29. мая 1913. р.
„А тепер читайте се — каже — і підсу­ває менї „Дїло“ Рік XXXIV. ч. 122. на пер­шій сторонї з гори — і я читаю:
„На тім самім засїданю в суботу дня 31. м. м. постановив Народний Комітет на основі порозуміня з управою радикальної пар­тиї не ставити кандидатур национально-демократичної партиї у виборчих округах: Коломия, Косів, Надвірна, Снятин і Товмач, та поручити своїм сторонникам (котрих пере­важне число становлять сьвященики!) в тих повітах підперти кандидатури радикальної пар­тиї“ ! *)
Прочитав і задумав ся.
„Ха, ха, ха, — засьміяв ся полїтик з „Дїла“ — Ви того не розумієте ? Сеж прецїнь відповідь нашим Епископам за їх „посланиє“ у користь Вас „суспільників“!“
„Посланиє“ мало мати на наш погляд иншу цїль — виступити рішучо против поль­ских епископів і їх здискредитувати, а „нас“ не рушати. Рушили, то й мають, а хто побі­дить, спізнають“.
І він розпращав ся.
І довго я ще думав над злобою люд­скою і деморалїзациєю, і довго ще розважав, хто у тій рішаючій боротьбі віднесе побіду і мило та успокоюючо звучали мені слова „Па­стирского послання“:
Ті, яких релїґією чи суєвірєм була і є слї­па ненависть до сьвященьства і які уважають за першу мету своєї працї відібрати нашому народови віру, не даючи єму в заміну нїчого, стратять у народа всякий вплив...
• • • • • • • • • • • • • •
Так, стратять і мусять стратити, наколи кождий сьвященик сповнить приказ Владик, котрому суперечить ухвала „Народного Комі­тету“.
Сам Бог нам в тім допоможе!
• • • • • • • • • • • • • •
Ердека.

______________________________

* В ч. 125. „Дїла“ з 7. VI. находимо таку оповістку:

 „ЗА НАРОДНИЙ КОМІТЕТ:

Д-р. Кость Левицький, голова                                  

Д-р. Вол. Бачинсъкий, секретар.

 *     *     *

На округ Богородчани постано­вив народний Комітет не ставити кандидату­ри національно демократичної партиї, а пору­чити своїм сторонникам в тім повітї підперти кандидатуру д-ра Михайла Новаков­ського, адвоката в Богородчанах.“

Коментар злишний. — Ред.