Коли в 1915. р. відплила московська навала на схід, станув у рядах У.С.C. одним з перших. Мав тоді 19 літ: покінчив курс декоративного малярства Львівської промислової школи. Узяв в кишеню "шкіценбух" кілька кридок і олівців і з цим добром пішов на фронт. Тоді то в "Шляхах" появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин. Зразу нескладні й нездицидовані, згодом же тончі, все більш характеристичні. В серії переписних листків появилося відтак кілька рисунків, в яких молоденький рисівник наважився піти дорогою великих і дати символічну синтезу світової заверюхи. Люди з гори звернули увагу на Ґеца. Стягнено його до коша, а там в "Пресовій кватирі" найшлася для нього робота. Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний в свойому роді альбом "Антольоґія стрілецької творчости". Загал про неї покищо не знає. Кількадесяти фотоґрафічних відбиток альбому розійшлося в мить поміж людьми, що стояли найблище до стрілецтва. Видання антольоґії друком відложено на "добрі повоєнні часи", яких очевидно доведеться підождати. Прийшов листопад 1918 р. Опять бачимо Ґеца в перших рядах. Одним з найперших паде Ґец ранений в бою дня 2. падолиста. Пострілений в обі ноги, узятий в полон, стає перед маревом досмертнього каліцтва. Загоїлася одна нога, зложили другу. Ґец піднявся кінець кінців з ліжка і завважив, що... одна з ніг коротша о кілька цм.
Мав тоді літ 23. Зажадав нової операції. Казав собі зломити вилічену ногу і натягнути. Коли по семимісячних експеріментах лікарів станув "на рівні ноги", повезли його до табору в Домбю. На днях опинився у Львові. Знайомі витали його дивуючись. Стільки говорилося про його тяжкі переходи, а він всеж таки живий і веселий, тільки вимарнілий, як дехто завважив "висубтельнів". Під пахою привіз Ґец із Домбя другий альбом рисунків "Домбя". Видно, що невольницького хліба дармо не їв.
Опинившись межи своїми, зараз таки зібрався до роботи. Згуpтував коло себе усіх, що більше чи менче цікавились мистецтвом і заставив їх до праці над альбомом. Найшлися у цьому гуртку молодші адепти малярства й старші аматори з обох Укран. Чайківський і Турчин з Галичан та Сокіл, Прокопович і Корєневський з дніпрянців. Інтересно, що коли находимо в альбомі поруч рисунків Ґеца, які надають альбомови певний характер ще й рисунки Чайківського та Турчина, то участь дніпрянців... обмежилася єдино до підписів і титулатур зібраних на спеціяльному листку альбому.
Перевага рисунків, а уклад і ініціятива в утворенню тієї пропамятної книги належать Ґецови. Рисунки Чайківського одначе не губляться в альбомі, характеристика його поодиноких голов примушує нас звернути на себе увагу і сказати на цьому місці, що малярські спроби Чайковського виходять доволі виразно поза межі звичайного аматорства. Розгортаємо альбом. Ціла галєрія характеристичних страдницьких голов.
Пізнаємо в них давних знайомих, познайомлюємося з новими обличами.
Гарні мальовничі хоч деколи театральні постаті дніпрянців, чергуються зі сьвітовими, часом зневіреними то знов завзятістю осяяними обличами сірих Галичан. Усі стани, усі суспільні катеґорії і кляси найшли тут своїх представників. Очевидно, на перше місце виступають українські жовніри і старшини, провідники національного руху, світське та чернече духовенство, а далі йдуть урядники, селяни, тут і там навіть діти.
Облича вимарнілі, з вистаючими кістьми, запалими але горячими якимсь неземним огнем очима, затисненими устами наче з постановою терпіня "usque ad finem".
Цих постатий, перед якими клонити муситься з пошаною голови грядучих поколінь, богато. Кожня з них то одна ненаписана ще книга, траґедія одного життя, якого пориви, зусилля і упадки стануть колись плодотворним зерном кинутим на переліг віків.
Пропамятна книга "Домбя", твір молодого артиста і одного з перших жовнірів української армії найдеться очевидно в безпечному депозиті, з якого винята колись і поширена в народ буде живим памятником одного з актів нашої національної траґедії. Така її цінність моральна. Не позбавлена вона й другої цінности — мистецької.
Творець її Лев Ґец, молодий, стоїть на порозі мистецької карєри.
Нині — завтра отворяться перед ним ворота академії, з якої повинен він винести те, чого не дала йому фахова школа декоративного промислу і чого не дає сам талант. Багато з того що навчився Ґец в школі, доведеться йому забути а поглибити й поширювати те що елєментарною силою кopенилося в безумовній передпосилці всякої творчости, якою є талант.
Молодечі спроби Ґеца виявлені в обговорюваних нами альбомах обіцюють у кожному случаю доволі багато.
[Громадська думка, 07.01.1920]
07.01.1920