Калєндар товариства "Просвіта" на 1920. рік.

По давньому, вперед літ принятому звичаю, видало товариство "Просвіта" й сего року свій традиційний, великий, популярний, ілюстрований калєндар.

 

Калєндар в історії нашого культурного розвою має своє питоме значіння, свою особлившу главу.

 

Се не звичайні собі калєндарі всяких реклямових фірм, що числять лише на доходи та через те старають ся бути інтересними, для тих верств народу, для яких головно їх призначують, а духова пожива, часом може й одинока, малограмотного та неграмотного і нашого працюючого люду.

 

Калєндар се книжка, яка попадає в руки всякого, яка через цілий рік є потрібною, книжка, що кождого цікавить.

 

Тому видавці калєндарів розуміють важність свої книжки, тому старають ся по дати в ній все, що моглоби заняти, заінтересувати, навчити, освідомити читача.

 

Вагу сих видань зрозуміли і розуміють найбільше сі товариства, що поклали собі метою освідомлення та піднесення власного народу, а товариство "Просвіта" поперед усіх.

 

Тому вона завсе старала ся випустити в світ найпотрібнійший, найцікавійший, найліпший калєндар для своїх членів та цілого народу.

 

А випустила вже 42. річник.

 

При тім мусіла вести з усякими ліпшими й гіршими фірмами конкуренцію просвітно-освідомляючу. І вела її все з великим успіхом, з подавляючою побідою.

 

Витрутила вона з рук нашого сільського та робітничого люду ріжні мертві "Временники", сензаційні калєндарі всяких заграничних фірм і т. п.

 

Калєндарі тов. "Просвіта" мають свою історичну вартість, та є дуже вірним мірилом не лише духового й матеріяльного розвою самого товариства, але й нашого народу в Галичині взагалі.

 

Бож тов. "Просвіта" йде рівнобіжно з цілим розвитком Українського народу в Наддністрянській землі.

 

Чим темнійший, чим біднійший був наш нарід, тим біднійша "Просвіта", тим біднійші її видання, тим слабші її калєндарі. Чим сильнійший духовий розвій народа, тим красші видання Тов. "Просвіта" тим роскошнійші її калєндарі. Бо до калєндарів прикладала "Просвіта" велику вагу.

 

Не занедбала сеї справи й сего року. Навпаки, сказати можнаб, що навіть в дечім й перевисшила попередні видання калєндарів, хотя час, умовини та матеріяльне положення клали її тяжкі колоди в сій признання й похвали гідній праці.

 

"Ілюстрований Калєндар товариства "Просвіта" з літературним збірником на переступний рік 1920"., сміло назвати можна "Ілюстрований літературний збірник тов. "Просвіта" з калєндарем на переступний рік 1920".

 

Се велика книжка, видана коштом товариства, формату 4° стр. XIV+360, на прекраснім чистім, білім, сильнім папери, якого нині не можна дістати.

 

Ціла книжка складає ся з двох, а властиво з трьох частин: властивого калєндаря, літературного збірника та кінцевих оголошень.

 

Брошурована в міцний папір з вінієтою, на зразок народніх червоних вишивок, на титуловій стороні. Коштує всего лиш 20 К. А продає ся в "Союзнім Базарі", вул. Руська 20.

 

Перша часть — се звичайне калєндаріюм на переступний 1920. рік.

 

По властивім калєндарі йде друга, літературна часть, себто додаток.

 

Але сей додаток становить для себе осібну цілу книжку, яку впорядчик і редактор, свідомий свої ціли, відокремив навіть осібною вінієттою та затитулував "Серед Бурі".

 

Сим способом дав можність по відкиненню калєндаря оправити сам збірник, як осібну книжку, яку сміло положити можна буде на столі в гостинній кімнаті.

 

Зміст "Серед Бурі" так дібраний, ріжноманітний, вміло упорядкований і гарними ілюстраціями та світлинами упестрений, що не може постидати ся навіть перед альманахами.

 

В збірнику "Серед Бурі" найде для себе кождий зацікавлення, духову поживу, уподобання, тим більше серед теперішної посухи на літературні видання.

 

Отвирає його світляний образ в чорних рамках нашого українського Їраска, покійного Івана Нечуя Левіцького, якого так тепло й образно помянув в "Народнім помянику" В. Дорошенко.

 

(Кінець буде).

 

[Нова Рада, 04.01.1920]

 

(Кінець).

 

Наче мотто цілого збірника "Серед Бурі" є на першім місци поміщений всесильний акорд Олесевої музи: "Воскресла, воскресла!" І ток його душі пробиваєть ся крізь цілу книжку. Ніде нема зневіри, чи сумніву, а все звучить

 

"Воскресна, як мрія, оплакана кровю,

Згадалась, як казка, забута давно,

Вернулась, як бранка в свій стан з хоругвою,

Влетіла, як пташка весною в вікно".

 

Тому дуже радо читаєть ся сторону за стороною, автора за автором.

 

Крім О. Олеся стрічаємо імена Уляни Кравченко, недавно помершого Вол. Тимочка, що так інтуіційно прочував своє нещастя-смерть в поміщенім тут віршу "Тернє", свіжі сили, як Вечеслав Лащенко, о. д-р Гав. Костельник та старшина У.С.С. Грицько Трух.

 

З оповідань гарненькі новелі о. д-ра Костельника з воєнних часів на основі життя буття нам зівсім не знаних Бачванських Українців, що живуть в Славонії (звідки сам автор походить), Наталії Кобринської також з життя на селі підчас сеї крівавої всесвітної війни під з. "Каліка".

 

Крім сучасних оповідань є й історичні, з нашої наддністрянської старовини, яких в нас так мало. Може д-р Назарук дав добрий початок — по перерванім циклю старого о. Залозецького — своїм "Ярославом Осмомислом" (вид. "Просвіти"). Заохотить инших до популяризовання нашої колись державности тут, над Дністром та Сяном, на землях короля Данила.

 

Д-р. Волод. Бирчак дав власне таку історичну повістку з XII. ст., з крамольних боротьб за Галич по смерти Князя Ярослава Осмомисла. Героєм сьої повісти обрав фантастичну особу молодого княжича скитальця Ростислава Берладничича (сина Івана Берладника), що пішов з горсткою вірної дружини з еміґрації здобувати батьківський стіл, княжий Галич, від диких та зрадливих сусідів ізза Карпат, Угрів. Не допомогли йому в останній хвилі галицькі бояри, витворили нову угорську орієнтацію між собою, тай молодий княжич згинув від ран під мурами рідного міста.

 

Примір Ростислава Берладничича се первовзір нашої боротьби за самоісновання. 700 літ боремо ся, та годі-годі визволити ся.

 

Повість д-ра Бирчака дуже на часі та під хвилю писана.

 

Цікаві спомини пережить на засланнях наших львівських Українців, як російських закладників, в далекій Сибірі.

 

Д-р Волод. Охримович переповідає свою подорож, як політичний вязень, з Львова через цілу Росію аж в сам осередок північної Азії, між Тунґузів, в Прианґарський Край, що віддалений тисяч кільометрів від залізної дороги та кілька тисяч кільометрів від Европи взагалі.

 

Не менше цікаві спомини Івана Карневича з Красноярська, головно що торкаєть ся українського руху з вибухом революції на Сибірі та особи православного епископа Нікона, свідомого Українця.

 

Дуже доступно й історично-науково змалював Олександер Барвінський "Змагання України до державної Самостійности після Переяславського договору". Сам автор каже, що представив "сучасне в освітленню колишнього. Представив, перед очима образ цілого десятиліття сумних боротьб і зрад від Переяславського договору до вибору гетьманом Петра Дорошенка (1654 до 1665). Зясував старий радник двору вправним своїм пером події анальоґічні до нинішніх, щоб були для українського суспільства зеркалом, в котрім воно повинно приглянути ся, щоби в сучасних змаганнях до орґанізації самостійної України не попадати в сі шкідливі для Українського народу і його розвитку похибки, які перед 250 роками накоїли стілько лиха на Україні і довели до упадку її державної самоуправи".

 

Чиж нині инакше стоїмо? Чи не повторила ся та сама історія?!

 

Нову царину знов освітлює може не так для селян, як головно для загалу інтеліґенції молодий дослідник Микола Голубець, поле малярства в праці "Сучасне Малярство Наддніпрянської України", що творить продовження його праці в калєндарі "Просвіти" за рік 1918. п. з. "Сучасне малярство Галицької України". Велику заслугу має автор через те, що розбуджує серед української суспільности зацікавлення штукою, даючи бистрий перегляд художників і їх напрямів.

 

Актуальне значіння мають статі С.Р. та Мих. Возняка, як що до змісту, так і що до способу оброблення.

 

"Українська Земля" (її межі і скількість населення) з докладною і виразною мапою дає точне поняття про границі і землі всеї української етноґрафічної території. Весь матеріял зібраний так вірно, докладно і коротко, що кождий Українець в нинішній час, коли його Батьківщину розшматковують на всі боки вороги й непрошені опікуни, повинен мати бодай сю невиличку статистичну працю з кольоровою мапкою. Погляд на таку карту і застанова над сучасними подіями повинні переконати навіть і найбайдужнійшого Українця, що слова Пачовського "Від Кавказу по Сян лиш один буде лан", се не поетична фраза, а тверда директива для нашої діяльности на всіх полях.

 

Крівавий час боротьби за визволення народу змушує призадумати ся, чи наша суспільність вихована до того, чи серед нашого народу нуртували вже такі кличі.

 

І глянув М. Возняк до нової української поезії та шукав в ній "Любови до Рідного Краю". Переходить усіх українських поетів, від Енеїди Котляревського почавши, як знад Дніпра, так і знад Дністра, до Шевченка та Франка, до Лесі Українки, Вороного, Олеся, Старицької-Черняхівської, Христі Анчевської та В. Пачовського. Наводить вислови поетів, де вони накликують до оружної боротьби за волю свого народу та створення власної держави, і де таврують трусість, паперовий патріотизм та патріотизм на словах. На жаль замість діл стрічаємо часто такі відносини, про які треба сказати словами Николи Капельгородського:

 

"Всі ми, братя, патріоти,

Всі кохаєм Україну,

А покличуть до роботи,

То ховаємось за спину".

 

Найбільшою працею в цілім калєндарі є робота Д. Долинського п. з. "Крик життя". Боротьба Українського Народу за волю і незалежність за два останні роки 1918 і 1919. Автор переходить всі "найважнійші стани боротьби Українського Народу за волю і незалежність" — в Наддніпрянщині, Наддністрянщині та Закарпаській Україні і випроваджує неосвідомленого, незорієнтованого читача серед найдивнійшого хаосу подій та ідей за час тих останніх великих двох літ на чисту воду. Дає Він перегляд розвитку фактів і їх необхідних наслідків. Властивим собі, свобідним способом показує, як Український нарід протягом двох останніх літ дійшов "з низин етноґрафічної маси до вершин новітньої Нації, що найбільше крови проляв за право самоозначення".

 

Можнаб сказати, що праця за довга на калєндар, але вона трактує про такий важний період українського національного життя що й сей закид повинен підпасти. Шкода, що ся праця не вийшла окремою відбиткою.

 

"Народний Помяник" — се короткі біоґрафічні сильветки людей, які відійшли до нас в часі війни.

 

Бачимо між ними також кількох добродіїв тов. "Просвіта" з яких перше місце займає незабутий для товариства о. д-р Т. Лежогубський.

 

Сторони оголошень замикають калєндар, як третя часть.

 

Переглянувши увесь зміст калєндаря, можна сміло сказати, що се не калєндар, а збірник цінного колося в теперішнім героїчнім часі.

 

Він заступив місце літературно-наукового й ілюстрованого українського журналу.

 

[Нова Рада, 06.01.1920]

 

06.01.1920