Нам би, як то кажуть, зі своїми розібратися, а з ворогами то вже якось дамо раду. Це мотто української опозиції, яка найкраще бореться не з владою чи олігархами, а сама з собою. Уроки конфлікту Ющенка й Тимошенко, на жаль, нічому не навчили наших політиків, тож вони далі пожирають і себе, і довіру до опозиції, і примарну надію на кінець режиму Януковича. Бо кому, крім Януковича, вигідний конфлікт між Яценюком і Гриценком?
Скажу одразу: я прихильно ставлюся до Анатолія Гриценка, до його діяльності на різних посадах, до його поглядів, біографії, політичних пріоритетів. Розумний, добре вихований, проукраїнський, проєвропейський, принциповий і послідовний. Як сам він любить часто наголошувати – офіцер. Симпатичний хлопець, словом.
Але загрався. Іноді так буває: розбіжишся і вже не можеш зупинитися. Вже ніби й матч закінчився, і біжиш ти поза межами стадіону, вже й публіки навколо нема, і сам ти в темному лісі, а далі продовжуєш бігти, несила зупинитися. Так і бігаєш, блукаєш поміж трьома соснами. Щось схоже відбулося останнім часом з Анатолієм Гриценком. Ніби окремо з кожною його тезою я погоджуюся, а купи вони не тримаються і – хоч ти лусни – набувають протилежного значення. Ніби приходить в ефір телеканалу "Інтер", щоб критикувати Януковича – а критикує Яценюка. Ці два прізвища, читачі погодяться, хоч і починаються на ту саму літеру, але мають трохи різні значення. Ніби Анатолій Степанович є членом фракції «Батьківщина» і зацікавлений у її процвітанні й зростанні рейтингу – а насправді тільки її розвалює й підіграє владі. Я вже, прости Господи, навіть міркую – чи не перейняв пан Гриценко славнозвісний «метод Азарова»? Ніби кажеш «покращення» – а воно насправді вінець деградації, ніби кажеш «антифашисти» – а вони б’ють жінок ногами.
А до того ж офіцер. Полковник! Мав би, мабуть, знати, що існує таке поняття, як субординація. Як-не-як, Яценюк таки керівник фракції, і наразі в партії є другою особою після Тимошенко, а де факто – виконуючим обов’язки і голови, і політичного лідера. Тому не годиться його підопічному Гриценкові (як і його товаришу Канівцю, який поспішно й гучно вийшов із фракції) публічно критикувати свого шефа. Уявіть собі, що на країну напала ворожа армія, йде війна, а полковник Гриценко вирішив не виконувати накази Головнокомандувача, і взагалі припинив воювати, а натомість проводить прес-конференцію. У прес-центрі ворога, ясна річ. Хотів би я подивитися навіть на рядового, який відмовився виконувати наказ сержанта чи прапорщика.. Де б він опинився? Правильно, далеко і з нелегкою ношею.
А тут ціла фракція проголосувала: мовляв, дорогий Анатолій Степанович, любимо, шануємо, але раз уже ти підписав угоду про взаємне непоборювання опозиційних сил, то або виконуй, або поклади мандат. У сучасного й європейського політика Гриценка був чудовий шанс справді показати свою інакшість, принциповість, відповідальність. Думаю, довіра до нього зросла б ще сильніше: за посади не тримається, до корита не лізе, натомість як сильний політик готовий продовжити позапарламентську боротьбу, чесний і патріотичний. Але ні, з усіх варіантів полковник обрав найгірший – кинути в пісочниці у Яценюка каменем, поламати йому лопатку і вантажівку, розвалити піщаний будиночок і наскаржитися мамі. Ну як діти, чесне слово! «Мандат покласти можу, не проблема – але тільки разом з Яценюком!» – гідна відповідь справжнього троля.
Думаю, в українців теж багато питань і претензій до Яценюка, зрештою, це відображається на його рейтингу. Але будь-які питання всередині команди слід вирішувати за зачиненими дверима, не виносити сміття з хати. Хочете, щоб люди вам довіряли й підтримували? То зберіться фракцією, зачиніть двері і кусайтеся доти, поки не піде білий дим, поки не домовитеся.
Ну або з тією партією, «Громадянською позицією». Класна партія, непогана програма, але даймо собі відповідь так, по-чесному: чи потрібна ця партія Україні? Чи без цієї партії немає майбутнього в нашої Неньки? Чому ж вона в такому разі не влилася в «Батьківщину»? «Фронт змін» може влитися, а маргінальна партійка – вважає це для себе неприпустимим.
З такими соратниками й побратимами опозиція має прямо записати в програму: найближчі п’ять-десять років плануємо займатися з’ясовуванням стосунків між собою. Там, де два українці – три партії. І Янукович – ґарант Конституції.
Насамкінець повторюся: я позитивно ставлюся до Анатолія Гриценка і не хочу вірити, що він виконує завдання, які йому дають на Банковій. Думаю, просто загрався і не може зупинитися. А це варто зробити. І подумати: чого ж це раптом «Інтер» так полюбив Анатолія Степановича, що готовий надавати ефірний час для його міркувань про Яценюка і «Батьківщину»? Може, вода ллється не на той млин? Подумати і зупинитися, поки не пізно.
01.07.2013