Останніми часами в нашій українській пресі задзвеніло кілька дзвінких акордів на дуже давну, рідку, незвичайну тему, на тему, яку підношувано і розважувано тому 265 літ за Б. Хмельницького, а якої рішення так заважило на долі Українського народу.
І тепер ця тема з перед 265 років стає знов актуальною...
Великі історичні катастрофи, які мали місце в першій і в другій половині 17 віку, а котрих джерело лежало в економічній і в ідеольоґічній ривалізації двох конкуруючих між собою економічних бльоків, Французько-Шведського і Габсбурського, здебільша... де що схожі своїми наслідками з теперішними переворотовими ситуаціями на сході.
І тоді, коли остаточно вестфальський мир приніс заходови на якийсь час дещо спокою, цей самий захід розвязав за це хуртовину довгої боротьби на сході, яка з ґрунту потрясла основно там відносинами і шаліла так довго, доки не перемінила політичних вартостий і не уґрунтувала нового порядку... Все, що діялося, розвивалося як найзгіднійше по правилам і залежности від сильно ділаючих сил на заході. Зміна огнищ енергії на заході викликує пертурбації і зміни огнищ на сході. Огнищем енерґії на заході стає Париж, на Сході же замість Варшави стає Москва. — Як тоді, так і тепер великі світові економічні потрясення відбуваються на Україні, втягаючи її в вир своїх інтересів. І так само тяжко приходиться Україні тепер будувати свою суверенну незалежність, як це було тяжко тому 300 літ, по тій простій причині, що будучи в неволі, не має вона своїх вироблених адміністраційних рам, не має численної карної, характерної і здисціплінованої інтеліґенції, тай, що є дуже важне не має знаменито фунціонуючої публичної опінії (преси), до творення настроїв гіпнози і суґґестії серед мас народу.
Про військо вже й не згадувати. Ці слабі наші сторони дуже добре розуміють наші противники і річ природна — це є їх плюсом. Коли дальше порівняємо обі історичні ситуації, то відай положення України 1648 р. на самому початку, було дещо користнійше від теперішнього. Як там воно не було, Україна мала тоді в козаччині, як на тодішні часи знамениті рами (старшина військова, штаб) і саму армію; дальше здається, мала численнійшу інтеліґенцію й мала до діла на початку з самою Польщею. Длятого були й конкретнійші успіхи. — Там була Україна самою сильною аґресивною стороною. Тепер обставини відміннійші через це, що ми вийшли розбиті і несконсолідовані з трьох заборів і ситуація внішня є далеко більше скомплікована. Тоді самостійні держави східної Европи мали далеко більше свободи рухів, тепер рішає більше побідний захід. І це здається — йде на нашу користь.
Богдан Хмельницький, найшовшися в прикрім положенню, а не могучи між трема сильними противниками (Польща, Москва, Туреччина з Кримом) утвердити самостійности України, тому, що не поладнана внутрішня соціяльна квестія, не позволяла експонувати всю з’орґанізовану внутрішню енерґію, рішив ся на унію з довільним контрагентом. Та Ясновельможний Гетьман не хотів брати відвічальности на свою голову, — отже віддав рішення самому народови.
Так отже Український нарід, репрезентований на раді своїми представниками, мав тоді до вибору до свого союза три конкуруючі з собою економічно-політичні системи, — чи, що на одно вийде, — три держави, — польська, московська і турецька мали інтерес позискати Україну для скріплення своєї матеріальної аґресивности. І як скінчилася велика справа? Що вибрав Український нарід 1654 р.?
Вибрав це, що виходило з рації користи, диктованої розумом й інстинктом самозаховання, вибрав собі до помочі, оборони, товариства і матеріяльної культурної аґресії систему, що була близша культурою, а при тім систему оперту на ширших підставах еґзистенційних. Що в тім разі тоді український нарід здається, не милився, не улягає сумніву. Бо як історично-правна наука стверджує, тодішній московський устрій домінував такими більше притягаючими атрибутами: 1. Уряд був справедливійший, як деінде у сусідів це є було гарніще пошанування права і карніща екзекуція закона; 2. устрій був дещо більше демократичний, тим самим дешевший й опертий на ширших підставах. Тай вкінці, що дуже важне, 3. Москва була системою богатша, це є оперта на ширших господарських конюнктурах чи то з заходом, чи зі сходом, яка мала більше інтересу помагати Україні для спільного хісна в її боротьбі з відвічним східним музулманським ворогом. Про інших, менше важні причини, не згадую.
Так отже Б. Хмельницький, що був не тілько ґеніяльним вождом, але і рівнож великим політиком, станувши високогуманних зглядів понад личний клясовий інтерес, а противно, робив йно велике діло виконавця суверенної волі Українського народу. Пішов він по лінії сподіванної користи й найменшого опору, а своїм учинком зарядженого свого рода плєбісциту скинув перед історією вину і закид самовільного поступування.
Ніщо говорити: Так нарід, як його проводирі, знаменито зрозуміли небезпечну хоробу тодішнього польського велико-державного орґанізму, — його бідність, що обявлялася дуже маркантно хронічним, невилічимим буджетовим хаосом, який ограничав можність інтензивної оборони східних границь, а який був ще скріплюваний так нам всім добре звісним нетолєрантним консерватизмом пануючої верстви, це є недостачею спосібности пристосуватись уступствами й спеціяльними реформами до нових потреб. Через це інстинкт самооборони наказував Україні розвязатися зі злуки з таким хорим орґанізмом і так зроблено.
І Богом — а правдою, Україна не зробила на цім злого інтересу. Не було тоді иншого виходу, а користь переважала: Україна розпоряджаючи помічю Москви, поконала для неї небезпечний музулманський світ, скольонізувала величезні степові простори, привернула утрачене Чорне море, — тай увільнилася від ставлених до неї Польщею жадань на служебну ролю й заховала певнійше свій національний ідіом... Одним словом, Україна через новий союз зросла чисельно, так сказати, — набрала тіла і крови.
Було також, — на що не треба забувати, й маса уємних сторін з московського панування. Бо несконсолідований розлюзнений й ослаблений війнами український орґанізм, що звернув передовсім увагу на своє фізичне відреставрування, не мав сили обезпечити і скріпити себе культурно й не мав також сили завести своєрідню, складну згідну з духом часу адміністрацію. Знана є добре річ, що на Україні аж до скасування Січи не було світської адміністрації, — а тільки панував застарілий військовий режім, штильгукало також українське судівництво в вимірюванню справедливости, маючи в спадщині по Польщі своє "lewem і prawem". Знаємо, що Москва для конкуренції перешкаджала заводити внутрішній перестрій, знаємо, що Україна була вихісновувана й економічно, бо корінна Москва лежала більше на торговім шляху з Німеччиною, Анґлією й Голяндією, через що була для України визискуючою, транзітовою областю, а Україна через це була в положенню поза обводовім. Та все таки, як там воно не було, то Польща при своїм політичнім упадку, немоглаб була й цього дати.
Держави, — польська, московська і турецька мали інтерес позискати Україну для скріплення своєї матеріальної аґресивности. І як скінчилася велика справа? Що вибрав Український нарід 1654 р.?
Польща з многих причин (одна з найважнійших це заник торговельних шляхів, виходячих з полудня) поволи сходила в знак повільного упадку і супроти видвигаючихся нових на мерідіяльнім торговім шляху держав Брандербурґії і Москви почала творити вузьку операційну економічну підставу, бідну в сирі продукти, а до того мала за далеко від України віддалену свою столицю Варшаву, що ґравітуючи до заходу, виявляла слабе і немічне заінтересовання далеким українським сходом, наражаючи його на руїну від воївничого Магометизму.
А знов перенести столицю на схід і зробити операційною підставою Україну і Чорне море.... цього Польща не могла вчинити, бо стрінуласяби з протестом всього Православного Сходу, з протестом інтересованих західних держав, а в самій Польщі не обійшлосяби без небезпечних переворотів. Вкінці не було до всього сил. Польща котилась по площі похилій до свого призначення, до р. 1772.
Супроти цього, всякі обвинувачування політиками і істориками цього гетьманського кроку з відсилкою на слова думи, що є випливом непровіреного, субєктивного, схвильованого чувства, чи настрою, чи там інші арґументи взяті з книги минувшини, ледви чи стоять на висоті доказових рацій... Не треба забувати і цього історичного аксіому, що хто хоче будувати будучність народу не може невільничо руководитися памятю на минуле, забуваючи на скомплікований сплет нових відмінних, зроджених іншими обстановами фактів. Хто інакше поступає, той попаде в безвихідну ситуацію.
Проте Український нарід, звільнений зі звязи упавших старих системів, повинен тепер мати зовсім свобідний голос і вільні руки в поступованню. Куди йому йти, чи на ліво, чи на право — чи з Польщею, чи з Москвою. В тім згляді повинен рішати він сам, предвиджуючи і обміривши як найдокладнійше свої користи.
(Конець буде).
[Нова Рада, 07.11.1919]
(Кінець.)
Уся ця дотеперішня велика боротьба на просторах давньої російської імперії — як се загально звісно — має свої глибокі причини і побудження так національні, як і політично-соціяльні. Російська революція, що ще до нині потрясає цілим сходом і ділає маґнетично на захід, як з одної cтoрони хоче заступити давну скомпромітовану скраховану, нераціональну господарчу систему по погляді большевиків, модернійшим, демократичнійщим, дешевшим устроєм і свій устрій хоче протиставити моґучому західньому капіталізмови, так з другої сторони стремить змінити суспільно-політичну ідеольоґію заходу на свій бік і там спричинити зміни.
Побідоносний Захід, руководячися своїми політичними раціями, старається конче привести конкуруючий з ним устрій большевицький до одного знаменника зі своїм, це є, хоче віддати власть ліберальним буржоазно-капіталістичним сферам, щоби в будуччині минути небезпечної аґітації і ґравітації своїх "комуністичних елєментів" у східню сторону. Прицім захід має до помочі неросійські нації, яких націоналізм большевізм дотепер заперечує. І як буржуазійна Німечина по берестейськім договорі не могла погодитися з українською "дуже демократичною" Центральною Радою, (дивно, що наші діячі цей так важний момент так слабо узглядняли), так само теперішні західні держави не можуть байдужно дивитися на большевизм тай з ним не можуть входити в ніякі зносини. Отже в цій борбі ходить на разі о зрівнання ріжниць державно-устроєвих. А чи захід веде це при помочі Польщі, чи Денікіна, чи, якби цих не було, вівби при помочи Німців — це на разі другорядна річ.
Чи є в цім яка вина Поляків — це вже річ історії. В кождім разі вони найскорше і найгарнійше зорєнтувалися в ситуації і примінилися до Заходу. Очивидно, беручи річ з утилітарної сторони, воно булоби гарніше, як би й Україна була сама в себе упорядкувала свої клясові відносини, акомодуючись до устрою побідоносних сторін без помочі Поляків або Денікіна. Через це оминула би непотрібного знищення в чужу користь.
А через недостачу толєранції до може дещо консервативної Скоропадщини, сфери, що валили яко тако усталений порядок через революцію, ділаючи — як думали — "по прінціпу", найшись потім з от. Петлюрою перед хаосом, який чи не переріс їх конструкційних сил і спосібностей.
Чи цей тяжкий своїми лихими наслідками політичний нетакт був заподіяний конечністю, чи мав своє жерело в короткозорій амбіції і недостачі політичного вироблення — нехай порішить будуча історія.
Якнебудь там справи стоять, — то коаліція, що так солідарно поступає в поборюванню большевизму, зовсім не може бути солідарною в апетитах на будучі сфери своїх впливів на сході, до розділу котрих пpистyпить по залагоді большевицького питання.
В котрій економічній системі буде для України більше користи, в котрій вона може гарнійше просперувати — чи в французько-романсько-польській, чи в протестантсько-православній, це дуже скомплікована справа. Цю справу, о скілько вона буде від нас самих залежати (— а воля цілого народу в часах "демократизму чимсь таким могучим, що таки числяться і будуть числитися) повинно рішати наше правительство при помочі добрих знавців теоретиків по ділам світової економії... До цього, хто береться дискутувати на ці теми (очивидно з голосом дорадчим), як приватна особа, мусить знати або предвидіти єственні напрями політики всіх конкуруючих системів, які убігаються о Україну.
Коли вже історична Немезіс хоче в своїй неумолимости бодай в части повторити й політичну концепцію "Ягайлонів", цебто є склонною утворити Польщу враз з Україною в економічнім союзі з Францією, то цього допусту не треба брати з упередженим жахом і траґічно. Бо історія змінила панораму в нашу користь. Маю на думці упадок Литви з колишньої великої ролі, яка на спілку з Польщею поділилась Україною і — нашу чисельність. — На згоду з Польщею в її властивих границях при узнанню суверенности України можнаб пристати без обави як для нашого націоналізму, так і нашої господарчої самостійности.
Зі згляду, що Полща є теріторіяльно і цифрово одиницею слабшою від України, як рівнож убожшою земними і рудокопними скарбами, не моглаб вона проте бути нормативною силою в економічній східній політиці. А суверенність знов виключає всяку іншу аґресивність чи то реліґійну, чи "культурну". Зрештою в часах залізниць, телєґрафу, аеропланів, якийсь край, яко синонім вищої цивілізації і культури, нині тратить своє значіння, бо матеріяльні добра несуть зі собою і духові блага.
Колиби десь на періферіях якісь льокальні ріжниці від разу не згасли — то така борба моглаб вийти навіть на добре, бо причиниласяби до гарнійшого сконсолідування обох типів. На случай такої комбінації творилаби Україна з Польщею під зглядом просторним на сході великий неправильний чотирокутник що ширшою підставою бувби опертий о Чорне Море, а вузьким протилежним боком о Ґданьск. Через це з рації положення булаби тенденція створити з Чорного Моря "dominium ucrainiam" і на нього виливалисяби всі богатцва, добра українські, а навіть польські, о скількоби вони йшли на полудне. Вкінци, як би до сьої політичної концепції належала Туречина і т. д. яка сьогодня є під переважним впливом фінансовим Франції і деякі з народів середземнього моря — не булаби Україна так дуже в положеню поза обводовім. (Це менче більше Дорошенкова концепція). Що найважнійше, український нарід мавби доступ до Середземного моря і океанів. Очивидно, що при такім політичнім укладі, Польща моглаби хиба о стілько мати провідну ролю, о скілько умілаби бути для України огнищем мануфактурних виробів, одначе ніколи немоглаб мати ролі пануючої держави. Цеж здається, польські панове політики дуже добре розуміють.
А що деякі круги є ще під впливом пересудів давнього історично-політичного виховання й їх патріотизм, поєний катеґоріями давно прошумілої минувшини, жадає на ґвалт усьої східньої Галичини, Холмщини, Підляша, Волині, то це тільки свідчить що вони хочуть корінну Польщу "скріпити" до ролі пануючої і нормативної сили.
Ми розуміємо й це становище, але тоді союз, чи унія буде справою зовсім схибленою ізза ґравітації українських мас до України, це є ірріденти. Тоді щира приязнь є зовсім виключеною справою, а ш. панове з великої посілости тільки на свою шкоду розогнять і скомплікують політичну ситуацію, яку моглаб, як найгарніше полагоджена і з їх користю. — Та тільки питання, чи Польща сама з Україною має силу се рішати. Чи деінде не ділають сильніші пружини?
Якеж положення, становище, користи і небезпеки ждуть знов Україну в конюнктурі з православно-протестантським світом.
Як Польщі, так само і Росії суверенна Україна немає найменчої підстави обавлятися о свій національний тип і при кепській автономії моглаб її роля і судьба бути нараженою на невигоди, параліжуючі її розвій як і національний, так і економічний. А ті зовсім природно: через еманципацію і самостійність цілого ряду народців, лежащих на східнім балтійськім побережу, а які й можливо не увійдуть в склад будучої російської імперії, звузиться вилив енерґії на захід, а повстане тенденція спрямувати торговлю — або на схід з перенесенням столиці до Москви, або, коли Росія схоче користати з Чорного Моря, буде змушена перенести столицю дальше на полудне і цілою своєю масою опертись о Україну. Чи Україна, що може матеріяльно дещо буде могти зискати, опреться "культурно" й національно — це зістає важким питанням...
Подібний випадок перенесення політично-адміністративного центра з півночи на полудне, був вже раз розваруваний в кабінетних російських кругах ще перед світовою війною. — Та тоді ця важна подія що в українськім "компетентнім" кружку викликало аби яке переражання, була убита самими Романовими — очевидно з поручення Берліна, якому ся неословянська концепція грозила не пожаданими наслідками.
Колиже зі згляду на німецько-анґлійські транспортові користи море балтійське зістане на дальше російською доменою — то буде полудне наражене на деяке економічне упослідження. Вправді буде Україна належати до богатої системи, але й до системи, що буде конкурувати тими самими скарбами, що Україна, — тільки в більшій мірі... Маю тут на думці саму Росію... Зрештою основнійше повинні над тою справою застановитися статисти-економісти.
Збираючи до купи всі комбінації, справа так представляється. Властиво, усі добра металеві, копальняні, живностеві і фабричні є тепер сконцентровані переважно у анґльо-ґерманської раси. Вона є тепер у верху енерґії, вона є найрухливійша, найпродуктивнійша, тай творами свого ґенія надає на прям і світовій мисли. Їх героїчна — з пантеістичним відтінком протестантська реліґія є найбільша заборча — Анґльосаська Америка, Анґлія і Німеччина (мимо свойого хвилевого неповодження) є найбогатшими краями світа — вони є в кульмінації. О скілько можна прослідити тенденції упорядкування справ світових, то річ так представляється: Америка в союзі з упривіліованою Францією візьме мабуть до експльоатації романські народи вразі з західніми Славянами і буде творити оден економічний бльок, Анґлія зі своїми великими кольоніями, Німеччина і Східна Славянщина будуть мабуть творити другий економічний бльок.
Отже експльоатованою партією, ринком збуту і доставцями сирих продуктів будуть деякі Романи і всі Славяни. Чи в однім, чи в другім бльоці з малими ріжницями Славянам не усміхається особливше щастя... Вправді можна буде деколи насититися, можна буде з російського юхту виправленого в Німеччині або Анґлії купити чоботи, можна буде від біди купити анґлійського чи американського перкалю або сукна, але це ще далеко до повноти економічного щастя і до розвою в модернім значінню. — Здається пічнеться дальше дрібничкова політика, спори о дрібниці, взаїмне дразнення о душі і проче подібне, що походить із біди.
Вже, як чути по чеських настроях й Чехам, їм найгарнійше вивінованим, щось за вузко в замкненім просторі і Поляки також не можуть похвалитися розкішю з вдоволеного щастя... Довги і біднота гальмують внутрішню консолідацію, — а про дальший Схід нема вже що говорити. Неліпше дієть ся й буде діятися в полудневій Славянщині. Якаж рада на вихід з прикрої ситуації? Як зарадити цьому?
Властиво, тут ділають такі могучі конечности, що ледви чи є на це сильний спосіб цьому запобігти. Як є, то хиба погодитись взаїмно Славянським народам і створити велику Славянску федерацію (як до цього стремлять Чехи) і в злуці з бідними романськими народами сотворити супроти богатого морського анґльо-германського бльоку бойкотую континентальний романо-славянський. Очивидно тут при помочі французьких капіталів можнаби дещо відреставрувати ся, скріпитися, до чого потрібно, щоби угленосні і залізоносні терени як найбільше дістались в руку цього бльоку. Причім належалоби підперти Поляків і Чехів і в їх претенсіях до Шлезьких скарбів, бо вони малиб відіграти в будучині дуже важну ролю...
По думці західних економістів справа зі світовим миром наразі не може представлятися тревалою, доки не буде полагоджена справа східня, це є справа північніх Хін а іменно провінцій Шансі і Гонан, найбогатших в уголь і залізо з цілого світа... Оскілько теперішний час цеї квестії не рішить, буде воно вічно камінем преткновенія і причиною до посягань по це чорне руно, яке так часто в останніх часах було ціллю стремлінь усіх великих держав i о яке вже тілько раз вони хватали за рукоять, як прим. в роках 1894, 1897 і 1904.
Будучність і просперація Славянських Держав може лежати йно в експанзії на схід і в здобутю там многолюдних азійських ринків, бо на заході, узброєнім в залізо, нема для них місця. А в боротьбі о здобуття підстав розвоєвих той відносить побіду, хто уміє предвидіти, зорґанізуватися і зготовити засоби до оборони і до зачіпности.
[Нова Рада, 08.11.1919]
08.11.1919