Член української мирової делєґації від американських Українців Джеймс А. Геміл прислав до У. Н. Комітету в Злучених Державах слідуючий звіт зі своєї місії до Франції для оборони української справи перед мировою конференцією:
До українського народьного комітету в Злучених Державах.
Панове!
З причини неприсутности д-ра Кирила Білика, котрий ще не вернувся з Парижа, я прошу Вас приняти слідуючий звіт:
Др. Білик був назначений українським народним комітетом в Злучених Державах делєґатом на мирову конференцію в Парижі для репрезентації стремлінь і цілей одною міліона Українців в Злучених Державах. Рішенням Українського Народного комітету мені припала честь помагати йому в ролі правного дорадника.
Ваш делєґат і я з ним виїхав з Ню Йорку 19-го марта 1919, а до Парижа ми прибули дня 4-го квітня ц. р.
У. Н. Комітет поручив нам увійти в зносини в д. Федором Савченком, що ми й зробили таки в день нашого приїзду. З д. Савченком нараджувались ми кілька разів та брали під дискусію ситуацію, що була перед нами. В той час були вже в Парижі делєґації ріжних поневолених народів, які домагалися права самовизначення і працювали для поліпшення долі своїх країн. Між ними була делєґація Української Републіки. Є це вельми замітна делєґація, зложена із здібних, вчених і практичних людей, які горячо й енерґічно працюють над добуттям независимости для України і над основанням Републіки, в склад якої входитиме російська Україна і східна Галичина та українська часть Буковини. Поминувши те, що завдання їх є трудне, вони працюють з певною надією і під'йомом духа.
Л. Савченко зробив заходи для приняття нас делєґацією. Це й відбулося дня 7-го квітня, значить, в три дні по нашім приїзді. Повитано нас сердечно на сходинах цілої делєґації. Ми приїхали з великої держави, що витягнула свій могутній меч для признаної ціли встановлення святого права самовизначення, за яке український нарід боровся століттями. Наша присутність була для делєґатів наглядним доказом, що один міліон їх земляків в Америці порішив, оскільки сил їх стане, поспішити своїм братам за морем з усякою поміччу й заохотою. Канада вже була вислала свою делєґацію, але досі Народний Комітет в Злучених Державах порозумівався зі своїми земляками виключно дорогою кореспонденції. Пан Сидоренко, голова, вислав сейчас в імени делєґації до Народнього Комітету в Злучених Державах каблеґраму з подякою за висилку власних репрезентантів.
Нас іменовано формально членами делєґації і призначено канцелярію для нашого вжитку. Щоденно ми брали участь в роботі делєґації і були присутні на її нарадах. З делєґацією ми укладали пляни і способи для посунення української справи вперед. Великий поступ вперед зроблено по нашім приїзді. Др. Білик сповняв роботу великої ваги. Його знання анґлійської мови дало йому змогу перекладати важні документи для вручення їх комісарам і урядникам мирової конференції, що володіли анґлійською мовою. Крім цього і крім инших його обовязків, яко делєґата, він був перекладчиком підчас важних конференцій.
Знаменний крок в посуненню української справи наперед довершено через конференцію, яку відбув комітет делєґації під проводом пана Сидоренка з полковником Едвардом М. Гавсом, американським мировим комісаром. Це сталося з початком мая. Кілька тижнів перед тим я мав честь представити полковникові Гавсові д-ра Білика, і скоро потім зачатись пересправи для одержання побачення. Інтервю відбулося в готелі де Крілон, де знаходиться осідок американської комісії. Там ведено дискусію про сітуацію на Українї, та представлено ціли делєґації. Голова, пан Сидоренко, висказав свій великий подив для президента Вільсона і надії, які Україна кладе на американську піддержку. Полковник Гавс виявив глибоке заінтересовання і симпатію. Висловив свою прихильність для України та заявив, що справи йому предложені розгляне уважно.
По тій першій конференції з полковником Гавсом друга подія, що заслуговує на згадку, це вислухання домагань Українців і Поляків перед перемирною комісією. Мирова конференція назначила комісію для вислухання арґументів, після яких мається поставити тимчасову пограничну лінію між територією Поляків і Українців в Галичині. Українське правительство вислало до Парижа спеціяльну комісію, щоби представити аліянтській комісії цю важну справу. В склад української перемирної комісії входили виключно Українці з Галичини. Членами були: професор др. Степан Томашівський, др. Михайло Лозинський і полковник Дмитро Вітовський. З ними приїхав Олександер Кульчицький в ролі секретаря.
Делєґація мала побачення з президентом Вільсоном, премієром Ллойдом Джорджом, премієром Клємансо і представником Італії, підчас якого українські делєґати представили свою справу рішучо і горячо. Мимо того, що делєґати Української Республики думали покинути Париж, — то після цього вони набрали духа і рішили остатись та продовжати боротьбу за независимість свого краю.
Делєґація мала потім ще кілька сходин зі знавцями американської мирової комісії, а дня 24. червня відбулась друга конференція з полковником Гавсом. І знову голова Української Делєґації і члени спеціяльного комітету представили свої домагання і жадали від Злучених Держав помочі для осягнення независимости, за яку Україньська Республіка боролась віками. Конференція випала вдоволяючо, хотяй в тім часі годі було дійти до остаточного рішення.
Крім обовязків, вичислених вище, я доложив найпильніших заходів, щоби поширити відомости про українську справу і посунути її вперед. В тій справі я мав розмови з особами впливовими, а зокрема і з американськими представниками преси, та старався увесь час звернути їх увагу на справедливість, на якій основуються домагання України, як республіки. Друга важна справа, що заслугує на згадку, це те, що присутність д-ра Білика і моя в Парижі скріпила і зблизила Українців в Европі і Народний Комітет в Злучених Державах, і ті узли братерства та злуки повинні і на дальше остати.
Однак наші змагання не повинні слабнути. Робота повинна продовжатись і то ще пильнійше ніж дотепер. Справа україньска буде остаточно порішена і полагоджена Ліґою Народів, яка буде мати свій осідок в Женеві у Швайцарії. В тій Лізі Америка буде мати могутній вплив, і як що публична опінія в Америці буде як слід поінформована словом і письмом про справедливість українських домагань, то можемо сподіватись, що американскі делєґати на мирову конференцію будуть робити заходи в справі України. Історія і доля України сильно заапелює до народу Злучених Держав, бо це є історія народу, який в давнині стояв під управою народних правителів і тішився свободою. Америка не може не відповісти на зазив Українців в Америці, щоби помогти їм знова піднести в гору прапор свободи і дати Україні змогу, знову станути в родині народів независимою республикою.
З правдивим поважанням
Джеймс А. Геміл. ("Свобода", 16./ІХ.)
[Воля, 25.10.1919]