Переклав М. Яцків.
Ах, ви хочете знати, чому я Вас нині ненавиджу? Воно буде для Вас без сумніву менше легко, це зрозуміти, чим мені вияснити; тому, що Ви, по моїй думці, найкращий примір жіночої незглибимости, який бути може.
Ми перевели разом один довгий день, який видавався мені короткий. Ми прирекли собі, що всі наші думки мають потім бути спільні нам обоїм — мрія, яка в сути річи нічого властивого не має крім того, що хоч вона через богато людей леліяна, через нікого доси не була здійснена.
Вечером були Ви трохи притомлені і хотіли сісти перед одною новою каварнею, що творила угол нового бульвару, який, хоч був ще повен будівельного румовища, одначе вже пишно показував свої невикінчені красоти. Каварня ясніла. Навіть газ розвивав весь огонь дебюта й освічував з усею силою осліплюючу білість стін, блискучі площини зеркал, золоті прикраси ґзимсів, надутопиких пажів, яких тягнуть пси, ведені на припонах, дами, які всміхаються до соколів на своїх пястуках, русалки і богині, які на своїх головах несуть овочі, паштети й дичину. Геби і Ґанімеди, які витягненим раменем подають малу амфору з овочевою мізкою або з обелісками з двокраскового леду — вся історія і вся мітольоґія, поставлена в службу вибагу.
На вулиці спинився саме перед нами простий чоловік около сорока літ з утомленим лицем і сивою бородою. При одній руці мав він мальчика, а на другім рамени ніс мале сотворіння, яке до ходу було ще за слабе. Він повнив уряд няньки і йшов зі своїми дітьми на прохід у вечірний віддих. Всі три були окутані в лахи. Ті три обличчя були надзвичайно поважні, шість очей вліпилося в нову каварню з одинаково великим подивом, хоча відповідно до ріжного віку, обявлявся він в ріжний спосіб.
Очі батька говорили: "Якеж це гарне! Якеж це гарне! Готов чоловік подумати, що все золото бідних зійшлося, щоби окрасити ці стіни". — Очі мальчика говорили: "Якеж це гарне! Якеж це гарне! Але це такий дім, в який лише такі люде можуть увійти, що не є такі, як ми". — Очі найменшого були занадто осліплені, щоби щось иншого могли виражати, як остовпілу і глибоку втіху.
Співаки повідають, що щастя чинить душу доброю і серце мягким. Пісня мала того вечера слушність — що до мене. Очі тих бідаків не лише тронули мене, але я встидався трохи наших склянок і карафок, які були більші чим наша спрага. Я спрямував свої позирки на Ваші, моя Любко, щоб в них міг відчитати свої думки; я глядю глибоко в Ваші гарні, так дивно солодкі, зелені очі, коли Ви сказали до мене: "Ті люде там нестерпимі для мене зі своїми вибалушеними баньками! Не моглиби ви просити господаря, щоби відсторонив їх?"
Так тяжко воно, зрозумітися, мій дорогий Ангеле, і так тяжко перенести думку — навіть між людьми, що любляться!
*) Шарль Бодлєр — батько француського модернізму, один з найвизначніших поетів 60-тих років. Головна його книга поезій п. н. "Fleurs du mal" (Квіти гріху) зробила епохальний переворот в штуці й витворила нову школу в поезії.
[Вперед! 12.10.1919]
12.10.1919