У шістьдесятих роках минулого століття трохи не все культурне й усе політичне життя зосереднювалося в св. Юрі, що тоді ввесь був русофільський. Тоді гурток молоді натхнений поезією Шевченка, окрилений горячою любовю до рідного народу став голосити нові ідеї, що в їх домінувала ідея окремішності вкраїнського народу. Випадок хотів, що ці молоді люде, це були переважно студенти фільософічного факультету. Вони поставили собі були першим завданням ширення просвіти серед нашого селянства. Реальним вислідом цього їх змагання було заснування "Просвіти" в 1868 р. І першим головою "Просвіти" був не хто инший, а молодий заступник учителя Н. Вахнянин.
Вскорі й инші члени гуртка покінчили студії й обняли посади при ґімназіях і розуміється розбрилися по всій Галичині. Та це не розбило гуртка, тільки поширило терен його праці. Вони стали ширити народницькі ідеї по всій Галичині. Їхня ідейна праця й серед старших, а головно серед ґімназійної молоді, дала буйне жниво.
Вскорі коли підховалося нове покоління, народня ідея дістала прихильників робітників і серед инших верств нашого народу, та провід оставав усе таки в руках ґімназійного вчительства. Зразу обмежувалася їх праця тільки до літературного й просвітного поля, та з початком 80 рр. зважилися вони хопити в свої руки й керму політичного життя.
Можна ріжне закидати їм, їхній політиці. Не була їхня політика рішуча, не була сміла, дала нам "нову еру" — та одного не можна не признати — вона була на скрізь ідейна. Цей самий ідеалізм, який вони були внесли в культурну, просвітну роботу, внесли вони й свою політичню діяльність. I це була добра сторона їхньої діяльности. Це зєднувало їм щораз більший гурт сторонників, а противників примушувало відноситися з пошаною до їх, до їхніх змагань.
І чи не це було причиною, що ці люде, аж до 90 рр. вдержалися при кермі нашої політики. Витрутила її їм із рук аж нова акція нової радикальної партії, що голосили справедливо, що всі ідеї народовців остануть пустим звуком, коли не заспокоїти життєвих потреб нашого селянства: не взятися до економічного піддвигнення. І знов випадок хотів, що ці молоді люде були головно з одної верстви: а саме переважно студенти правничого факультету.
Ціле десятиліття трівала боротьба між одним і другим гуртом, аж поки під кінець XIX ст. не захопили керми "адвокати". Люде першого гуртка з малими виїмками зникають із політичнього овиду, неначе зражені цим, що дали собі вихопити керму. Вони взяли на себе що найбільше вигідну ролю глядачів і критиків роботи других.
Та час не стояв, гнав скоро, дуже скоро наперед і ніс за собою все нові й нові струї. Сойм, реформа парляменту, одна, друга, суспільна й політичня боротьба в Галичині. Однак усе те таки не витрутило наших глядачів-критиків із їх пасивної ролі. Ще якийсь час вони задержали були в своїх руках провід у культурній, просвітній роботі, та згодом і це випустили з рук.
І все культурне життє зосередилося в руках однієї верстви. І вони вірні своїм ідеям, ставили просвітню роботу на другий плян, а на перший виносили свій: економічного піддвигнення народу. Праця йшла їм на зверх дуже гарно: банки, кредитові товариства, крамниці, коопиративи росли як гриби по дощи, одним словом всю силу, всю снагу звернено в цей бік. Не диво що саму "Просвіту" перемінено на економічну інституцію, а першу її ціль усунено на задній плян. Вся просвітня робота "Просвіти" обмежилася до видання раз у рік "Калєндаря" й іще з практичних зглядів із портретами австрійського цісаря й цісаревої на чільному місці. Видавництва книжочок перейшло в "комерцію". Раджено над цим як би видавати такі книжки, щоб принесли найбільше зиску й видавано крім календаря, ще 999 жартів та співанок.
Одним словом ідейність справи стала сливе пустим звуком. А "глядачі": бачать це все, й критикують потайки: "Зле, коли одна верства захопить усі галузі народньої праці в свої руки. Відтрутили нас, а самі зівсім не дбають про просвітню роботу. Для їх селянин істнує тільки тоді, коли приходять вибори до сойму, чи парляменту!"
Скажуть це потайки, між собою, тай замовкнуть...
Справді зле, панове, коли одна верства обійме монополь культурної праці на всіх полях. Зле було, коли вся, робота була тільки в руках духовенства, та тоді це була конечність, бо инших інтеліґентних верств так якби не було. Зле було й тоді, як тільки "професори" мали цей провід у своїх руках, але й тоді була це конечність, бо инші вкраїнські верстви що йно народжувалися.
Та тепер інакше! Тепер немає пoтреби, віддавати ввесь провід, усю працю в руки якоїсь однієї верстви. Тільки треба вийти з ролі пасивного "глядача критика"! Хтож боронить вам взятися за діло, хтож боронить вам, коли бачите, що культурна робота по наших орґанізаціях, по наших товариствах не йде як слід, не так як би могло йти, спонукати скликання надзвичайних зборів цього чи того товариства, цеї чи тої орґанізації й увести там у виділ нових людей, які влилиби трохи колишнього ідеалізму в роботу цих товариств і перемінилиб їх із фінансових, купецьких підприємств назад у культурні товариства.
Тож киньте потайну, "покутну" критику й візьміться зараз за діло — нехай кожня верства бере участь у культурній роботі й кожня відповідну!
Нова Рада
11.10.1919