Прийшла недавно вістка з Варшави — найдокладніще подав її варшавський кореспондент "Gazet-и роrаnn-ої" — що на варшавській раді міністрів порішено заснувати український університет, і то мабуть у Львові. Сам кореспондент від себе додав, що український університет повинен бyти заснований у Львові.
Пізніше вісти про це рішення ради міністрів втихли зовсім і ніхто їx не потвердив; урядових комунікатів не було ніяких.
Та зате відізвалися зараз наші галицькі вшехпольські шовіністи, на львівськім вічу запротестували рішучо проти всяких проб заснувати український університет у Львові, а посол Бриль публично заявив, що міністерська ухвала про український університет була замовленою з політичних зглядів з Парижа, і що цю справу не належить поважно трактувати.
З другого боку, коли Наукове Товариство ім. Шевченка хотіло устроїти курс університетських викладів, львівський делєґат д-р Ґалецкі не дав на це дозволу, і справа українського університету покищо скінчилася непевною вісткою варшавського кореспондента "Gazet-и роrаnn-ої".
Не хочемо говорити про культурний бік цеї справи, про це, що українську молодіж позбавлено можности науки. Справа українського університету має й політичне значіння, і коли вже давніще, перед війною, заснування українського університету у Львові мало велику політичну вагу, то тепер її вага є далеко більша.
Український університет у Львові — був колись предметом глибокої ненависти царської Росії; ненависний був їй взагалі цілий український рух, ненависне самостійне українське життя в нашім краю. Це був український Піємонт, відки йшли животворні хвилі на закордонну Україну. З другої сторони здеклярованим ворогом українських визвольних змагань була вшехпольсько-подільська реакція.
З цего табору підносилися нераз голоси, що польські веpxoводячі круги зовсім непотрібно попирають розвій самостійного українського культурного й політичного життя в Галичині; цеж дражнить тільки царську Росію і відбивається дуже некорисно на закордонній Польщі. А згода з царською Росією була найсвятішою доґмою цих польських політичних сфер. Проводир цего політичного табору Дмовскі заявив в петербурській думі торжественно, що стоїть без застережень на становищі російської державности.
Всякі концесії на річ України в нашім краю були в очах цих польських політиків не тільки зменшенням польського "стану посідання", але й непотрібною провокацією могучої царської Росії!
Могуча царська Росія завалилася. Та не зникли зовсім російсько-вшехпольські взаємини. В тім самім часі, коли Денікін нівечить в окупованій частині України всякі прояви українського самостійного життя, вшехполяки у Львові маніфестаційно заявляються проти українського університету у Львові. Вони не можуть стерпіти навіть неясної, непевної поголоски про заснування українського університету.
Не знаємо, як далі піде справа українського університету, чи українських курсів у Львові.
Та ця справа має не тільки культурне значіння. Вона має велике політичне значіння. Найблища будучність покаже, чи побідить демократична думка про мирне сусідське життя вольних, самостійних народів, чи націоналістична реакція, що хоче зійти на шляхи давної Австрії, де вічні університетські авантури йшли слідом за вічним ворогуванням народів Австрії на втіху і радість націоналістам кождого народу а на користь всеавстрійській реакції!
Вперед!
05.10.1919