(До 175-річчя з дня народження Івана Котляревського)
В умовах нинішньої радянської дійсності ми ще пильніше, ще уважніше вшановуємо наше минуле, прислухаємось до голосу тих, що клали перші підвалини розвитку нашої культури.
Жителі західних областей із цікавістю розпитують червоноармійців, які історичні місця збереглись на тих просторах, де йшла битва з ворогом за рідну землю.
"Енеїда" Котляревського народилась з живої літературної традиції. Немає сумніву, що, вирішивши переспівати "Енеїду" на свій лад, Котляревський реагував на класичну літературу живо, по-своєму, не за шаблоном. Хоча він і був релігійний, але ж не міг серйозно вірити в богів, що нібито засівши на небесах, пильно придивляються до найдрібніших людських вчинків і дають прочухана за помилки та промахи. Такі боги нічим не відрізняються від звичайних людей, заздрих, злобних, ладних повсякчас зводити сусідські рахунки. Не диво, що Котляревському було смішно і він засміявся так, що декому аж моторошно стало.
І від того могутнього сміху народився твір, який почав нову добу в українській літературі. В історії нашої літератури віддавна ведеться спір, в якій мірі "Енеїда" Котляревського є оригінальною, як пародія. Сьогодні вже ясно, як багато наш поет завдячував рідній, народної традиції і як багато запозичив він від російської травестії Осипова. Як би не знайомство з російськими псевдокласиками, на яких Котляревський розвивав свій літературний смак, він не тільки не знайшов би такого дотепного сюжету, але не справився б із самою поетичною формою, що була для української літератури великою новиною. Це був животворний вплив, що не переривався і пізніше у взаєминах української літератури з російською. І цей вплив не тільки не послабив великого таланту поетового, а лише ще більше зміцнив його.
Котляревський перевернув латинців і троянців в українських козаків другої половини XVIII століття, починаючи з одягу і кінчаючи звичаями, як і весь Олімп перемалював на барвисті кольори полтавського хутірця. Хто і сьогодні не може насолоджуватись соковитою мовою перелицьованої "Енеїди"?
Чи треба пригадувати, що з часу Котляревського народна українська мова стала мовою літературною. Чи можна перелічити ту кількість чудових, своєрідних зворотів, які "Енеїда" вперше добула з джерела народної поезії, або перенесла в сучасну літературну мову з давно забутих вже на сьогодні творів.
А "Наталка Полтавка" Котляревського поклала початок новій українській драматургії, побудованій на засадах реалістичного відтворення життя, драматургії, доступній і цікавій для найширших мас українського народу. Сміливо відійшовши від шаблонних класичних зразків з їх псевдоміфологічними умовними іменами дієвих осіб, штучною фабулою і незграбною важкою мовою, щедро черпаючи з багатства народньо-пісенної творчості, Котляревський створив такий драматичний твір, який став зразком для багатьох поколінь українських письменників, і щира, невимушена краса якого і на сьогодні глибоко хвилює наші серця.
Полтава, де народився Іван Петрович Котляревський, була в ті часи тихим провінціальним містечком з вишневими садками. Батько його дрібний службовець міського управління віддав сина до вчительської семінарії, після якої той учителював по селах. У 1796 році вступає майбутній поет на військову службу, йде в 1806 році на війну з Туреччиною, а потім стає надзирателем у полтавському виховному закладі для дітей бідних дворян.
Серед місцевого дворянства його шанують, з тодішнім губернатором він організовує в 1812 році козацьке ополчення, в 1813 році їде за кордон і до Петербурга, захоплюється театром і грає комічні ролі, належить до місцевої масонської ложі та товариства прихильників російського письменства, приймає у своїй хаті всіх приїжджих гостей-письменників. В 1838 році він вмирає, перед смертю звільнивши своїх кріпаків.
Зовні, нібито, біографія урядовця, а не письменника. Не дивно, що як не один славний майстер він не знав справжньої ваги розпочатого ним діла. 26 років повертався він час від часу до свого задуму, доповнюючи його новими піснями більше для розваги, ніж із серйозної творчої потреби. А в тім той поетичний хист, який жив у Котляревського, був достатньо могутньою силою, щоб дати поему на багато віків.
Здається ні одна інша література не починає доби свого відродження твором, в якому лунав би такий здоровий, нестримний сміх, як в "Енеїді" Котляревського. Здоровий природний сміх — одна з ознак справжнього здоров'я народу і одночасно притаманна риса гострого критичного погляду на світ, що не підлягає звабливим ілюзіям. Народ, якій вміє сміятись у радощах і стражданнях, уміє витримувати тяжкі удари долі і несхитною ходою іти вперед.
Не дивно, що червоноармієць, земляк Котляревського, йдучи на фронт, бере поміж речей потрібних в поході і "Енеїду" Котляревського.
З гумором Котляревського йде поруч ясний, твердий погляд на світ. Дарма, що він писав за часів, коли треба було сплачувати данину підсолодженій ідеалізації у змалюванні типів. Своєю вдачею він реаліст. І цією рисою він теж предтеча нашої пізнішої літератури, яку завершують блискучі представники радянської літератури, нещадні реалісти, завзяті борці за вірність художніх образів і виразів.
Чи той факт, що в умовах такої напруженої боротьби ми відчуваємо потребу відзначити річницю Котляревського — непромовистий факт? Радянська культура зупиняється над постатями минулого для того, щоб потреби сучасного життя пов'язати з їх думками та ділами. Лише така творчість, яка розуміє ці потреби, здатна оживляти минуле, лише вона вміє перетворювати відгомонілі ідеї в нові сучасні гасла. Великий радянський народ, який створив героїв, що вміють перемагати з піснею на устах, напевне видасть і не одну нову "Енеїду", в якій буде нещадно висміяно всю нікчемність та ідейну убогість фашистів і в якій голосно забренить мажорний, життєстверджуючий сміх наших славних сучасників — переможців у найбільшій з битв, що їх знала історія.
Вільна Україна