Іван Петрович Котляревський жив і працював в часи задушливого самодержавства царів Павла, Олександра І та Миколи І, в часи соціального і національного гніту, коли панівними ідеями були ідеї великопанської зневаги до народних мас, до їхнього життя. Мова українського народу вважалась тоді «мужицькою», і була у «вищих колах» об'єктом глуму та насміхання. Всупереч тодішнім традиціям панства, що цуралось українського народу і його культури та пнулося до дворянства, Котляревський залишився з народом і свій перший літературний виступ одягнув у несподівану для того часу форму живого народного слова.
В історії української літератури Котляревський відомий як автор поеми «Енеїда», «Пісні до князя Куракіна» та п'єс — «Наталка-Полтавка» і «Москаль-чарівник».
Перші частини «Енеїди» були надруковані в Петербурзі в 1798 році. В основу поеми Котляревський поклав сюжет «Енеїди» римського поета Вергіля і, продовжуючи традицію бурлескної світової та російської літератури, а також використавши надбання попередньої української літератури, влив у старий міх нове вино української народної творчості, створивши синтез нового літературного твору.
В поемі «Енеїда» Котляревський у гумористичній формі відтворив картину українського життя кінця XVIII і початку XIX століття. В образах богів, героїв, у їхній поведінці та взаєминах відтворені істотні риси типів і характерів окремих груп суспільства, дух і мораль тодішнього часу. Стародавні римські боги в поемі Івана Котляревського осучаснені. Вони своєю поведінкою, інтересами, одягом, інтригами, п'янством, хабарництвом нагадують панів-самодурів та чиновників-грабіжників. Найголовніший бог Зевс сам про них каже:
— Поступки ваші всі небожі:
Ви на сутяжників похожі
І раді мордувать людей.
Не кращі від них і богині, які:
З досади часом і брехнуть
І як перекупки горлають.
Одна другу безчестять, ганять,
І рід весь з потрохом кленуть.
В образах Енея і троянців письменник показав одчайдушне козацьке товариство, яке вміло і пити і бити. В різних обставинах ватажок Еней по-різному й поводиться. Коли безпечно — гуляє й веселиться, коли ж обставини вимагають діла, нападає ворог, то він як «бувалий, вдатний, впертий, жвавий» виявляв себе досвідченим командиром, що сміливо дає відсіч ворогові і перемагає його. З його товариства виділяються безстрашні воїни, і вірні товариші Евріал і Низ, які кладуть свої голови за інтереси вітчизни. Устами відважного воїна-патріота автор проголошує свою заповітну думку:
— Де общеє добро в упадку,
Забудь отца, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять.
Евріал і Низ героічно гинуть в таборі ворогів, бо вони пам'ятають, що, як треба, то «умри на полі, як герой». І поет, виявляючи себе патріотом, вихваляє їхні подвиги:
— Любов к отчизні, де героїть,
Там вража сила не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
Змальовуючи пекло, Котляревський виявляє себе тут великим гуманістом, оборонцем трудового народу, караючи пеклом усіх соціальних злочинців — визискувачів народу — старшин, бургомістрів, суддів і писарів. А панам він сміливо у вічі кинув:
— Панів за те там мордували
І жарили зо всіх боків,
Що людям льготи не давали
І ставили їх за скотів.
Силу дотепу, іскристий сміх українського фольклору щедро використав Котляревський у своїй поемі «Енеіда», де — що рядок, що строфа то вбивчий сміх.
Значення «Енеіди» в українській літературі дуже велике. Поклавши початок новій українській літературі, вона дала зразки побудови художніх творів на народній основі, в ній багато образів і сцен з реалістичного життя.
В «Пісні до князя Куракіна», написаній в 1805 році, підносячи громадсько-культурні заслуги самого князя Куракіна, Котляревський уїдливо викриває кріпосницький лад, його гнобительську суть, «людоїдство» українського панства, мерзенні дії урядового чиновництва.
Найголоснішої ж слави здобув собі Іван Котляревський п'єсою «Наталка Полтавка», яку написав у 1818 році, працюючи директором Полтавського театру.
Котляревський створив першу реалістично-побутову українську драму про життя народу — «Наталку-Полтавку». Основним джерелом для автора служила народна творчість, з якої він і взяв головний мотив твору.
У створенні образів закоханої пари Наталки і Петра виявилась щира любов автора до простого народу. В цих образах відзначено душевну красу простого люду.
З м'якою теплотою змальовано образ жвавого і привабливого наймита-бурлаки, «сироти без роду», Миколи, що готовий завжди допомагати товаришеві в біді. Ніжно й зворушливо змальовано також образ матері, роботящої жінки-вдови, з її щирим, хоч і наівним піклуванням про долю дочки Наталки.
В показі персонажів Возного і Виборного драматург засобами народного гумору та елементів сатири відтворив постаті «сільських п’явок». Возний — дрібний панок — «юриста завзятий і хапун такий, що з рідного батька злупить». Для Возного зручним сподвижником є Виборний, що — «скрізь уміє увернутись, хитро, мудро, недорогим коштом». Малюючи ці образи, Котляревський наслідував викривальні традиції російських побутових п'єс, зокрема, «Ябеду» Капніста і «Сбитенщик» Княжніна.
«Наталка Полтавка» мала надзвичайно великий успіх у глядача. В 1898 році корифей української драматургії і театру І.К. Тобілевич писав: «Здавалось би “Наталці” пора спочити, а вона безперестанку лунає на сцені дивно милими піснями і буде лунати довго-довго, бо вона жде свого настоящого слухача». І вона діждалась... Лише тепер, в часі будівництва соціалістичної культури, драматична спадщина Котляревського повністю належить народові. В репертуарі радянських театрів «Наталка-Полтавка» займає почесне місце, а в 1936 році, під час декади українського мистецтва в Москві, вона з великим успіхом була поставлена в столиці нашої радянської Батьківщини.
***
Постарівши, Іван Котляревський уже ніде не працював, а тихо і самотньо доживав віку в своєму будиночку в м. Полтаві. Тут він і помер на 70-му році свого життя — 10 листопада 1838 року. Смерть його потужною луною озвалася в поезії Тараса Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському».
«Будеш батьку панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть».
Творчість Котляревського — поетична і драматична, мала гучний резонанс в українській літературі першої половини XIX століття. Іван Франко писав, що Котляревський вніс в українську літературу «бездоганно чисту народну і багату мову, щиру любов до батьківщини і особливо до її робочого, надто часто зневажуваного та кривдженого люду». Дуже образно оцінив значення Котляревського для української літератури М.М. Коцюбинський в своїй промові на відкритті пам'ятника Котляревському в 1903 році в Полтаві: «І оживив той чарівник слова організм народний, розпустилось коріння, знов зацвіли квітки, зацвіли і не зав'януть». І дійсно нев’януча краса творів Івана Петровича Котляревського утвердила за ним першого класика української літератури.
Я. БІЛОШТАН, старший викладач української літератури Львівського державного педінституту
Вільна Україна
11.11.1945