Значіння і потреба виділових шкіл.

[З учительських кругів.]

Одним із недомагань в нашім суспільнім життю по містах та місточках є недостача виділових або т. зв. міщанських шкіл, які становлять головний сполучник між низшими школами а школами фаховими або заводовими, а вже просто незрозумілим є ця недостача по містах, де істнували українські народні школи, будь приватні, будь публичні. Ця недостача була крім того шкідлива, бо дитина, яка училася у своїй матірній мові тільки чотири роки, мусіла протягом дальших трьох літ науки у виділовій школі вчитися в чужій мові; а це тому, що українські видїлові школи не істнували.

Ось якими яркими красками змалював один з наших старших учителів шкідливі наслідки побирання науки в чужій мові після переходу ученика Українця до польської видїлової школи, а який слідив за процесом пропадання української молодіжи у чужих мовою виділових школах.

"Бувало з початком нового шкільного року переглядаєш викази записаних до виділової школи учеників і радієш, що ось в цім році записалося до І. кляси (цебто пятої) більше Українців як Поляків і Жидів. Цеж і не дивниця: на українській території з морем українського населення инакше й не може бути. Але радість не буває довга, бо ось по четвертині року, а ще дальше — по піврічній клясифікації топиться число Українців до неувірення. Глядиш в катальог клясифікацїї й читаєш: Н. Н. обряду грек.-кат. одержав:

з польської мови поступ — недостаточний,

з української мови — дуже добрий,

з німецької — достаточний або добрий,

з історії і ґеоґр. — недостаточний,

з природи — недостаточний, так само ґеометрія і пр.

Шукаєш на годині ученика Н. Н. того й цего й десятого. Нема. Чому нема? Виступив. Чому виступив — уже й не питай — кождий догадається... Управа школи звичайно на натискає, щоби ті ученики приходили до школи, і цеж лихі ученики — баляст на годині, добре, що вступилися, вони й так з науки не користали... Деж дівається відтак цей баляст в чужій школі? Якийсь час вдає, що ще ходить до школи, пересиджуючи де по закамарках, час від часу при відношенню пакунків подорожним на залізниці (заробіток іде на купно тютюну, папіросів і ин.).

Колиж в дома довідаються, що хлопчина ходить поза школу, настає клопіт, гризота... Хлопець, що був колись спосібним учеником, опускає голову, повірить у свою нездатність, ну і збільшає з часом у ліпшім разі число кепських партачів-ремісників, в гіршім — стає рубачем, водоносом і пр. Ось карієра нашого міщанського хлопця, тому, що не мав своєї рідної школи, не міг кінчити кляси по році науки, як його щасливіші товариші, висиджував по 2—3 роки в клясі задля трудности побирання науки в чужій мові, вкінці розстався зі школою на шкоду свою, своєї рідні й свого народу".

Він пішов замітати болото на вулицях, або розносить угля зі складів і проклинає свою щербату долю, а його щасливіщі товариші кінчали свою рідну мовою виділову школу і вступали відтак: кто до учительського семинара, инші робили вступні іспити до торговельної школи, инші до промислової, ставали субєктами по торговлях, ще инші йшли до війська.

Наша байдужність для загального добра, нехіть до тяжкої фізичної праці, жажда розкоші, утіх та легеньких доходів учинила нас нуждарами та "білими муринами" в чужім ваґоні.

Наш селянин "пхає" сина до вищих шкіл тільки на це, щоби його син зістав опісля "ксьондзом" або "професором". Знова в кругах нашої інтеліґенції панує ще й досі якесь дивне упередження до промислово-торговельних заводів. Як хтось в родині, беручи цю річ більше реально, запримітить: чи не краще булоб дати не дуже "моцного" в латині любимця до торговлі або промислового заводу — тоді стрічається з обуренням та смертельною обидою...

— Бо деж мама моглаби дивитися, як її син завиває перець, або мірить ліктем полотно?

О! Це вже годі! Це добре для хлопа — а не для дитини з інтеліґентного дому!

І та власне суспільна короткозорість, та станова дума спричинили, що ми крайними стали нуждарами, здані на ласку й неласку чужих. А причина цего? Недостача своєї торговлі, недостача зрозуміння цеї так важної справи, яка моглаб нам дати економічне відродження та независиме становище у культурному світі.

Ось що значить недостача виділових шкіл по наших — а одначе не наших — містах і місточках. Справа виділової школи повинна бути рішена в як найскоршому часі. Слідуючий шкільний рік повинен уже застати нас з готовими плянами і підручниками та зорґанізованими виділовими мужеськими і жіночими школами по всіх містах нашого краю, а передовсім у Львові.

А заки те станеться, наша суспільність повинна користати із істнуючих виділових шкіл у Львові. Доволі давно істнує перша виділова школа для дівчат при українській школі ім. Шевченка у Львові, яку удержує Укр. Педаґоґічне Товариство.

Від 1 вересня 1917 прибули нашій суспільности крім висше згаданої дівочої виділової школи, дві українські прилюдні виділові школи. Одна, і одинока в цілім краю, українська виділова школа для хлопців, а друга для дівчат. Вони обі з трома клясами находяться при народній школі ім. Шашкевича у Львові, при вулиці Скарбківській ч. 26.

Тому всі щирі і свідомі горожани міста Львова, яких діти покінчили четверту клясу по приватних українських або польських народних школах, а не переходять до середних шкіл — повинні цего року вписати свої діточки до цеї одинокої, прилюдної української виділової школи у Львові.

Ученик чи учениця, що скінчить трету виділову клясу, можуть переходити до торговельної академії і до всякого рода фахових (заводових) шкіл на рівні з учениками, що покінчили 4 клясу середної школи. Товариство "Дністер" жертвувало в минулому шкільному році для найпильніщих учеників та учениць виділової школи ім. М. Шашкевича двайцять чотири стипендійних запомог по 50 корон. Для цих учеників чи учениць, які по укінченню третої виділової кляси записуються до торговельної школи Тов. "Просвіти", або перейдуть до якоїсь фахової школи — дають львівські товариства значніші підмоги та стипендії.

Нехай отже кождий Українець, що має свої діти в чужій виділовій школі — посилає їх до своєї рідної, украінської виділової школи ім. М. Шашкевича при вул. Скарбківській ч. 26.

Користаймо із цеї одинокої нашої виділової школи та освідомлюймо наш широкий загал про її велике значіння для розвитку нашого промислу й торговлі, для добробуту і національної свідомости нашого міщанства.

Всім знова просвітно-шкільним організаціям в краю піддаємо під розвагу, щоби негайно при всіх істнуючих українських народних школах по містах та місточках, приступали до оснування в тім шкільнім році бодай першої виділової школи.

Вперед!