Політична наука багато знає про сировинне прокляття. Але у порівняннях Норвегії та Нігерії, Нідерландів та Аляски суворі методи підрахунку поєднують з найвільнішими та найбільш метафоричними поняттями. Порахувавши кореляції і регресії, вчені на їх підставі розмірковують про «хвороби» і «прокляття», які навряд чи можна висловити цифрами. На ці кореляції та регресії сильно впливає відбір первинного матеріалу, за принципом garbage in, garbage out («що сюди увійде, то звідси і вийде»).
Порівняльна статистика показує, що залежність країни від експорту вуглеводнів перешкоджає її демократичному розвитку та зупиняє зростання людського капіталу. Але так буває не завжди, і є країни, які впоралися з цими проблемами успішніше за інших. Головний висновок з багатої літератури про сировинне прокляття полягає к тому, що у ньому немає нічого фатального - такого, чого не можна подолати серйозними і зосередженими зусиллям. Сировинна залежність взагалі є не прокляттям, а вільним вибором. Відносини між ресурсами та демократією не складаються автоматично, вони визначаються історично сформованими інституціями та суверенними політичними рішеннями.
Сировинну залежність часто порівнюють з наркотичною. Обидві ці залежності мають внутрішні, структурні механізми, які дуже важко подолати одним зусиллям волі. Але і у наркотичній, і у сировинної залежності відповідальність за всі хибні вибори - від давнього, первісного до найсвіжішого, нинішнього - лежить на самому суб'єкті, що страждає. Буває, що йому необхідна допомога фахівця, але без усвідомлення власної відповідальності тут ніяк не обійтися.
Порівняння сировинної залежності з наркоманією веде, проте, і до більш ризикованого висновку. Кожен знає, що у формуванні наркотичної залежності бере участь не лише її суб'єкт, але й сторонні агенти, для яких його згубна залежність є джерелом раціонального збагачення. Хоча відповідальність за свої дії цілком лежить на суб'єкті, що страждає, будь-яка програма зцілення вимагає врегулювання його контактів зі здоровими, але корисливими дилерами-спокусниками. У ситуації, коли в наркодилера є влада над наркоманом, його лікування стає надзвичайно важкою справою. А якщо в дилера є ще й влада над терапевтом?
В експорті, як у танго, беруть участь принаймні двоє. У будь-якої країни, залежної від експорту своєї сировини, є здорові покупці, які займаються її імпортом. Світовим посередникам навряд чи треба посилювати патологічний стан своїх партнерів, але вони не зацікавлені і в їхньому лікуванні від сировинної залежності. Коли експертиза і можливості терапії залежать від цих патогенних відносин, самолікування від сировинної залежності виявляється ще важчою справою.
Важкою, але можливою. З проблемами сировинного експорту справлялися такі країни, як Нідерланди, Норвегія, Канада, Австралія. Класичні приклади цих країн показують ключове значення культурних і політичних інституцій. Сформувавшись у зовсім інших умовах, національні традиції та демократичні інституції цих країн змогли подолати голландську та інші хвороби. Хоча й обдарованість країни природними ресурсами навряд чи залежить від місцевої культури і політики, розвиток людського капіталу в агресивному середовищі сировинного експорту залежить саме від них. Зіткнувшись з надприбутками, що знецінюють працю, Норвегія та інші країни сформували нові і складні механізми, які мають не утилітарну, а радше протилежну, антиекономічну природу. Такими є механізми стерилізації прибутків, резервного накопичення, фондів прийдешніх поколінь: на відміну від утилітарної економіки, яка максимізує добробут покоління, що живе та працює нині, фонди, що «стерилізують» прибутки, мають на меті лише виведення коштів з обороту. Вони відкладають не лише споживання, а й саме накопичення на далеке і невизначене майбутнє. Це не економічний процес, який можна розрахувати, а політичний, що вимагає суверенних рішень. Такі рішення не можна довірити комп'ютеру, і я не знаю, чи можуть вони бути передані парламенту.
Класики сперечалися про відносини між працею і капіталом, про споживання і накопичення, про права власності та швидкість обороту, про роль держави у всіх цих явищах. Але ніхто не підготував нас до найбільш парадоксального ефекту ресурсної економіки - порочного кола, у якому держава націоналізує ресурси, монополізує торгівлю ними, вилучає її прибутки з обороту, приватизує отримані фонди на власний розсуд, інвестує їх у приватно-державні партнерства і таким чином стає дедалі могутнішою, дедалі більш безконтрольною та марнотратною. Людський капітал у цьому середовищі незворотно руйнується. З кожним наступним кроком цього злоякісного процесу у суверена залишається дедалі менше точок опори, окрім самої природи. Порочне коло може бути розірване лише політичним - інакше кажучи, позаекономічним - процесом.
У реальності сировинна залежність розширює сферу політичної дії, виводячи її за межі класичних формул, описаних Гоббсом, Шмідтом або Фуко. Невідомим раніше змістом суверенної політики стають відносини між природною сировиною та людським капіталом: їхня недостатність і надлишковість, руйнування та опір, націоналізація і стерилізація – проблеми, що властиві суперекстрактивній державі.
Алєксандр Еткінд – історик, професор Кембриджського університету, науковий керівник Центру культуральних досліджень постсоціалізму Казанського федерального університету
Александр Эткинд
Назва оригіналу: Политические свойства газа
Джерело: Ведомости, 07.06.2013
Зреферував Омелян Радимський
24.06.2013