У такі прегарні серпневі дні, коли пишуться ці рядки, можливо, найбільше упродовж року відчувається, як спиняється час. Серпень, оксамитовий сезон, час забуття і розслаблення. Дні ще по-літньому довгі і теплі, хоча сонце вже щоранку сходить на хвилину-дві пізніше, а заходить раніше, проте попереду ще є кілька тижнів тепла і релаксу, а вже з осені..
А власне — що з осені? Влада в країні обнулилась цілковито, і населення повниться надіями на краще життя. Ось-ось запрацює парламент в унісон з президентом, підуть вказівки на місця, приймуться потрібні закони, паровоз “Україна” спершу повільно зачахкає, пустить пару, дасть свисток і набираючи швидкість помчить до станції “Краще Життя”? Чи як це буде?
Здається, Джордж Орвелл якось зауважив, що самі по собі народні маси ніколи не знають, добре вони живуть чи погано – аж поки їм про це не скажуть згори. І в його романі “1984” Вінстон Сміт, головний герой, працює в Міністерстві Правди (ну, типу мінстець, хоча мінстець якраз ганебно не справився з цією задачею) й саме цим і займається — повідомляє населенню, що йому сьогодні живеться краще, ніж раніше. Для цього він вдається до виправлення історії. Вирізає з підшивок у старих газетах повідомлення про розмір щоденної пайки масла, коли її уряд зменшує з 50 до 30 грамів, і вставляє на це місце повідомлення, що попередня пайка становила 25 грамів, і 30 грамів — це зростання. Орвелл не передбачив до кінця появи електронної мережі, в якій подібні зміни інформації робити важче (хоча, можливо, в майбутньому, навпаки, буде легше), проте передбачив тотальний нагляд за громадянином за допомогою техніки, розташованої якомога ширше у суспільному просторі, від камер на вулицях і в адмінспорудах, до камер та мікрофонів, розташованих у приватних помешканнях. На самому початку роману головний герой робить обов'язкову ранкову зарядку під команди, які чує з приймача у власному помешканні, – як раптом цей приймач гаркає до нього особисто: “Сміт! Вінстон Сміт! Присідайте енергійніше!” Щось подібне вже начебто функціонує в Китаї, де не лише слідкують за громадянами, а й вносять дані спостережень у загальний реєстр, формуючи таким чином рейтинг конкретного громадянина і коригуючи його життєві можливості. Викинув недопалка мимо урни — бали мінусуються. Перевів стареньку бабцю через вулицю — бали додаються. Маєш низькі бали — і тобі не продадуть квитка на літак чи на потяг, не приймуть на омріяну роботу або не запишуть дітей у вибрану школу чи ще якось обмежать у правах. Якщо подібна система бодай колись прийде до нас, українцям з їх вродженою анархічністю доведеться ой як нелегко. Та не відволікаймось від теми літа.
Отож, у ці останні тижні літа населення мріє, що тарифи на комунальні послуги знизять. Це, як відомо, головна вимога електорату переможців. Ну, тобто піднімуть пайку масла з 25 до 30 відсотків. Європейський вектор країни буде продовжено. Кілька останніх офіційних візитів до Ніагарського водоспаду і турецького аеропорту тільки переконують в цьому. Війну буде припинено! Бо ж так набридла ця війна! Еге ж. Подзвонив Путіну, розповів про погану другу сторону. Чомусь не давав йому 24 години, як Порошенкові.
Втім, окрім мрій побутових, принижених, є ще й мрії вищого порядку. Таких мрій населення не вміє формулювати, проте їх має, десь дуже глибоко.
Й от із таких вищих, глобальніших сподівань чи є у нас бодай одне здійсненне? Хоча ми й мали цього року солодку футбольну сенсацію у вигляді світового чемпіонства наших чудових U-20, проте навряд чи хтось сподівається перемоги нашої збірної на Чемпіонаті Європи наступного року. А от ще цього року в першій декаді жовтня будуть вручатися аж цілих дві Нобелівські премії з літератури (бо минулого року Академія брала паузу) — але навряд чи бодай одна з цих двох нагород дістанеться українському авторові. І “Оскар” за кращий іншомовний фільм у березні наступного року навряд чи візьме до рук український режисер. Особливо, якщо він зараз лежить на пляжі, замість монтувати фільм.
Ці нотатки — одна зі спроб зафіксувати саме цей момент застиглості літнього часу. Не відбувається нічого, або майже нічого, або нічого важливого. Ніщо не здатне в середині серпня розбудити українське суспільство. Суспільство, сповнене очікувань, надій і сподівань.
Попереду осінь, пора здійснення нездійсненного. Буде цікаво.
13.08.2019