Майбутніх справ давно вже менше, ніж колишніх.
Святкуєш вже щодня
Прихід нового дня.
На схилі своїх літ ти – одинокий лижник.
Позаду є лижня.
Попереду – фігня…
На схилі своїх літ,
Змастивши лижі салом
Й на сніговий потрапивши карниз,
На схилі цьому ти
Ввійти ще можеш в слалом –
Крутий віраж – і вниз!
А потім… знову вниз!
Скажи артритом змученим колінам,
Яким цей спуск – у додатковий кайф,
Що слалом цей навряд чи скінчиться трампліном,
І сам надію марну не плекай.
Навряд чи був ти Всесвіту окрасою
(Це я тебе підколюю й дражню…)
Ти далі преш незвіданою трасою,
Волочачи за спиною лижню.
Хоч ти не те, щоб в настрої мажорному,
Але й не те, щоб зовсім у журбі.
Є вечори у Місті, й Жінка В Чорному,
Що інколи являється тобі.
Так, інколи, на жаль не кожен вечір,
Який приходить вслід нудному дню.
Та обіймаючи її за плечі,
Несамохіть вдивляєшся в фігню…
Так, це вона, фігня, незвідана, незнана,
Звабливо миготить в заманливих вогнях,
І скільки б доля тебе трасою не гнала,
Попереду лишається фігня.
Фігня – це не фінал. Не помиральна яма.
А поки ти собі ще – Ірванець.
Ну, трохи напиздів нам Френсіс Фукуяма.
Історії – фігня, та не кінець!
Фігня ця повна слаломів, трамплінів
Для тебе і для декого із вас.
Було ж у тебе славне покоління,
Що так жило, немов ковтало час.
Паяц? Тоді – паяц. Легенда? Ну, легенда.
Собі лишив ти місію одну:
Прожити максимально офігенно
Оцю офігіваючу фігню!
Січень 2026
26.01.2026