Дев’ята симфонія Малера – Пісня вічної любові про Землю і кульмінація Зальцбурзького фестивалю 2019
Справжньою кульмінацією і розв’язкою теми смерті Зальцбурзького фестивалю став концерт Оркестру Віденської філармонії під орудою шведського диригента Герберта Блумстедта.
Оркестр Віденської філармонії під орудою шведського диригента Герберта Блумстедта. Фото: Marco Borrelli.
В інтерпретації Дев’ятої симфонії Ґ. Малера диригент відкрив новий світ, який несподівано провів ментально арку з дитячими проектами фестивалю.
Симфонічний концерт довершив і підтримав найкращі надії майбутнього покоління – і тих дітей, що літали на місяць разом з Альчіною, шукали загублені речі та втрачені спогади дитинства, і тих, що переконували нещасну жінку у новій версії «Медеї» не боротися, не вбивати, а жити, шукати щастя, творити добро, радіти землі.
Відвідати Зальцбурзький фестиваль варто було навіть заради цього єдиного концерту, щоб вслухатися і зрозуміти, як диригент з висоти власного досвіду і віку (92 роки) розуміє і тлумачить передостанню симфонію великого Майстра.
Коли Арнольд Шенберг казав: «ті, хто написав свою Дев’яту, наблизилися до потойбічного світу», він мав на увазі Бетховена, Брукнера, Гартмана.
І Малер піддався забобонам, не пронумерувавши свою фактично дев’яту симфонію. Він дав їй назву «Пісня про землю». Але за наступною Дев’ятою симфонією слідувала Десята, хоч Малер і не встиг її завершити.
Для Герберта Блумстедта головна тема симфонії не пов’язана з потойбічним світом. В його інтерпретації ми не почуємо жодного натяку на смерть як драму, прощання, тугу, тим паче скепсис, страх чи усамітнення. Навпаки, фінал нагадує миротворчий заповіт хоровим кредо «Обіймитеся, мільйони» Дев’ятої симфонії Бетховена, тільки інакший, зовсім позбавлений пафосу, натомість вражаючий відчуттям гармонії, спокою і єднання з миром.
Герберт Блумстедт озвучував різні образи радості – екстатичний, танцювальний, дієвий, зосереджений, інтимний, наче ця музика – це його власна рефлексія переживання краси життя у всіх його проявах і формах.
Оркестр Віденської філармонії під орудою шведського диригента Герберта Блумстедта. Фото: Marco Borrelli.
Не було у трактуванні Маестро безпристрасних звуків арфи, які мали би «відраховувати години життя і поступово набувати рис похоронної ходи», не було і «спроб вирватися зі світу брехні і лицемірства». Усі книги, що описують чи детально аналізують симфонії Малера варто переписати наново після інтерпретації Герберта Бламстедта.
Маестро також нагадав слухачам, що знаковість порядкового номеру Симфонії №9 не така й важлива. Дев’ята Симфонія Малера могла бути останньою, але не стала нею. Своє завершальне слово Густав Малер притримав все-таки для Adagio Симфонії №10.
Дев’ята Малера для Герберта Блумстедта виявилася суголосною відчуттям Альбана Берга, який стверджував, що її музика – «найкраще, що написав Малер, (…) вираз нечуваної любові до землі, пристрасне бажання жити на ній у цьому світі, ще й ще раз до глибокої глибини насолоджуватися нею, природою – аж поки не прийде смерть». Але фінал Берг однак назвав «протоколом вмирання».
Ув інтерпретації Блумстедта дивовижно зникає відчуття туги, смутку і прощання. Про «гротескний вальс, прискорений до дикого, «експресіоністського» вихору» не має й мови. Тривале фінальне згасання звуку і зачарована тиша – лише віддалення за межі певного життєвого горизонту, який є нескінченним.
Візія умиротворення і споглядання цих безмежних обріїв розчинялася у нескінченній тиші. Затамувавши подих, слухачі довго не наважувалися порушити цей стан оплесками…
Герберт Блумстедт по-своєму відповів на питання композитора «Про що говорить мені смерть?». Для Маестро у цій музиці йдеться не про смерть, а про зачарованість життям, про шляхетність, невибагливість, інтуїцію, глибоку правдивість музики Малера.
Якщо ж говорити про наближення смерті, диригент розшифрував цей заповіт Дев’ятої Симфонії Майстра умиротворено, ре-мажорно, у тональності божественної любові до природи і її краси.
Адже смерть, за неперевершеним висловом А. Шопенгауера, «подібна заходу сонця, що лише здається поглиненим у ночі. Насправді, будучи джерелом всякого світла, воно горить безперервно, приносить новим світам нові дні»[1].
[1] Шопенгауэр А. Мир как воля и представление // Собр. cоч. В 5 т. Т.1. – М., 1992. – С. 342.
07.08.2019