Капелі.

Експромт автора на банкеті в честь Української Республіканської Капелі 26. липня у Відні.

Ах, нам тут сонце не світило,

Ми тут не бачили весни,

Тут небо хмарою закрило,

Ах, нам тут снились тільки сни.

Нам снились сни... Не сни, а муки!

Прокльони, стогін, плач і крик,

Нам снились сльози, зойки, руки,

Те, що не вимовить язик.

І так минали тижні цілі...

Нас жах голодним звірем їв,

У день закопаних в могилі,

В ночі в залізних стисках снів.

І враз нам сонце засвітило,

Ах, сонце рідної землі,

Нам рідне поле зашуміло,

Нам заспівали солов'ї.

З серпом селянка вийшла жати,

Чумацька пісня... степ в ночі...

Кайдани... глум... і Чайка-Мати

І син на зраненім плечі.

І щось страшне, як грім в негоду,

Як в день похмурий блискавки,

Як гнів великого народу,

Що був покривждений віки.

Як вільна пісня перемоги

Життя і правди і краси,

Всього, що, краю мій убогий,

Ти щедро світові даси.

Це знову сон! Ні, ні, кохані,

Ви знов вернули все мені

І засвітили знов в тумані

Давно погашені огні.

В моїй душі вмірають муки,

Надія знову ожива,

Цвітуть сади, степи і луки,

Шумить над озером трава.

І Україна із пожежі

Безсмертним феніксом летить!...

Горять і світять її вежі,

Круг неї цілий світ шумить.

[Воля, 2 серпня 1919, т. 2, ч. 1]