Посеред плодородної рівнини, переплїтаної горбками, розлягає ся над Сяном замаєним по берегах лозами, старинне руске місто Ярослав, перетворене в новійших часах на войскову кріпость. Місто Ярослав стояло первістно побудуване близько сусїдного села Долкинь; там був і деревяний оборонний замок, о котрім не звістно, чи при нападах спалив ся, чи єго за-для старости розібрано. Побудовано другій так само деревяний замок, але на подальшім місци, на горбочку над Сяном; під той замок перенїс Володислав Опольскій 1375 року місто і там стоїть оно до тепер. Коли сей замок спалили Татари 1500 р., вимурувано на єго місци обширнїйшій; він перестояв довші часи опираючись неприятельским нападам, поки не розпав ся. З єго румовища видобуто 50.000 цегол, котрі за дозволом ужили міщане при будові мурованої рускої Церкви 1743 р. Високій горбок, де стояв старинний ярославскій замок, переховав ся до тепер, лише єго зорано з одного боку. Перша осада людска, що дала почин — не знати при яких обставинах — до основаня згаданого міста, осїла тут посеред лїсової дикости, бо цїлу охрестність Ярослава, де розтягають ся цвітучі луги, орні поля, залюднені села, покривали в старину по обох боках Сяну густі великаньскі лїси, по котрих нема слїду.
Як початки основаня многих міст на Руси або цїлком незвістні, або лише звістки з народних переказів, не даючих по руки историчної правди, так се можна сказати і о містї Ярославі. Кажуть, що основателем Ярослава мав бути Ярослав, рускій князь перемискій і від имени основателя перейшла назва на місто. Коли по смерти Володимира Великого (1015) пороздїляли полишені сини між себе руску землю, повстало опісля кілька самостійних руских княжеств; се не причинило ся до скріпленя Руси, але противно, ослабило Русь. Для розширеня своїх границь воювали завзято зелїзом, огнем та зрадою межи собою братя, прикликуючи собі на поміч для довершеня лиха то Поляків то Мадярів, з чого ті користали. Святополк, найстаршій син Володимира Вел., хотячи посїсти рускі землї своїх братів, щоби статись самовладцем цїлої Руси, змачав свої руки в братній крови, замордувавши Бориса, Глїба і Святослава. Щоби укарати лютого братоубійника Святополка, замотав ся з ним Ярослав в довшу війну, з чого скориставши польскій король Болеслав Хоробрий, тесть Святополка, заняв Червону Русь і прилучив єї к Польщи. Ярослав, відобравши по більших трудах від Польщи забрану Червону Русь, положив великі заслуги для Руси, тому записане єго имя красними буквами в нашій народній исторії. Занявши ся укріпленєм та розширенєм що-лише через помершого вітця Володимира заведеної віри Христової на Руси, він оснував богато церквей, позакладав школи для ширеня народної просвіти, надав Руси права, запровадив замість шкіряних, золоті і срібні гроші і т. д. Може бути, що Ярослав, укріпляючи деякі міста для лїпшої оборони против неприятелїв і основуючи нові, заснував і руске місто Ярослав над Сяном. Як-будь оно було, перші историчні звістки о містї Ярославі стрічають ся в записках з ХІІ-ого віку, коли Мадяри вмішавши ся в домові сварнї, являють ся два рази під Ярославом. Першій раз удало ся Мадярам заняти зрадою місто з замком, другій раз побідали их Русини і богато Мадярів потопило ся в Сянї.
Місто Ярослав, окопане в старину глубокими ровами і валами, огороджене навкруг високими парканами, оточене деревяними баштами, становило з замком з підземними ходами оборонну кріпость, о чім свідчить навіть старинний герб міста, представляючій отверту браму з двома по-над брамою баштами. Позаяк огородженє парканами що-раз ширше простираючого ся міста коштувало богато дерева, — за-для чого вирубувались і нищились охрестні лїси, а ті паркани з деревяними баштами при нападах і пожежах обертала ся в попіл, длятого порішено оточити місто високим муром, побудувати простірну муровану башту, і сю роботу, переривану воєнними непокоями, укінчено около 1690 р. На старинних валах з окопами стоять тепер плянтації, по обороннім мурі полишились слїди, а похилившу ся до упадку башту розібрано 1783 р.
З причини догідного положеня над Сяном піднесло ся місто Ярослав, котрому надано маґдебурске право до перворядних торговельних міст в краю. За-для відбуваючих ся тут частих ярмарків, треваючих по чотири недїлї, був Ярослав звістний навіть в дальшім світї. На ті ярмарки являли ся купцї Араби, Турки, Вірмене і другі з всїлякими дорогоцїнними товарами, маючи в містї стало винаймлені доми на складї. Довкола обширного ратуша в ринку виставляли купцї на ярмарках свої товари на продаж, а на розляглих пасовисках по-за містом, стояли стада коней з рогатою худобою і тут був завсїгди оживлений рух. Над порядком ярмарковим надзирала за чергою в день і в ночи сторожа зложена з кількадесять людей, бо великій здвиг народу вимагав сеї осторожности. Користні привілеї надавані в різних часах місту а відносячі ся до ярмарків, торговлї, свобідної риболовлї на Сянї з єго затоками, випасу худоби, зрубів у густих лїсах на будівлю та паливо, побираня мита і т. д., впливали дуже додатно на розвій міста. Немаловажний був і той привілей даний місту 1630 р., що над дві родини жидівскі не вільно було більше жидам осїдати в містї, анї займати ся торговлею. Держав жид за довг міщаньскій грунт в заставі, то був обовязаний до пів року міщанинови грунт звернути, а коли-б міщанин не був в силї уплатити довгу, то довг заспокоювало місто, відбирало грунт від жида а опісля задержувало собі на власність або відпродавало другому міщанинови. Розвита торговля на суши і сплавнім Сянї деревом, збіжем, шкірами, овочами, воском, світлом і т. д., що оставала виключно в руках міщаньских зорґанізованих в "торговельне водне товариство", причиняла ся немало, що місто богатїло. З добробитом повстало в містї всїлякі цехи; они були обовязані обороняти місто на случаї неприятельских нападів.
Як красно розвивало ся місто при сприяючих обставинах, так знов находили на него і тяжкі часи за-для нападів татарских, воєнних неспокоїв сполучених з контрибуціями та частих пожарів. Посеред брязкоту воєнної збруї залишили чужосторонні купцї, наражені на громадні матеріяльні втрати, являтись на ярмарках в Ярославі, повивозивши з міста свої склади, а так само і міщанам трудно було удержатись при торговли. З упадком ярмарків і торговлї підупадало місто, підупадали цехи, з рук міщан стала переходити торговля в руки жидівскі. Не допоміг привілей наданий місту, де сказано, що немаючим посїлости в містї не вільно займатись торговлею, бо жиди знайшли способи привілей сей обійти. Після перехованих записок було 1730 р. над сто родин жидівских в Ярославі, а се число побільшало ся рік-річно. Захвативши постепенно торговлю в свої руки, почали жиди випирати заможне бувало міщаньство з ринку — і оно тепер тулить ся по подальших улпцях, а жиди займають переднїйші місця в містї. До згаданих тяжких часів, в котрих богато потерпіло місто з міщаньством зачисляють ся після зібраних лїтописних записок слїдуючі важнїйші лїта:
1489 року напали на Ярослав Татаре. Для тих дикунів стала ся наша руска земля мов жировиском і они сюда часто прилїтали на жир. Ограбивши і опустошивши місто, полишили Татаре по собі згарища і трупи.
1498 року Стефан, воєвода волоскій, загнавши ся з Турками і Татарами на Русь, опустив міста Перемишль, Радимно, Переворск, Ланцут з другими місцевостями над Сяном, не полишивши і Ярослав в спокою.
1500 р. напали знов на Ярослав Татаре і спалили оборонний деревяний замок.
1600 р. більшій пожар в містї спалив посеред ринку стоячій деревяний ратуш і много домів.
1622 р. заволїкли сюда подальші купцї з товарами морову заразу звану "чуму". У містї настав великій переполох, скоро люде почали скоропостижно мерти. На сю заразу вимерло в короткім часї кілька соток людей.
1624 р. Кантемир Мурза, воєвода волоскій, розложивши ся табором під Медикою, розіслав своє війско на всї боки, щоби грабило і палило міста з селами, при чім і Ярослав потерпів.
1625 р. вибух в часї ярмарку при сильнім вітрі великій пожар у містї і погоріла більша часть міста з ярмарочними товарами. На вежи латиньского парохіяльного костела спалили ся звони, мабуть і мури ослабились, бо в дальших часах обірвав ся кусень муру і вбив 22 людей на смерть а многих покалїчив, заваливши при тім і склепінє в гробовій криптї в костелї.
1648 р. наблизило ся під Ярослав козацке войско. Оно грозило спалити місто, але за умовлений грошевий окуп звинуло табор і відійшло дальше. Потерпів лише монастир Єзуїтів спроваджених сюда 1571 р. [По знесеню Єзуїтів 1777 р. перейшов поєзуїтскій костел в Ярославі з монастирем, в котрім удержувано школи, на власність Доминиканів знесених в Бохни.]
1654 р. появила ся знов морова зараза в містї, набавила людей великого страху, але вскорі вигасла.
1656 р. найшли на Ярослав Шведи, стали рабувати передмістя, поки місто не окупилось.
1657 р. розложив ся табором під містом Юрій Ракочій, князь семигородскій, союзник Шведів, і наложив на міщан контрибуцію.
1672 явило ся тут козацке війско з гетьманом Дорошенком а взявши окуп відійшло дальше.
1700 р. погоріло богато домів.
1703 р. знов найшли на Ярослав Шведи і не обійшло ся без контрибуції.
1711 р. розложив ся тут табором Петро Великій а єго войско непокоїло місто.
Написав Василь Чернецкій парох з Сїльця белского.
(Конець буде.)
[Дѣло, 19.07.1894]
(Конець.)
По причинї згаданих воєнних непокоїв і частих пожарів в містї затратили ся старинні акти з грамотами, котрі могли би дати докладний погляд на давні відносини що-до нашої церкви і народности в містѣ Ярославі. За-для браку відповідних записок трудно дослїдити справи первістних руских церквей і их основаня; навіть перекази в тім напрямі затерли ся в памяти людскій. Переховав ся лиш оден переказ, що на теперішнім цвинтарі стояла в далекій старинї деревяна церков під візванєм "Успенія Пресв. Богородицї" та що при нїй мешкали місцеві душпастирі. В тій церкви переховувала ся чудотворна св. икона Матери Божої звана "Милосердія Двери", она була звістна навіть в ширшім світї, наколи до неї громадно горнули ся побожні богомольцї з подальших сторін. О початках сеї чудотворної икони нема записок. Коди та церков приклонила до землї свою престарілу баню, побудовано на єї місци другу, до неї перенесено при благословеню торжественно і чудотворну икону. При тій цвинтарній церкви було основане міщаньске Братство, що мало між иншими право надзорувати над порядками і касою церковною, та презентувати душпастирів. Що се Братство було давне, посвідчають записки з року 1596, де князь Александер Острожскій, воєвода виленьскій, властитель Ярослава, дозволяючи на заміну ерекціональних грунтів, застерігає собі право свобідного вибору чотирох старших братів в згаданім Братстві. Права того Братства потверджує і дальшій властитель Ярослава, Константин Любомирскій, староста сандецкій 1669 р. Наколи по лїтах церков цвинтарна показала ся за мала для що-раз більше зростаючої людности в містї та численно прибуваючих до неї богомольцїв, порішило церковне Братство побудувати простору муровану церков у містї. На сю цїль подарувала 1688 року королева Марія Казимира, жена Яна Собіского, догідне місце при улици Замковій з кусником відповідного поля для виробу цегли. Приспособивши матеріяли, розпочало Братство мурувати церков року 1716. При основаню єї зложила родина Манкевичів значну грошеву суму. Ледви вимурувано зруб, застановлено по незвістній причинї на довгій час роботу, поки не знайшли ся фундатори, котрі не щадили труду й гроша, щоби почату будову по трицятьох лїтах докінчити. Тими фундаторами були: Илія Вапиньскій, купець, міщанин і війт ярославскій зі своєю женою Пелагією. Илія Вапиньскій посїдав кілька домів в містї а по-за містом просторі поля з броварами. Після перехованих церковних записок, пожертвував Илія Вапиньскій на докінченє церкви 18.000 зол. до чого ще причинили ся добровільні жертви. Онуфрій Шумляньскій, епископ перемискій, дав 200 зол., маґістрат ярославскій 140 зол., Олексей Лескович 100 зол., Іоан Левицкій 100 зол., а другі зложили поменші датки. На сю цїль продано деякі церковні образи і срібну лямпу з цвинтарної церкви за 255 зол. до незвістної близше церкви св. Покрови. По докінченю церкви украсив єї Илія Вапиньскій у внутрі престолами, різьбами, закупив дві дорогоцїнні чаші і кілька фелонів. Близько церкви вимурував сей фундатор одноповерхній дім для руских священиків з власних фондів з деревляною дяківкою, котру пізнїйше заступлено мурованим домком. З великим торжеством, при здвизї народу, перенесено з цвинтарної церкви чудотворну икону Матери Божої до нової міскої церкви, сюда перенесло ся і міщаньске церковне Братство св. Онуфрія, котрого статут затвердив папа Венедикт ХІV. грамотою з 22 цвітня 1749 р. Першими старшими братьми в тім Братстві були: Илія Вапиньскій, Андрей Манкевич, Николай Левицкій, Илія Павлович, Андрей Смолиньскій, Панько Козубскій і Василь Кудлиньскій. З огляду, що до чудотворної икони горнули ся богомільні люде, постарав ся печаливий о хвалу Божу Илія Вапиньскій о се, що міску церков ярославску перетворено на церков колєґіяльну, при нїй було установлених шість душпастирів під проводом настоятеля-пароха для скоршого заспокоюваня всїх потреб духовних, як місцевих парохіян так і богомольцїв. Для побільшеня фондів колєґіяти прилучив до церкви ярославскої князь Август Чарторийскій, воєвода рускій, 1766 року церков на передмістю званім Тарнавець, тепер Гарбарі, котра мала самостійних парохів, з полями, сїножатьми і приходами до церкви ярославскої. В церкви на Гарбарах переховують ся по свідоцтву знатоків малюнки з трох періодів часу з далекої старини. Илія Вапиньскій, заснувавши ще з власних фондів шпиталь для шістьох убогих, поробивши значні заупокійні лєґати, розстав ся з сим світом, полишивши по собі яко щедрий фундатор, приклонний свому обрядови і народности, красну память з рода в рід та й красний примір до наслїдуваня.
О основаню, докінченю і освященю міскої ярославскої церкви свідчила довгі лїта поміщена на мурі в пресвитерії напись, поки єї не змазано при біленю церкви 1884 р., але вірний єї відпис переховує ся в записках церковних такого змісту: "Нова мурована церков ярославска основана родиною славетних Манкевичів і других міщан [1716], потім славетними фундаторами Илією і Пелагією Вапиньскими і другими міщанами докінчена [1746] а дня 16 мая [1782] освятив єї Максимиліян Рилло, епп. перемискій". Згадана церков під візванєм Преобр. Ис. Христа, побудована в греческім стилю о одній копулї, виложена рівним камінним помостом. При входових дверех спочиває хор на стовпах, сходи на хор криють ся в стїнї. В церкви висять в рамах портрети фундаторів з написями: "Илія Вапиньскій війт ярославскій фундатор церкви упокоїв ся 23 марта 1777, проживши 86 лїт". — "Пелагія Вапиньска війтова ярославска фундаторка церкви упокоїла ся 30 октоврія 1768, проживши 51 лїт". Під портретами містять ся під склом стихи уложені в честь фундаторів. В прибічнім престолї, яко в виднїйшім місци, переховує ся чудотворна икона Матери Божої з Спасителем на руках, змальована на дереві в невеликім розмірі. Побіч престола єсть мармурова таблиця з написію що папа Пій VI. грамотою з 21 падолиста 1779 узнав св. икону за чудотворну та надїляв єї на кождий день совершенними відпустами. Виданє сеї грамоти мусїли попереджати чуда, але якого они були рода, трудно сказати, бо в архивах церковних нема дотичних записок. Головні відпусти відбувають ся тут рік-річно при здвизї народу в днях 6, 7 і 8 н. ст. вересня. Чудотворна икона була в старину украшена срібною одежію з дорогоцїнними камінями. Коли у війнах Наполеоньских правительство забирало з церквей золото і срібло, забрано попри сосуди церковні також одежу з икони, а за те надано церкви 3%-ву обліґацію. Довгі часи стояла икона прироблена лише мальованим папером, поки печаливий о хвалу Божу місцевий парох о. Іоан Хотинецкій не постарав ся о се, що икону украшено наново позолоченою одежію з ческими камінчиками артистичної роботи вартости по-над 300 зр. В столїтну річницю надїленя чудотворної икони відпустами, відбуло ся 1879 р. в церкви ярославскій велике торжество в присутности численного руского духовеньства, охрестної шляхти, епископа і капітули перемискої. В часї торжества надійшла телєґрама з благословенєм від папи римского Льва XIII.
До церкви припирає закристія. В нїй переховують ся, по-при деякі старинні акти, портрети Рилла, Ангеловича та кількох бувших місцевих парохів. Під церквою розтягає ся підземна крипта, затворена плитою; до неї входить ся по сходах. В криптї, по більшій части засипаній землею, спочиває фундатор церкви Илія Вапиньскій побіч других розпавших ся домовин; близше незвістно, чиї чашки і кости в них трупішіють. Жена фундатора Пелагія Вапиньска спочиває на цвинтари; більша камінна плита з написом вказує єї гріб, посеред численних деяких навіть показних нагробних памятників.
По вибудуваню міскої церкви стояла старинна цвинтарна церков через довгі лїта пусто; похоронено в єї серединї лише двох місцевих душпастирів оо. Якова Лубиньского і Григорія Шведицкого. Коли австрійске правительство виставило тую церков на ліцитацію, купили єї міщане ярославскі на власність д. 14 цвітня 1790 р. за 204 зр. Найперше служила она на трупарню, потім винанято єї на порохівню, вкінци обернено єї на холєричний шпиталь для жидів. Коли-ж она за-для старости розпала ся, так що лише пресвитерія полишила ся цїла, перебудували єї міщане на каплицю, а по благословленю єї 1838 р. відправляють ся в нїй в деяких днях богослуженя дотепер.
Як трудно дослїдити, чи не було в далекій старинї більше руских церквей та деяких монастирів в Ярославі, так з перехованих актів можна лиш се дізнатись, що в Ярославі були душпастирями: 1700 р. Іоан Маршалкевич, 1718 Іоан Неронович, 1730 Теодор Височаньскій, 1747 Яків Лубиньскій, 1756 Григорій Шведицкій, 1759 Іоан Вернакевич, 1764 Антін Роботицкій, 1796 Іоан Манастирскій, 1827 Данило Качановскій, 1837 Іоан Гладишовскій, 1857 Теодор Левицкій, 1879 Іоан Санчиц, а від 1883 Іоан Хотинецкій.
[Дѣло, 20.07.1894]
20.07.1894