Той, хто постійно переносить на завтра роботу, може звинувачувати в цьому свої гени – це правда принаймні про жінок. Адже дослідження засвідчує: схильність до прокрастинації в представниць жіночої статі можна зчитати з експресії конкретного гена. Ця ДНК-ділянка визначає концентрацію нейромедіатора допаміну в мозку: що більше допаміну, то більше жінки схильні прокрастинувати.
Зображення: Brain Jackson/ istock.
Деякі люди швидко виконують усі пункти в списку «важливих справ», інші натомість постійно відкладають неприємні заняття на потім. Ця прокрастинація в крайніх випадках може позначатися на приватному та професійному житті пацієнтів. Але як можна пояснити схильність до такого відкладання неприємних завдань?
Дослідження доводять, що в цьому процесі важлива мозкова анатомія. Схильність до прокрастинації пов’язана з розмірами та зв’язками двох ділянок у мозку. Кароліне Шлетер (Caroline Schlüter) з Рурського університету та її колеги нещодавно досліджували, чи впливають на прокрастинацію інші чинники.
«Чи ми йдемо просто до мети, не відкладаючи її, залежить тільки від нашої здатності застосовувати певні когнітивні та емоційні механізми контролю. Ці механізми метаконтролю в минулому неодноразово пов’язували з сигнальним шляхом допаміну», – пояснила вчена. Тож науковці задалися питанням: чи можуть генетичні відмінності допамінної системи бути пов’язані зі схильністю до прокрастинації?
Аби це з’ясувати, Шлетер з командою проаналізували генетичні дані 278 чоловіків і жінок. При цьому вони цікавилися передусім так званим геном тирозингідроксилази. Адже залежно від експресії цього гена в мозку перебуває більше або менше «гормону щастя» допаміну – нейромедіатора з родини катехоламінів.
Додатково за допомогою анкет науковці виявляли, наскільки добре піддослідні могли контролювати свої дії – як доказ того, що вони схильні прокрастинувати. Результати засвідчили: жінки з поганим контролем поведінки мали генетично зумовлений вищий рівень допаміну. Шлетер та її команда повідомили, що висока концентрація допаміну часто супроводжується вищою когнітивною гнучкістю. «Це не обов’язково погано, але часто означає посилене відволікання», – сказав колега Шлетер Ерган Ґенс (Erhan Genç). «Ми припустили, що через це людям складніше підтримувати сформований у якийсь момент намір працювати», – резюмувала Шлетер. Тобто жінки, в яких простежуються симптоми прокрастинації, можуть бути схильні відкладати справи, бо їх сильніше відволікають різні чинники.
Цікаво, що в чоловіків виявлений у жінок взаємозв’язок не проявлявся. Як таке може бути? Зі слів науковців, попередні дослідження також засвідчили статеві відмінності між геном тирозингідроксилази та людською поведінкою. «Цей зв'язок ще не цілком пояснили, але до нього долучений жіночий статевий гормон естроген», – повідомив Ґенс. Тобто естроген непрямо впливає на продукування допаміну в мозку та підвищує кількість нервових клітин, що реагують на сигнал нейромедіатора. «Тож через естроген жінки можуть бути чутливішими до генетично зумовлених відмінностей допамінової концентрації, що, своєю чергою, проявляється у поведінці», – кажуть біопсихологи.
У майбутньому вчені хочуть детальніше вивчити вплив естрогену на «прокрастинацію» і дослідити, чи залучений до цього явища нейромедіатор норадреналін – викид цієї речовини також визначає ген тирозингідроксилази.
Зараз зрозуміло: не лише мозкова анатомія, а й гени впливають на схильність прокрастинувати. Науковці наголошують: експресія гену тирозингідроксилази пов’язана не з розміром чи зв’язками в ділянках мозку, які раніше ідентифікували в цьому контексті. «Наше дослідження довело, що гетичні, анатомічні та функціональні відмінності впливають на цю ознаку особистості незалежно одна від одної», – таким є висновок.
Daniela Albat
„Aufschieberitis“ liegt auch in den Genen
Ruhr-Universität Bochum, 12/07/2019
Зреферувала С. К.
17.07.2019