Перед 50-ти роками бережанська гімназія містилася в ратушевім будинку.
Жмут евфемістичних по части і по части цікавих на нинішні часи споминів бувших бережанських учнів подала в день ювілею столітнього існування тої гімназії в 1906 році польська брошура п. з. "Z lat szkоlnусh".
В книжечці "Селянська Бурса в Бережанах", виданій накладом філії УПТ 1908 р. в Бережанах, подав С. Т.*) образок з історії тамошної гімназії п. з. "Руські Гарібальді", в якім описано боротьбу дуже ароґантного учня Л. Ш. жида, з учителем клясичної філології о. Д. Ця боротьба на тлі здогадних сепаратистичних тенденцій учителя товклася 1861/2 р. на конференціях професорів, між дирекцією гімназії, радою міста, староством, намісництвом і докінчилася 16-годинним арештом учня і перенесенням професора на посаду при Академічній гімназії у Львові.
Коли взяти на увагу тодішню педагогічну систему, окремі умовини провінції, віддаленої кількадесять кілометрів від залізниці, то не буде дивним, що серед бережанської нудьги поширювалося картярство і пиянство. Шамбелян, катехит о. Мих. Соневицький оповідав, як на годині одного професора учні-ветерани грали фербля під лавкою на підлозі. Одного разу счинилася між ними суперечка і вибухнула на клясу, учні перевернули лавки та була бійка.
На передмістю зв. "Місточко", недалеко ринку був шинк Юпітера. Там учні вищих кляс бавилися до пізних ночей. Одного разу присівся до них патлатий рубач, сорочка поверх штанів, за ременем сокира. "Паничі гуляють", — каже він, — "а батьки там дома від губи собі відривають!"
— А тобі що до того!? — гукнув молодик і трах рубача позавуха.
На другий день рано стоїть рубач перед дирекційною канцелярією, учні приглядаються — це ж перебраний професор П. Д. в перуці!
Кілька учнів "вилетіло", решта дістала "карцер" і злі обичаї.
Іще один епізод, який ледве чи остав в чиїйсь пам'яті.
На шкільний рік 1892/3 забрив до V-oї кл. Зіґфрід Нахт, жид, син зубного лікаря з Бучача, "революціонер". Блідий брунет з висуненою долішною щокою, мав він між своїми манатками спільну знимку з товаришем українцем, Болгарином, кавалєрійський револьвер, яким той застрілився і збірку його рисунків пером на швидку руку на листах звичайного шкільного зшитка. Були це картини баталій рукопашних боїв в шалених наступах всуміш з розбриканими кіньми й гарматами в куряві поту, крови і пилу.
Була тоді мода на плащі з пелериною. Нахт на пepшe півріччя дістав третю клясу, казав собі на плечах виписати крейдою велику римську трійку і приніс револьвер з набоями, щоб застрілити господаря кляси, проф. Юліяна Насальського. Діялося це 30. січня 1893 р. перед роздачею свідоцтв. Учень Йосиф Кучма побіг мерщій до дирекції і повідомив її про намір Нахта. Директором був тоді д-р Ян Ґжеґорчик**).
Молодший сторож викликав Нахта до дирекції. Тут за дверми чекав найсильніший з тодішного гурта професор П. Д., він схопив Нахта обіруч ззаду, а старший службовик витягнув йому револьвер з кишені. Його віддали на поліцію і зателєґрафували по батька.
Роздача свідоцтв того дня в V-ій клясі відбулася найпізніше. Насальський був блідий, збентежений, його голос тремтів, заломлювався, руки дрижали.
По кількох роках була замітка в часописах, що відомого анархіста, Зіґфріда Нахта арештовано під Ґїбральтаром, опісля був він співробітником анархістичних російських альманахів в Парижі.
Юліян Насальський прожив ще 20 років, видавав "Бібліотеку для молодіжи", осів в Коломиї і помер там 1913 р.
Чи знав він, кому завдячує тих 20 років життя? Здається, що ні. Може завдячував їх директорові Ґжеґорчикові, про якого знав, що підчас лєкцій підслухує його під дверми і видає неприхильні осуди властям і перед яким остерігав укpaїнську молодь, мовляв "Стіни мають вуха"...
Йосиф Кучма був пізніше урядовцем "Дністра" і помер 22. VIII. 1917 року.
Так добродійсність і вдячність розійшлися в містичній сфері віри.
Бережани і їх гімназія мали свій чар (хоч не для всіх і не підчас дирекції Ґжеґорчика!).
Мих. Рудницький з своїх споминах "Бережанські товариші (У день товариського з'їзду***)" пише, що "бережанська гімназія мала вікову традицію і була одним з найбільше поступових огнищ виховання в Галичині".
Духові катехита, папського шамбеляна о. Михайла Соневицького "найбільшого приятеля молоді, бережанського Сократа, з вигляду, життя та світогляду", присвятив він гарячу згадку в тім фейлетоні і в оригінальному оповіданні "Ворог целібату"****).
"Жаль за давніми Бережанами" висловив незабутній Василь Весоловський в "Ділі" 1936 р. з 18. вересня ч. 210.
Обильний сніп свіжих, запашних квітів-вражінь з нагоди товариського з'їзду подав Мих. Рудницький в п'ятьох фейлетонах "Діла" 1937 року від 27—31 травня чч. 114—118 п. з. "30 літ по матурі".
Того ж року Богдан Лепкий присвятив великий, гарячий вірш-спомин п. з. "Бережани", підзаголовок "Anno Domini 1887", "Діло" з 6-го червня ч. 123.
Врешті о. Теодор Цегельський, парох-ювилят в Струсові, подав в "Ділі" з 24. липня 1938 ч. 160 свої спомини п. з. "60 літ по матурі".
Вірш Б. Лепкого кінчить строфа:
Як забути вас мені,
Незабуті Бережани?
Де минули юні дні,
Там душа вовік остане.
*) Проф. Д-р Степан Томашівський.
**) Описаний під прізвищем "Прула" в повісті М. Яцкова "Огні горять". Тим прізвищем "охрестили" його учні.
***) "Діло" ч. 104 з 15. V. 1937 р.
****) Ювил. Календар "Просвіти" р. 1928 і в окремій збірці п. з. "Нагоди й пригоди, з любовних історій".
[Львівські вісті, 08.07.1944]
08.07.1944