Федерація.

З Парижа доходять до нас вістки про переговори, які ведуться між представниками Росії, Укр. Нар. Республики і Чесько-словацької Республики. Також і з Праги донесено при кінці мая, що туди приїхала делєґація Укр. Нар. Республики і нараджується там з представниками чеського правительства.

 

Про предмет переговорів ці вістки нічо не говорять, але коаліційна преса кидає дещо світла на переговори в Парижі та Празі і велить догадуватися, що є предметом нарад представництва народів: українського, великоруського і чеського. Орґан француського міністерства справ заграничних "Temps" пише, що коаліція стремить до утворення, на підставі Вільзонівських засад, федеративної Росії. А орґан през. Крамаржа "Narodni Listy" додає, що бажанням Чесько-словацької республики є — увійти в тісну звязь з тією федерацією. Отже видко, що великорусько-українсько-чеська федерація сталась актуальною і є предметом конференцій між представниками трох інтересованих народів.

 

Нам, що не знаємо докладно відносин в Укр. Нар. Респ., що не маємо докладних вісток з Парижа — словом нам відтятим від братів і ширшого, світа, годі щось рішучого в тому ділі сказати. Ми можемо тільки виразити це, що інстиктовно відчуваємо і бажаємо в тих для нашого народньо-державного життя тяжких часах.

 

Укр. Нар. Республика за останнього пів року своєї державности виказала стільки жизняних сил, стільки творчої енерґії, що це перейшло наші надії. Повалення "гетманської" влади і піврічна, тяжка боротьба на двох фронтах при внутрішних і зовнішних перепонах — це найкраще свідоцтво жизности Укр. Нар. Республики. Вороги, що звикли глумитись над українською державністю і розсівати про неї всілякі кливети, зі скреготом зубів мусять таки в дусі признати, що творці і провідники української державности не є "ґенералами без війська", як звичайно в ворожому таборі їх називано, але виконавцями волі укр. народа. А ця воля така могутня, що треба було аж заключати союзи проти тієї "фантастичної України". Два імперіялізми, чорний і червоний змагаються з нею і ради не можуть собі дати. Видко твердий горіх — Укр. Нар. Республика.

 

Але слаба це потіха для нас. Війна не будує держави. Вона ослаблює або й руйнує сильні, модерно устроєні державні орґанізми, а щож говорити про державу, як Укр. Нар. Республика, котра що-йно зачала ставляти перші кроки і не має ще навіть витичених границь.

 

Тому то опертє Укр. Нар. Республики о сусідну якусь державу чи державну ґрупу конечне, бо сама вона не дасть собі ради з колодами, які кидають на дорогу єї розвою ворожі сусіди. Така союзниця, сама у власному інтересі, йде Укр. Нар. Республиці на зустріч, а нею є Чесько-словацька республика. Хоч вона ще молоденька, але проворна політика єї будівничих а теперішніх керманичів зробила її важним, а в деяких справах рішаючим чинником европейської політики. Вона не з сентементів — бо Чех сентементів не знає як і не знає їх реальна політика — але з власного інтересу допоможе Укр. Нар. Респуб. усталити українські етноґрафічні границі на заході тай своїм буйно розвиненим промислом може стати дуже помічною при будові укр. державности. Союз Укр. Нар. Респ. з Чехією є нині найбільше реальним проєктом.

 

Але чеська політика разом з політикою коаліції має іншу ціль — відбудову Росії, як "Temps" запевняє, на підставі самоозначення народів, отже Росії як федераційного союза державного, в якої склад увійшлаби і Україна.

 

Яку форму, по думці коаліції малаби мати ця федерація, ми не знаємо, але сумний досвід з переяславським договором безперечно спонукає наших політиків до великої осторожности, щоби договором, коли до такого прийде, запевнити Укр. Нар. Республиці повну независимість в союзі і усунути всі зародки конфліктів, які несе з собою вже з природи річи кожна федерація.

 

Колиб така федерація між Великорусами, Білорусинами, Українцями і Чехами була щиро подумана і щиро переведена з забезпеченнєм самостійности чотирох національних республик на етноґрафічних теріторіях, моглаб вона укр. народові принести велику користь. Передовсім його контрагенти на засаді взаємности помоглиби Укр. Нар. Респ. з'єдинити всі укр. землі під єї покровом, а це бувби дуже великий здобуток для державного життя України. Це повинно і стати першим услівєм, яке піднесуть укр. політики при переговорах.

 

Що-до федерації взагалі, то була вона політичним ідеалом всіх наших передових людей, від Кирило-митодієвських братчиків до Грушівського, котрі з усіма благородними змаганнями до вільности, до незалежности, до народовластя, стреміли також до дружнього пожиття народів. Про брацтво славянських народів мріли наші діди, а їх представник Микола Костомарів в своїм натхненім, славянофільськім маніфесті кликав: "Встане Україна з своєї могили і знову кликне до своїх братів Славянів. І не зістанеться ні царя, ні князя, ні ґрафа, ні герцоґа, ні сіятетьства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні мужика, ні холопа ні в Великій Росії... ні на Україні, ні Чехії. І стане Україна незалежною республикою в союзі словенськім. Тоді скажуть всі народи, показуючи на те місце, де на карті буде намальована Україна: От камінь, відкинений будівничими — а він ляг основою всього.

 

Чижби політичні мрії Костомарова прибрали форму реальних проєктів, щоб статися дійсністю?

 

Український голос

 

15.06.1919

До теми