«Популізм — це не ідеологія, а те, що її підкошує, роблячи або креативнішою, або підмиваючи її основу. Я б радше назвав його технологією, що покликана підсилювати класичну ідеологію, зокрема в плані комунікацій», — каже Тарас Семенюк.
Втім, популізмом охоплена вся Європа, і його прихильники плекають великі надії на створення серйозної конкуренції правлячому класу, естеблішменту європейських інституцій.
Що приховує популізм та які підводні камені він вже встиг розставити після цьогорічних президентських виборів. Про це на конференції “Digital-комунікації в епоху постправди: реалії та виклики” розмірковував аналітик центру KyivStratPro, оглядач та журналіст Тарас Семенюк.
Тарас Семенюк говорить про дві реальності сьогодення України: реформи, процес впровадження яких вже п‘ятий рік так поволі триває, і, власне, популізм, який на тлі реформ відіграє роль легкого сценарію для вирішення нібито всіх проблем одним махом: «Оце і є фішка популізму — запропонувати щось, що може моментально вирішити будь-які проблеми».
Після президентських виборів ми можемо називати певні прізвища, бо ті люди, які використовували популізм у своїй комунікації, зараз йтимуть до парламенту. Ці політики так чи інакше не знехтують спокусою привабити виборців, вдаючись до популізму. А виборцю, щоби встояти перед цим, потрібна освіченість.
«Кажуть, що найлегший шлях подолати спокусу — це піддатися їй. Щоб не зловитися на популізм, потрібно розвивати медіаграмотність та піднімати суспільну свідомість. Працювати над своїм критичним мисленням — а воно народжується тільки в дискусіях. Тільки проводячи правильні дискусії, де є тези і антитези, можна буде побороти популізм», — запевняє експерт.
Швидкість VS Стратегія
Популізм працює на певних принципах. По-перше, це боротьба гасел, що не мають між собою змісту, — увагу завойовує той, хто придумає найкраще гасло. По-друге, боротьба «картинки», як телевізійної, так і мертвої. «Колись, до Революції Гідності, топовим ток-шоу був Шустер. Зараз, попри те, що кожна з програм має якусь особливість, участь в них беруть завжди одні і ті самі актори: політики, експерти, які обговорюють певні меседжі», — зауважує експерт. І по-третє, уникання конкретик і пошук шляхів вирішення короткотермінових завдань.
Крім того, появі популізму сприяє економічна криза.
Важливою навичкою ефективного політика чи державного діяча є стратегічне мислення. Різницю між таким політиком та звичайним популістом Тарас Семенюк демонструє прикладом: «Уявімо, що політик “А“ каже: “Обравши мене, ви побачите, як я переставлю цю пляшку”. Він перемагає і переставляє цю пляшку на те місце, куди обіцяв, кажучи: “Я виконав своє завдання”. Але стратегічно це не є правильне рішення, оскільки будь-хто може підійти, штовхнути кафедру — і пляшка впаде. Той, хто мислить стратегічно, мав би спершу закріпити кафедру до підлоги, знерухомити її, а тоді вже переставляти пляшку на обіцяне місце». На думку експерта, є різниця між мисленням пересічного державного діяча та стратега, який намагається передбачити проблеми і підсилювати основи, замість того щоби одразу братися за виконання тактичних завдань.
Ясно, що реальність часто підкидає події, що вимагають від політиків миттєвих дій. Однак важливість стратегічного мислення і планування власне і полягає в тому, що дозволяє політикові бачити основи і ті місця, де може виникнути проблема. Нещодавня ситуація зі скасуванням Конституційним Судом статті закону про незаконне збагачення: це питання проходило через Комітет правової політики, депутати та юристи, які працюють там, могли передбачити виникнення конфлікту та ймовірність скасування статті в майбутньому. Та цього передбачення не сталося. «Річ у свідомій недалекоглядності або неграмотності», — резюмує Тарас Семенюк.
За його словами, в Італії під час парламентських виборів часів уряду Сильвіо Берлусконі постало питання податку на нерухомість. Глава уряду мав необережність пообіцяти скасування деяких таких податків. І, звісно ж, після хвилі аплодисментів знайшовся мудрий журналіст, який запитав у Берлусконі, яким чином той збирається компенсовувати втрати, що їх недоотримає бюджет. Той відповів, що виплатить їх з власної кишені. «Він — багата людина і може собі це дозволити. Проте це популізм, бо Берлусконі цього ніколи не зробить. Популіст завжди намагається сподобатись, передусім на емоційному рівні. Тому що 90% громадян голосують емоціями, а не головою. І це характерно не тільки для України, а й для Європейського Союзу», — говорить Тарас Семенюк.
Гра на страхах та культ особи
Суспільне благо в метафізичному вимірі — це є правова держава, свобода слова — все те, що робить демократію ідеологією вільних людей. Тарас Семенюк переконаний, що політика — це передовсім про боротьбу смислів, боротьбу мізків, боротьбу програм, що покликані покращити життя громадян. Натомість, коли ми бачимо боротьбу емоцій і картинок, хто креативніше підійде до створення своєї кампанії, то виникає небезпека популізму.
Основними ознаками популізму, на думку Тараса Семенюка, є:
— спекулювання на соціальній тематиці: підвищенні зарплат, щедрих пенсійних та соціальних виплат
«Пенсіонери — дуже піддатлива на такі обіцянки група населення. Звісно, що вони хочуть більше уваги до себе, тому політики користуються цим попри свої дорогі куртки і величезні годинники — у столиці це можна побачити дуже часто. Бо всі пам’ятають вибори мера Києва, коли Леонід Черновецький “засіяв” своїх “бабушек” гречкою та іншими продуктами, після чого вона зробила його переможцем», — сміється спікер.
— акценти на певній соціальній або етнічній групі
«Що пропонує Віктор Орбан? Він апелює до угорської нації, і ці заяви певною мірою ілюструють постімперський синдром країни, що, втративши свої території після розпаду Австро-Угорщини, намагається повернути собі колишнє не територіально, а людьми. Тому всезагальне об’єднання нації здійснюють шляхом мобілізації всіх угорців за кордоном. Так само працює і “рускій мір”, оскільки Путін неодноразово наголошував на тому, що захищатиме всіх російськомовних в Росії і за її межами, що стало одним із підготовчих кроків до окупації Криму та Донбасу», — пояснює фахівець.
— персоніфікований культ особи
«Це про лідера, який може ставити під сумнів доцільність існування державних інституцій. Подумаймо, хто з наших політиків часто говорив про те, що треба закрити НАБУ, бо вони не використовують гроші правильно. Звісно, проблеми є, але апелювати до того, щоб закрити якусь правоохоронну інституцію, — це, власне, метод популіста. Популіст підмиває основи важливих державних інституцій, які працюють над побудовою чи то демократії, чи правової держави, чи взагалі тих, які працюють на суспільне благо», — зазначає Тарас Семенюк.
— перемога з програмою-мрією
«Були політики, які казали: “Я маю мрію...” Правильно, але ця мрія не була підкріплена конкретикою і змістом. За саму мрію та образ голосувати небезпечно, бо ми не знаємо, що за ними стоїть», — каже експерт.
Популісти грають на страхах — різниця між популізмом Орбана і популістами навколо питання Брекзиту в тому, що у другому випадку не було чітко вираженого харизматичного лідера. Найджел Фараш був лідером ситуативним, проте в час виразного загального страху. Всі кричали, мовляв «ЄС в нас забирає гроші — повернемо гроші назад». Але не пояснювали наслідків такого кроку. Навіть ті, хто виступав за відмову від Брекзиту, намагалися донести до людей, що це небезпечно, що бізнеси пов'язані, є загроза відтоку інвестицій, але люди цього не чули, бо були одержимі страхом того, що хтось забирає і далі забиратиме в них їхні гроші.
«В Україні питання війни і миру буде темою №1 на парламентській кампанії. І нам треба вмикати критичне мислення. Питання гібридної війни та антимігрантських настроїв, що охопили всю Європу, теж можна внести до найгарячіших тем цієї гонки», — стверджує Тарас Семенюк.
Популіст працює проти інституціалізованої публічної влади:
— сіє недовіру до формальних інституцій (інколи виправдано);
— пропонує ампутацію інституцій замість їхнього лікування;
— виступає проти конструктиву, логіки та усталених правил політичного процесу;
— запевняє, що роль експертів та політичних еліт є деструктивною.
Українські популісти
На думку Тараса Семенюка, протидіяти популізму допоможуть розвиток громадянського суспільства; робота над підвищенням медіаграмотності; зміна тренду з соціальних споживачів бюджету (коли бюджет забезпечує всіх безробітних грішми) на тих, хто наповнює бюджет; не просто очікувати подачок від уряду, а думати і працювати над покращенням свого економічного становища; звітувати про позитивне та реальне.
Навіть демократам і освіченим людям складно втриматися від спокуси використовувати популістичні гасла під час кампаній, оскільки вони знають, що це і є прямий доступ до симпатій виборців. Основне — розуміти, що після потрапляння до парламенту починається інша реальність, і відповідальність за свої слова у цій новій реальності — основне мірило того, якісний ти політик чи ні.
Дотримання своїх обіцянок особливо актуальне для молодих політиків, бо те, що обіцяє Олег Ляшко, — це одне, але за тим, як виконуватиме обіцянки, наприклад, Святослав Вакарчук, буде слідкувати вся країна.
Чи можна в Україні на найближчих виборах отримати хоч якийсь позитивний результат без популізму? Пригадаймо, як Юлія Тимошенко оголосила про свій новий курс, який розділили по напрямках, розписали програму на 400 сторінок, пропонували розвиток... І ця кампанія тривала 4 місяці, але не дала бажаного для пані Тимошенко результату. І тоді Юлія Володимирівна почала говорити про зменшення ціни на газ вдвічі. Отже, маємо приклад, коли намагання вести раціональну кампанію не окуповуються електорально.
Втім щедрі обіцянки теж перестають працювати. Тарас Семенюк звертає увагу на те, що переможець президентської кампанії Володимир Зеленський обіцяв мало, а попри те сподобив підтримку виборця. Люди втомилися від обіцянок, бо більше їм не вірять, — вважає експерт. А успіх пана Зеленського базується якраз на тому, що він виступив проти всього існуючого політичного істеблішменту: проти влади, і проти опозиції — проти всіх тих, хто ці обіцянки давав і зрадив.
Підготувала Софія Федорак
06.06.2019