За поблажливістю до курсу, який веде нас до катастрофи, стоїть некомпетентність
У своїй попередній колонці («Найважливіша революція») я описав глибокі трансформації, які відбуваються зараз в енергетичній сфері. Вибух споживання в Азії, очолюваній Китаєм, прорив американського континенту як можливого основного джерела нафти та газу для світу, нова гіперконкуренція між країнами та підприємствами та неминуча самозабезпеченість США – такими є деякі зміни, які попереджаються нас про формування нового світового енергетичного порядку. Можливо, найбільш неочікуваною з цих змін є та, що в дискусіях експертів наголос перемістився з нестачі на достаток енергетичних ресурсів. Наприклад, дослідження Citigroup прийшло до висновку, що споживання енергії досягне свого максимуму у 2020 р. і в подальшому піде на спад.
Усе це може здатися дуже добрим для споживачів, та водночас є руйнівним для планети. Й оскільки ми, споживачі, є мешканцями планети, це є руйнівним для нас і наших нащадків. У цьому новому енергетичному порядку панують вугілля, газ та нафта, тоді як сонячна, ядерна, вітрова та інші види енергії, джерела якої є відновлюваними та не такими шкідливими для навколишнього середовища, опиняються в невигідному становищі. Це говорить про те, що викиди CO2, спричинені людською діяльністю, які сприяють глобальному потеплінню, не лише не зменшаться, як цього хотілося б, але навпаки – зростуть.
Примітка для скептиків: якщо ви не вірите, що кліматичні зміни зумовлені викидами CO2, виробленими людьми, прочитайте 11944 наукові статті, опубліковані в період між 1991 та 2011 роками 29083 авторами. 98,4% з них приходять до висновку, що глобальне потепління зумовлене людською діяльністю. (Джон Кук та співавтори, IOP-Environmental Research Letters, травень 2013).
На жаль, здається неминучим те, що ми і далі викидатимемо СО2 зі швидкістю, яка призведе до того, що середня температура на планеті підвищиться щонайменше на два градуси Цельсія. Ці два градуси кардинально змінять світ, яким ми його знали дотепер. І не в кращу сторону.
Чим зумовлена така поблажливість до курсу, який веде нас до катастрофи? Причин є декілька. Некомпетентність. Недовіра громадської думки до «експертів» та скепсис стосовно обґрунтованості наукових досліджень. Віддалені на перший погляд терміни, коли ці ефекти проявлять себе на повну силу, що створює ілюзію про те, що глобальне потепління не є невідкладною проблемою і ще є час для того, аби почати діяти. Економічна криза та інші нагальні питання, які не залишають часу, грошей чи політичного капіталу для вирішення проблем, які не є негайними. Недостатня солідарність між різними поколіннями (нинішні дорослі не показали себе готовими піти на необхідні жертви заради того, аби лишити дітям та молоді світ, більш придатний для життя). Загальне враження безсилля та смиренності перед інформацією про те, що ці кліматичні тенденції спинити неможливо.
І що в такому випадку робити? Магічних рішень немає, та є низка зусиль, які можуть якщо не повернути в попередній стан, то хоча б уповільнити наш рух до катастрофи. Зробити дорожчим використання енергії, яка виділяє СО2, та здійснити масові капіталовкладення в нові технології – ці дві мети є очевидними. Однак проблема не в тому що робити, а в готовності це робити. А саме цього бракує.
Мабуть, доброю новиною є те, що матінка-природа сприяє тому, аби всі ми мали більше стимулів робити жертви, необхідні для того, аби ослабити наслідки глобального потепління. Сигнали тривоги звучать щораз ближче від дому. Вже не йдеться про телевізійні кадри зі сценами топлення далеких льодовиків; щоразу все більшій кількості людей у світі достатньо просто глянути за вікно. Німеччина щойно пережила найбільші за п'ятсот років повені. Сполучені Штати – найбільш спустошливу із будь-коли зареєстрованих хвилю торнадо. Бразилія, Аргентина, Чилі та Колумбія зіткнулися з найгіршим за кілька десятиліть гідрологічним циклом, що знижує їх спроможність гідроелектричного виробництва, підвищує ціни на електрику та змушує їх використовувати більш забруднюючі види палива. У багатьох країнах змінюються цикли збору урожаю, а разом з ними і стандарти сільськогосподарського виробництва. Кількість біженців та людей, які втратили дах над головою через кліматичні катастрофи, перевищує кількість тих, хто опинився в такому ж становищі через війни та політичні конфлікти.
І перелік сигналів на цьому не завершується. Будемо сподіватися, що незабаром політики їх почують і почнуть для себе відкривати, що можна вигравати вибори, обіцяючи жертви зараз для того, аби врятувати майбутнє.
Мойсес Наїм, венесуельський письменник, економіст і аналітик, колишній головний редактор журналу Foreign Policy
Moisés Naím
¿Abundancia energética, precariedad ambiental?
El País, 08.06.2013
Зреферувала Галина Грабовська
16.06.2013