Кому і навіщо в Україні вручають музичні премії
Колись переможцям олімпіад вручали грамоти і дарували путівки в санаторій. У нашій свідомості намертво закарбувалося: шкільний конкурс талантів, потім районний, тоді обласний. Після обласного тепер їдуть на «Х-Фактор» чи «Голос країни». А там, якщо пощастить, хтось візьме під крило, і хайп (читай – сита старість) вже в кишені. А ще є «ЮНА».
Невеличкий екскурс. В 2011-му році задумався тяжко наш бомонд, аж фонограми заклинило, чому в прогресивних країнах є Grammy і Brit Awards, а у нас – катма. І спільними зусиллями вирішили, що й нам потрібне якесь ЕмТіВі, всенеодмінно треба! А що з держбюджету суми на мистецтво вділяють мізерні, довелося звернутись до меценатів. Павло Шилько, відомий в кулуарах як ді-джей Паша, взяв на себе продюсування, а спонсором став пакистанський мільйонер Мохамад Захур. Звідки, спитаєте ви, така любов до нашої культури? Все просто – пан Захур є чоловіком української співачки, актриси і моделі Камалії, і «ЮНА» задумувалась, поза іншим, як плацдарм для багатогранних талантів мадам Захур. Але навіть чоловік-мільйонер виявився нездатним перетворити кіч-діву на нову Мадонну. І все закінчилось одноразовим публічним виходом Камалії під ручку з перестарілим секс-символом ‘80-х Томасом Андерсом. А «ЮНА» залишилась. Очевидно, як покарання.
Журі конкурсу складається з 150-ти експертів: від продюсерки Олени Мозгової і менеджера Юрія Нікітіна до ведучих радіо «Шансон» і журналістів газетних рубрик всіх сортів. За прозорістю конкурсу пильнує консалтингова організація Deloitte. Непросте завдання. Бо забезпечити прозорість в мутних водах нашого шоу-бізу – це вам не керувати ризиками десь у Гонконгу. Але обрати таки обрали. То хто ж вони, герої нашого часу?
Кращою піснею року стала «Плакала» від гурту KAZKA, і це було так само очевидно, як і сумно. Трек про «імама молодого» і непросту жіночу долю спричинив фурор, увійшов в топ-10 світового чарту Shazam і встановлювався на рингтони, як колись – «Чорний бумер». Українці пишалися і заслуховували трек до дірок. А тоді було «Євробачення», флешмоб #NOKAZKA, і феєричне вокальне дно, продемонстроване Олександрою Зарицькою на відборі. Ми ніяк не збагнемо: хайп – не синонім таланту. 180 мільйонів переглядів у Ютубі показали, наскільки український слухач прагне нового, свіжого, оригінального. Прагне аж так, що готовий повірити, даруйте за каламбур, в будь-яку казку. Хай навіть з печальним кінцем. Зараз KAZKA активно концертує і, подейкують, готує новий матеріал. Чи повторить він успіх «імами молодої»? Якби знаття.
KAZKA
В номінацію «краща співачка» потрапили Джамала, Настя Камєнскіх, TAYANNA, Оля Полякова і Христина Соловій. Набір дивний, хоча могло бути й гірше. Зрештою, нескладно було передбачити, хто повезе додому нагороду – за 8 років існування «ЮНИ» Джамала зібрала сім статуеток, не зосталася без неї і цього разу. Бо які можуть виникнути питання до Джамали?.. «Євробачення» виграла, красуня, розумниця, зразкова дружина, мама... Не епатажна, не скандальна. Та й, чого вже, співає гарно. Не Поляковій же давати, чесне слово, з її чотирма октавами і, простигосподи, кокошніком.
Джамала
Кращим виконавцем став не Сергій Бабкін, якого віднедавна скрізь стало так багато, як не бувало навіть за часів 5'Nizza, а Діма Монатик. Минулоріч на «ЮНІ» він також згріб цілий оберемок нагород, і цього разу зоставив позаду і любителя вінні-пухів Арсена Мірзояна, і гламурного Макса Барських, і (подумати страшно) головного нашого вовкодава Олега Винника. Трикілограмову статуетку Монатик виборов з боєм: у працелюбності йому не відмовиш, та й концерт на «Олімпійському» чогось вартий.
Діма Монатик
Хоча, якщо потерти красиву картинку ацетоном, вона «попливе», як неякісний принт на футболці: кліпи в Монатика – кліше на кліше, про тексти й говорити годі. Авдиторія співака – дівчатка від шкільного віку і до межі, за якою починається «молодий вовчицизм», тому глибокого змісту в Дімині пісні ніхто не вкладає — ще голівонька заболить. Тож співає він таке:
Я дружу с головой.
Вроде бы все хорошо на...
Все хорошо, но...
Все хорошо, но стой.
Где-то покоя нет,
Трамваи молчат.
Им дышать уже очень поздно.
Да, очень поздно
А мы не знакомы, нет.
Гугл-транслейтор часто видає текст більш вишуканий, ніж те, що вилітає з вуст кращого виконавця-2019. Лірика – не найсильніша сторона наших артистів. От і напарницею Монатика в номінації «Краще відео» стала колега по креативному смисловому наповненню Надя Дорофєєва, чий сольний доробок знаменитий синглами «Абнімос/Досвідос» і «Не забирай меня с пати». Зрештою, Дорофеєва відома насамперед участю в гурті «Время и Стекло», інтелектуальне наповнення якого – на рівні креветки, і при прослуховуванні їхнього доробку музичні гурмани ризикують отримати рак вуха середньої складності.
«Кращим рок-гуртом» стали The HARDKISS. Біль і радість нашої естради. Ще минулого року Юлія Саніна висловила надію, що серед рок-гуртів України знайдеться хтось, хто зможе скласти їм конкуренцію, аби нагородження не мало вигляду «дали, бо більше все одно нема кому». Рок в Україні продовжує сором'язливо мовчати, мов прокажений, який покинув надію на зцілення. Тож до списку потрапили і Pianoбой, і Беz Обмежень, які останнім часом скотилися у відвертий поп. Женя Галич з O.Torvald більше займається розкруткою музканалу Megogo Live, ніж музикою, альбом «Бісайди» вийшов аж позаторік. Та й взагалі після провалу на «Євробаченні» бойовий дух одного з наших небагатьох рокових колективів якось підупав. А от за ще одних конкурсантів, гурт «Антитіла», прикро: вони якісно вимахали на цілих дві голови і записали свіжий, ще хрусткий альбом «TDME» із зрілою лірикою і впізнаваним звуком – на слова музикантів, на разі найкращу їхню платівку.
The HARDKISS
Але в нас коли пряники роздають, то роздають вагонами, і The HARDKISS поклали до кишені ще й нагороди за кращий альбом («Залізна ластівка») і за краще концертне шоу. До слова, на останню претендували далеко не дітваки: ювілейний концерт «Кузьма-50» і вже традиційний «День Незалежності з Океаном Ельзи». Щодо кращого альбому, то тут в команди Саніної конкурентів не було. Хорошими альбомами в нас публіку балувати не прийнято, а конкурували ну дуже прохідні диски, котрі й хітами особливо не можуть похвалитися: «Black Water» (MARUV), «KARMA» (KAZKA), «Mozaїka» (Onuka) і «Тримай мене» (TAYANNA). Взагалі, якби не «ЮНА», мені б і не наснилося, що TAYANNA наспівала на цілий альбом: крім «Фантастичної жінки» жодної її пісні я не змогла б пригадати навіть на великі гроші.
«Відкриттям року» могли стати Alina Pash, BOOSIN і, з чистого дива, Сашко Чемеров з екс-«Димної суміші» і його американський проект The Gitas, який утворився ще три роки тому. Але відкриттям стали MARUV. Анна Корсун не встигла зарекомендувати себе видатними музичними здобутками, але вже відзначилася кількома скандалами, пов'язаними з гастролями в Росії, випуском альбому під лейблом Warner Music Russia ну і, звісно, «Євробаченням», цим вічним бичом України. Тож відкриття вийшло таке собі, з душком. Душок посилився, коли «кращим електронним хітом» стала «Drunk Groove» від MARUV і BOOSIN. Плаский текст про п'яний секс на вечірці вінчає відео з японками в пеньюарах, розкаряченими ногами, колготами сіткою, відвертими позами і вимахуванням голими задами. При перегляді з'являється дежа вю, бо колись з цього починала Даша Астаф'єва і група «Nikita». Резюме: відкриттям-2019 стало те, на що купувався глядач ще на зорі становлення України-матінки, і на чому грамотні продюсери побудували наш шоу-бізнес. Якого ми досі не можемо спекатися.
MARUV
До категорії «Кращий естрадний хіт», здається, звалили тих, кому особливо й давати немає за що, але дуже хотілося. Половину списку займає «бєлакурая бєстія» Олег Винник і дует «Потап і Настя», хай і порізно. Насті таки дали за естрадний шедевр з текстом:
Ти тільки не відпускай мене
Моє серденько не відпускай,
Хай до тебе лине
Світло кохання мого.
Десь чули ми і про серденька, і про зіроньки з рученьками – років зо двадцять тому, коли Винник ще грав у німецьких мюзиклах, а Іра Білик писала до Франсуа листи далекі. До слова про Білик – не сподівалась я цього дня, але мої вітання. Схоже, вона звернула з доріжки, протореної Таєю Повалій, і повернулась до витоків. Тема, стиль і, головне, мова треку «Не ховай очей» показали в співачці давно забутий потенціал, котрий вона роками власноруч хоронила в «рябінах алих». Можливо, на «Не ховай очей» це творче воскресіння й закінчиться, але будьмо оптимістами.
Alina Pash
Кращою в хіп-хопі стала молода горянка Alina Pash. Дівчина змалечку брала участь у різних фестивалях (пам'ятаємо: школа, район, область, «Х-Фактор»), пробувала себе у кавер-гуртах і навіть на бек-вокал до гурту СКАЙ подавалася. Трек «Bitanga» запам'ятався яскравим кліпом і пекельним закарпатським суржиком: і автентично, і симпатично, хоча етнічними акцентами сьогодні складно когось здивувати, тут у нас умільців досхочу, від Дахи Брахи і до ONUKA. Але й на тім спасибі. Особисто я б опечалилася (і на кухні плакала), якби «кращого хіп-хопера» отримав гурт MOZGI. Відколи дует Потапа і Насті розпався, небо не чуло шлаку безпросвітнішого, ніж «Алё, алё! А-ля, улю! Пила-пилю, коса-кошу, лаве ловлю. Алё, алё! А-ля-улю!». На цьому тлі «Всюди чую дай дай, це виходить за край» від MamaRika (в минулому – Еріка) видається шекспірівським сонетом.
Alyona Alyona
Не забуваймо про темну конячку (або рибку) Alyona Alyona. Нещодавно новоз'явлена хіп-хоперка навіть дала інтерв'ю журналу Vogue, де пояснила свою любов до репу: «Коли ви пишете звичайну поп-пісню, у вас є тільки кілька рядків. Коли ви читаєте реп, ви можете розповісти цікавішу історію». Аби було зрозуміліше, якими історіями прагне ділитися з світом Альона Альона – ось вам «свіжина» в тандемі з Аліною Паш, яка носить прекрасну й промовисту назву «Падло»:
Хто-то має збитий прицiл,
Я хочу сiсти – треба пару стiльцiв.
Я вiдкрила рот i менi аплодують,
Поглянь на мене, хiба в репi не годують?Хитаю зали, хитаю задом,
Я сiю слово, дiлюся в залi,
Читаю так, щоби всi ви знали:Хто там сказав на мамку «падло»?
Кому жить набридло набридло, зара ляже на дно.
Ну, і менш цікава всячина: приз за кращий менеджмент отримали NIKITIN Talent Group і MAMAMUSIC за «проект однієї пісні» KAZKA, хоча Антитіла, ONUKA і навіть Бабкін тут виглядали б апетитніше. «Кращим дуетом» стали все ті ж середнячкові MARUV і BOOSIN, хоча симпатики експериментів однозначно висловилися б на користь Монатика і Ніни Матвієнко, прихильники трешу – на користь Потапа і Олега Винника, а всі решта безперечно обрали б мега-«жирний» тандем Бумбоксу і The Gitas (без перебільшень, найнеочікуваніший дует за останній муз-квартал). Між тим, Хливнюк і Ко, кожен трек яких останнім часом – це хіт, і чиї тексти вже давненько вважаються еталонним зразком вітчизняного сонграйтерства, на «ЮНІ» отримали всього-навсього «особливу подяку». Очевидно, за те, що взагалі прийшли.
А що ж кажуть нам альтернативні джерела і премії? Наприкінці минулого року в Києві вперше відбулося нагородження Jäger Music Awards. Акценти розставлялись на «нову кров», команду експертів очолив продюсер Євген Філатов, відомий в муз-світі як The Maneken. І отут все трішки цікавіше і, чого там, – свіжіше. В номінації потрапили люди, котрі менше миготять на ТБ-екранах та у ФМ-ротації, зате частіше осідають на вухах слухачів, котрі втомилися від Марії Яремчук і не вважають, що поза «Оторвальдом» – край світу, де на китах стоять черепахи. Кращими рокерами визнали The Gitas, котрі на «ЮНІ» засвітилися, здається, тільки для того, аби хтось не подумав, що конкурс безпробудно потонув у попсі. В переможцях тут ходять альтернативні «Зе Джозерс», електронний проект Cape Cod (він же Максим Сикаленко, завдяки якому «ожив» лейбл «Kiev House»), і «Електромед», завдяки яким фанкери України можуть сплакнути і увірувати, що фанк в нашій країні отримав кисневу подушку і, либонь, проросте. Конкурсанти тут нішеві, але завдяки їм можна припустити, що в Україні існує не лише весільна музика і гурт KAZKA.
Вручення премії M1 Music Awards складно назвати музичною подією бодай формально. Нагородження нагадувало клішевий червонодоріжковий тусняк для спонсорів та їхніх подруг, котрим десь треба вигулювати нові сукні. Проривом року тут стала – бінґо! – KAZKA, хітом року – бінґо!! – «Плакала», альтернативою року – THE HARDKISS, гуртом року – «Время и Стекло», співачкою року – Настя Камєнскіх, а співаком року – Олег-світ-очей-наших-Винник. Приз «Фан-клуб року» (виявляється, фан-клуби ще існують) дістався Тіні Кароль. Хто бачив, як на церемонії Тіна витанцьовувала на дешевенькому стільчику з сусіднього бару і співала догори ногами у сукеночці а-ля пеньюар, напевно таки у її фан-клуб записався. Вінцем стала ветхозавітна номінація «Червона рута», в якій переміг Олександр Пономарьов і тим довів, що стара кров незгірш молодої. Хоча для артиста складно вигадати щось печальніше, ніж «медаль за заслуги», якщо за останніх років п’ятнадцять від нічого нового від нього особливо не чути.
Криза, яка розпочалася в українському шоу-бізі двадцять років тому, триває. Артисти, котрим справді є що сказати, лише підтверджують правило. Вони є, однак їх не висувають на премії типу «ЮНИ», і я переконана, що вони цим більш ніж задоволені. Україна справді може похвалитися безліччю цікавої конкурентно спроможної музики. Але її практично ніхто не слухає. Бо цим виконавцям нецікаво змагатися за статуетки з різними Іванами Наві, нецікаво збирати стадіони, як це зараз роблять усі, від Дзідзя починаючи. Вони воліють грати в клубах для трьохсот чоловік – але для своїх, для тих, хто в темі. Вони доступні, їхню музику можна до оскомини ганяти на всіх без винятку медіаресурсах – але спершу її потрібно знайти. І в цьому могла б допомогти та ж таки «ЮНА», покликана відділяти зерна від полови. Адже чого б не згадати, наприклад, про Olive Taud, про прекрасний новий проект колишньої «Панівалькової» Kulshenka, про те, що Somali Yacht Club, які грають музику в стилі Pink Floyd, перемахнули позначку мільйон переглядів в Youtube. І це ж тільки вершечок айсберга. Але «ЮНА», натомість, заохочує культивування імбецильної музики типу «Танцуй тьотя атя-тя», замішану на голих задах пострадянського зразка.
PS.«ЮНА» – це метафора обгортки без наповнення. Конкурс є – артистів нема. За роки існування не змінився ні формат, ні виконавці, це все те ж містечкового формату шоу «ні про що», де з року в рік нагороди присуджують і вручають одне одним все та ж купка людей. Американський актор Джордж Скотт ще у 1970-му назвав церемонію «Оскар» «двогодинним парадом м'яса» і відмовився від статуетки. У нас «паради м'яса» досі в моді. Чи надовго?..
22.04.2019