Історична подія.

З нагоди ухвали УHP. земельного закона

 

Сповнилася вікова мрія українського народу нашої Західної Области Української Народньої Републики.

 

Українська Національна Рада, найвища еманація нашої важко здобутої державности сповнила в дни 14. цвітня с. р. велике діло визволення нашого народу з важких пут соціяльної неволі, ухвалила земельний закон, що дати має нашому трудовому народови повну волю, свободу і незалежність.

 

Невпинні і дуже мозольні звиж тримісячні наради попередили те вікопомне діло, а в праці над ним зєдинилися всі наші українські сторонництва, весь нарід.

 

Земельна реформа, що її ухвалила У.Н.Рада, се — сміло сказати можна — діло повного зрозуміння ваги історичного моменту у всіх членів нашої найвищої законодатної влади, діло повної політичної зрілости наших сторонництв, що в імя найвищого добра нації зуміли піднестися над партійні свої програми і ціли і через взаїмні уступства довели до щасливої розвязки найважніще, найбільш пекуче але і найтрудніще питання земельної реформи.

 

Повний образ ceгo політичного вироблення і сеї жертвенности для загального добра дало останнє засідання У.Н.Ради в справі земельної реформи, на котрім всі сторонництва переліцитовувалися у взаємних уступках що до першорядних а партійно для них дуже принціпіяльних питань, щоби лише уможливити ухвалення земельного закона. І земельний закон з 14-го цвітня с. р. се діло зрілого і доцільного компромісу, се здоровий плід, який якраз, тому і принесе нашому народови повне здійснення його найбільше життєвих стремлінь повну соціяльну волю.

 

Земельний закон з 14-го цвітня віддає на власність всього нашого трудового народу всю землю, бо вже першою і найважнійшою своєю постановою, яка пишається на самім вступі сього закона, вивласнює всі двірські обшири, всі добра монастирські, епископські, церковні, ерекціональні і фондаційні, всі землі набуті в ціли спекуляції, як також і всі инші землі, котрі перевисшати будуть найвищу границю індивідуального посідання землі.

 

В той спосіб не лише вивласнює наш закон тих всіх власників землі, які являлися експльоататорами кервавого труду і мозольної праці наших широких трудових мас, але забезпечує заразом наш нарід перед всякими можливостями поворотного повстання більших земельних посілостей, виключає раз на все створювання всяких осередків визиску і спекуляції та здійснює найчільнійшу засаду нового суспільного ладу в нашій державі, що наша земля може бути варстатом праці виключно лише для трудових народних мас.

 

Вивласненою з нетрудових рук землею мається — по думці сього земельного закона — наділити тих, що досі складали весь свій труд в чужу землю, іменно безземельних і малоземельних рільників, а в першу чергу і передовсім тих, що проливають свою кров в обороні нашої держави і всіх інвалідів-рільників і вдови та сироти по наших жовнірах, а наділ сею всею землею має наступити тоді, коли вже всі ті наші славні герої, всі жовніри і бранці вернуть домів, щоб в той спосіб дати їм можність одержати справедливий після їх заслуг наділ землею.

 

До часу переведення сего наділу землею перейти має вся вивласнена земля вже тепер на власність народу, бо вже сейчас з днем оголошення сього закона наступає вивласнення всіх тих вичислених вище двірських, монастирських, епископських і т. п. земель і вже зараз сього року переходить вся вивласнена земля в заряд нашої держави в завідування обласної, повітових і громадських комісій.

 

В тім переходовім часі полишається сегорічний збір тим, що землю на вивласнених посілостях обробили, узглянуючи в той спосіб розпорядок Державного Секретаріяту земельних справ про сегорічні засіви, а до часу переведення наділу землею лишається дотеперішним власникам і завідателям парохій і монастирам до уживання (не на власність) такий простір вивласненої землі, який після узнання наших земельних Комісій є конечно потрібний для їх удержання і для проживлення їх родин.

 

Земельний закон, хоч являється рамовим, бо деякі справи, як відшкодовання власника вивласненої землі, висоту найвищої границі посідання землі, висоту наділу і його сплати, рішення питань про те, чи власникам вивласненої землі лишиться щонебудь на власність і про будуче ужитковання ерекціональних земель зі сторони клиру, полишаєтся рішенню будучого обласного нашого Сейму, що вибраний буде на підставі нового виборчого права, містить відразу ще такі постанови, які мають на ціли вже відразу забезпечити нашому селянству ліси і пасовиска, забезпечити арендаторів вивласненої землі, двірську службу і деякі вірительности, унеможливлення лихварських зисків вірителів, а побіч того уладити в той спосіб господарку вивласненими землями, щоби як найбільше хісна могли з них мати і трудові народні маси і розвій рільничої культури і будучність нашої держави.

 

Пасовиска і полонини мають перейти на власність громад або звязків сусідуючих з собою громад, які узгляднювати мають при ужитковуванню тих пасовиск і полонин дрібних годовців худоби, щоби в той спосіб обезпечити у нас плекання раціонального xoвy худоби.

 

Ліси мають вправді перейти до лісового земельного фонду, яким орудувати має держава через наш Секретаріят земельних справ, але менші комплєкси лісів, які не надаються до раціональної і охоронної господарки, мають остати в руках наших селян, або перейти в їх власність в дорозі наділу, щоб в той спосіб забезпечити нашому селянству їх ліси. Притім мають бути обезпечені всякі сервітути нашого селянства в державних лісах.

 

Крім того намічує ще земельний закон залісення тих околиць нашого краю, в котрих лісів зовсім нема або де їх дуже мало, щоби положити конець тому застрашаючому бракови лісів в деяких полосах нашого краю, особливо на Поділлю і то в той спосіб, що деякі части вивласненої землі, всякі неужитки, збоча і т. п. обернені будуть на лісову культуру.

 

Наш земельний закон зносить зовсім всі доживіття, які тяжать на вивласнених посілостях, щоб в той спосіб уможливити нам обняття в посідання всі вивласнені землі, а не нарушує з правила инших гіпотечних вірительностей, знижує одначе відсотки від них за час від 1 серпня 1919 до 5 процент.

 

Щоби охоронити вповні наших селян арендаторів панської землі, оставляє наш земельний закон такі контракти аренди на малі простори вивласненої землі в плавній силі, хоч всі инші контракти аренди на ті землі зносить. Дальше хоронить наш закон наших арендаторів селян в той спосіб, що усуває весь визиск, якого допускалися, особливо в останніх літах, обшарники на наших селянах, які були змушені платити панам дідичам титулом аренди особливо за пасовиска незвичайно великі ціни. Тим нашим селянам прислугує після земельного закона право жадати від суду обмеження чиншу за аренду, унормовання сплати сего чиншу як також і часу аренди.

 

Як згадав я, всякі контракти аренди не на малі парцелі вивласненої землі лиш на цілі добра або великі її части, отже не селянські аренди цілковито гаснуть а арендатори мають лише право до сегорічного збору і право жадати звороту меліорацій і вкладів у вивласнену землю, звороту кавції і т. п., одначе тратять право жадання відшкодовання з причини евентуальної утрати зисків.

 

Двірська служба, ті найбільш визискувані наші робітники, вповні забезпечена. Земельний закон удержує всі ті доживіття, які одержали від обіжників за свою довголітну службу, в повній силі правній і припоручає земельним комісіям, щоби при адміністрації вивласнених земель в першій мірі і передовсім завідували тими добрами по можности при помочи дотеперішної двірської служби.

 

При тім так доцільнім узгляднюванню інтересів нашого селянства і робітництва не забуває наш земельний закон і на найвищі народні добра. В піклованню своїм о добро цілого нашого труд. народу о розвій нашого рільництва, рільничої культури і иньший промисл, о розвій наших освітних, економічних і добродійних інституцій — словом о як найширший, найбільш інтензивний розвій нашого народного богацтва і нашої культури, постановляє наш земельний закон, що з вивласнених земель мається приділити на ті всі так великі ціли відповідні простори землі.

 

В той спосіб уможливлений буде скорий і доцільний розвій всього нашого народу, його сили і могутности.

 

На місце великих лятіфундій, двірських обшарів, стане весь наш народ при помочи всілякого рода взірцевих господарств, досвідних піль, спілкових-кооперативних селянських осередків рільничого промислу, до муравлиної праці на дотеперішних своїх і з наділу йому припалих землях, над піднесенням рільничої культури, над створенням свого власного, великого промислу, і здвигненням великого храму свого народнього богацтва.

 

Сильний і могучий під господарчим оглядом, осіяний блеском створеної власним трудом всенародної освіти і науки, стане — я певний — наш український народ як родовитий хазяїн на власній своїй землі могутнім чинником всесвітної культури, і всесвітного поступу, стане на міжнародній арені непобідимим державним і політичним чинником.

 

[Република, 17.04.1919]

17.04.1919