Українське громадянство за увесь час всесвітної війни переживало усі скалі настроїв, вiд найнищих до найвищих. По понурих, гірких переживаннях памятної осени 1914., коли то кожному з нас зокрема подано чарку з отрутою і приказано випити до дна, по часах, коли ми в своїй зневірі зайшли аж над беріг одчаю і були близькі рішення, що для нас нема місця під сонцем, по тих часах розпуки прийшли хвилі революції в Росії, коли то український народ розкувався з кайданів, часи, що казали нам знов радіти і любити життя. Дальші події степенували наші радісні почування, а берестейський мир викликав з них найвищі акорди радости, втіхи.
Наші почування в часі тих найзамітніших подій дуже гарно ілюструють нашу народню психіку. Вона безкритично піддавалась що хвиля іншим настроям, з крайного пессимізму рано, попадала в крайний оптимізм пo полудні, і так день в день, без устанку. Захмурився на нас якийсь "міродайний чинник", ми тратили рівновагу, зневірювались — усміхнувся до нас, ми попадали в "телячій восторг", раділи як діти. Колиб хто завдав собі труду і крейдою на таблиці унагляднив наші настрої політичні в часі війни, то вийшлаб зикзакувата лінія. Piвної лінії наші настрої не вміли зачеркати.
Де шукати причин цього колихання наших пoлiтичних настроїв? Один з тутейших громадянів, котрого заскочила серед нас війна, дуже часто згадує про таблицю з написом "З нами Бог і Німці", яку в часі берестейської маніфестації несено в однім нашім місточку. Цей наївний напис є характеристичний для нашої вдачі. Вікова неволя витиснула знаменне пятно на нашій душі, зробила з нас пасивних слабодухів, що привикли уважати себе оруддям в чужих руках, шукати помочі чи потіхи виключно в якомусь огнищі поза собою, а не в собі. Нам брак віри, що та сила, яка має нас двигнути, лежить приспана таки в нас самих. Через те найменша, хвилева невдача нас депрімує, ми віддаємось зневірі, опускаємо руки... Але на що aж невдачі? Часом сплетня виводить нас з рівноваги духа.
Бувають в історії кожної нації тяжкі переходові хвилі, коли треба, щоб усе громадянство як один муж заглянуло і небезпеці в очі, справді по мужеськи, без сумнівів, без хитання. У інших народів такі хвилі небезпеки чи невдач гартують душу і тіло, сталять завзяття, напружують усі громадянські сили, щоб усунути небезпеку. Чомуж у нас, молодої нації, має бути інакше? Чи ми тільки охати і стогнати уміємо?
Хто з нас проживав в часі еміґрації серед Чехів, той знає, яка була їх політична лінія від початку війни. Коди прийшла горлицька катастрофа, котра, як нам здавалось, заломила зовсім лінію чеської політики, ми з жахом гляділи на чеське громадянство, як воно реаґувало на успіхи німецько-австрійських військ. Але Чеки aні на хвильку не захитались в своїх переконаннях, ми не бачили у них і тіни зневіри, вони біль і зневіру зміняли на сміх і з консеквентною впертістю йшли до визначеної мети. "Навіть Ікара судьба не налякав їх" — говорили ми, незагартовані Українці, і жалували Чехів, що такі нерозважні...
А чеська молодь? Треба було бачити її! Вона не мріяла тоді про це, щоб виставити собі на славу чи користь театральну штуку в роді нашої «Не ходи Грицю», бо єї ремесло було інше. Чеська молодіж відповідно до темпераменту єї віку була першим форпостом, що глядів чортові в очі, їй і у голові не було тоді вчитись танцювати гопака. Представмо собі скитання цієї молодіжи по цілій Европі, єї невмірущий ентузіязм для народнього ідеалу і боротьби за нього, тоді зрозуміємо цей тріюмф, з яким ця молодіж вертала до вітчини, в'їздила до золотої Праги.
Тому увесь світ шанує нині чеський народ, що викресав з себе тільки енерґії, витрівалости в небезпеці, шанує його за гарт національної душі, яка не числила трупів, не мірила моря крови, не журилася, кілько жертв ще єї принести, бо знала, що раз на століття довелось їй боротись за волю, самостійність.
Від Чехів учімся того гарту душі, переймаймо від них ніколи незахитану віру в наш народній ідеал, впоюймо її в друг друга, а тоді відчуємо щастє життя.
Гонім зневіру далеко від себе, а хвилеві невдачі чи небезпеки уважаймо ліком для народньої душі проти слабосилля.
Скиньмо з душі всю грязь і отрую, все наше рабство і гидоту!
[Український голос, 25.05.1919]
25.05.1919